Життя

Ребекка Гармз: Мені шлють погрози через підтримку України

Життя/Ребекка Гармз: Мені шлють погрози через підтримку України
Зберегти
Вигляд

Ребекка Гармс – німецький політик, очільник Партії зелених в Європарламенті в інтерв'ю Громадському розповіла про вплив відкладення впровадження Угоди про Асоціацію, те, чого чекати від нового Європарламенту та Європейської Комісії, німецьку політику щодо України, те, наскільки активісти, що пішли в політику можуть лишатися незалежними і впливати на рішення великих партій, а також про переслідування її прокремлівськими мешканцями Німеччини через її підтримку України.

Ребекко, усі зараз стурбовані затримкою введення у дію угоди про асоціацію. Що, на вашу думку, це означає? Чому подібний компроміс було прийнято і чи завадить імплементації реформ та процесу наближення України до Євросоюзу?

Наскільки я можу судити із політичної ситуації перед рішенням, ті, хто вів перемовини, не бачили інакшого шляху. І аби прояснити: я вважаю, що це не свідчить про те, що ідею асоціації відкинули чи знесилили. Я вважаю, що коли деталі, надані нам учасниками переговорів, — правдиві, то це може зарадити внутрішній ситуації та економічному розвиткові України. Може.

Що Україна отримає за ці поступки?

З боку Євросоюзу до січня 2016 року Україна матиме переваги у деяких секторах торгівлі. Я знаю, що це важко прийняти, бо питання війни на сході України лишається відкритим. Мені здається, прийняття компромісу повинно бути пов’язано в українців із прининенням російської агресії на сході.

Що у цій ситуації може зробити Європарламент? Бо попри припинення вогню, очевидно, що люди зі зброєю нікуди не поділися, Крим все ще анексовано.

Я буду чесною: очевидно, що європейці вирішили не надавати Україні військової допомогу, бо не хочуть воєнного вирішення проблеми. У Росії, я думаю, бажали іншого: тоді вони змогли би відкрито підтримувати так званих “ополченців” - я називаю їх терористами, частина з них узагалі російські солдати. Це все ще відкрите питання. Незалежно від Брюссельських домовленостей, що відбуватиметься далі у Східній Україні? Українці дотримуються припинення вогню, чого не скажеш про прихильників Росії у ”ДНР”, вони продовжують обстрілювати позиції.

Європарламент проголосував за нових комісарів, а також за нового верховного представника ЄС із питань закордонних справ. Ми чули багато критики у бік Федерики Моґеріні через її поблажливе ставлення до Росії, зараз же ми говоримо про комісара з питань розширення та європейської політики сусідства, австрійця Йоганеса Гана, який хоч і не підтримував Росію відкрито, проте люди з його оточення виступали проти санкцій. Ви звісно не представляєте весь парламент, але що, на вашу думку, може бути зроблено? Чого ми можемо очікувати від нової комісії?

Європарламент повинен потурбуватися про те, аби було чітко зрозуміло хто саме створив військовий конфлікт, війну на сході України, — це була російська сторона. Європарламент повинен бути силою правди. Ця інституція більшістю своєю завжди старалася бути чесною щодо України, а також підтримувати вашу державу у конфлікті. Щодо Моґеріні та Гана — побачимо, я серед скептиків, але маю надію, що Дональд Туск, сильний польський політик, збалансує ситуацію. Побачимо; нова комісія не почне роботу раніше кінця листопада-початку грудня цього року, поки ми все ще працюємо з паном Бароозу. Це може звучати нерішуче для багатьох українців, але я вважаю, що зараз потрібно прийняти цей компроміс. Бо іншого дійти було неможливо. Тепер потрібно зробити все, аби не допустити замороженого конфлікту на території України. Все, про що ми говорили: закриття кордону, постійне спостереження з боку ОБСЄ, — все це повинно бути впроваджене, але разом із тим я все ще впевнена, що мета Путіна у розв’язанні конфлікту націлена на процес реформ. І зараз це в руках ЄС і українців: провести реформи, виграти битву з корупцією, допомогти українцям не лише пережити зиму, а прожити її в нормальних умовах. Українці певним чином праві, кажучи, що ми програли військову битву, тепер це наша з вами відповідальність — виграти битву реформаційну.

Коли ви говорите про реформи, які саме маєте на увазі?

Я не говорю про федералізацію. Мені не подобається ця ідея. Для того, аби мати змогу провести реформи, потрібно спочатку розширити повноваження людей, які працюють на державній службі. У такому випадкуі децентралізація, розподілення влади між Києвом та регіонами може зіграти важливу роль, але це процес. Я підтримую люстрацію, антикорупційний пакет законів, який був підготовлений, але поки не поданий до розгляду. Отже, люстрація та боротьба з корупцією видаються мені найнагальнішими реформаційними процесами.

Що ви думаєте про майбутні парламентські вибори, зважаючи на те, що закон про вибори не було змінено?

Це найкраща ситуація, зважаючи на закон, поспіх, недостаток часу для нових облич, аби підготуватися, щоб мати змогу змагатися зі старими політичними силами, але так чи інакше, вони відбудуться. І я сподіваюся, що українці побачать зміни у Верховній Раді, що там буде представлено не олігархів і великий бізнес, а простий люд і депутати у майбутньому працюватимуть над покращенням життя простих українців.

Чи бачите ви ознаки цього?

Так, багато активістів з Євромайдану, яких я зустріла на Майдані минулої зими, готуються податися до парламенту. Я підтримуватиму всі ці нові сили, і готова надавати їм поради щодо того, як організуватися у такій напруженій ситуації. Я із маленької партії, і через свій розмір вона завжди мусила змагатися з істеблішментом, аби бути успішною.

Існує думка, що система проковтне ці нові обличчя. Що би ви порадили у ситуації, коли аутсайдери, потрапивши всередину системи, можуть бути використані старими силами?

Немає конкретного рецепту. Із власного досвіду можу сказати, що потрібно бути чесним із електоратом, ніколи не вірити власній пропаганді. Якщо, наприклад, коментуєте Брюссельські угоди, то — і це було би корисно також Порошенку і Яценюку — потрібно бути відвертими в тому, що було досягнуто і якою ціною. Потрібно пояснювати проблематику конкретної політичної ситуації, не вдавати, що ти сильніший, ніж насправді, слухати людей, не зраджувати їх і тоді система не має менше шансів тебе поглинути.

Як німкеня, що ви думаєте про критику Німеччини щодо її повільної реакції, можливо, намагання нав’язати діалог із самопроголошеними “ДНР” і “ЛНР”? Чи змінюється щось? Чого очікувати українцям від Німеччини?

Німеччина зараз складна країна. Німці підтримували Євромайдан узимку, і лише коли Росія вступила до гри, громадська думка щодо України почала втрачати свою чіткість. Це також трапилося і з політиками: вони не надто близькі до українських реалій, багато із них ближчі до Росії, тому, я вважаю, у поєднанні з історичним контекстом німецької відповідальності за Другу світову війну, ми маємо зараз дуже складну ситуацію.

А як тоді щодо німецької відповідальності щодо мільйонів українців, які боролися у Другій світовій? Україна була основним полем битви у цій війні.

Проблема у тому, що більшість німців досі не навчилася розрізняти Росію та Україну до 90-х років, події, що тут відбувалися до війни, під час і після. Історія України як держави невідома більшості німців, набагато більше вони знають про Росію. Також мушу визнати, що російська пропаганда досить успішна у Німеччині. Це потрібно змінювати; я не пишаюся роллю моєї країни у цій ситуації.

Як це змінити?

Хіба що роботою із суспільством, міжнаціональною дискусією. Я пишу про це, обговорюю всередині партії, втручаюся у процеси прийняття рішень у німецькому парламенті, але здебільшого я стараюся вирішити це, наближаючи українців і німців.

Як працює російська пропаганда у Німеччині? Як вона впливає на людей, які підтримують Україну?

Протягом останнього місяця я отримала абсолютно новий досвід у німецькій публічній дискусії. Поштою, інтернетом і листами мені надходили все агресивніші та агресивніші повідомлення, інколи з таким текстом, що просто неможливо було уявити, як хтось може це написати. “Сука” — це найввічливіше слово. Я, наприклад, “найбільша сучка понад українськими фашистами”, я “фашистка” загалом. Однак те, що трапилося два тижні тому, це вже виходить за всі межі. У поштовій скриньці свого будинку, у дуже маленькому німецькому селищі, де якихось 10 будинків, я знайшла постер із шокуючими фотокартками вбитих на сході України. Я бачила ці фотографії до цього, який робив мене відповідальною за ці смерті як “україно-німецьку фашистку”. Багато людей обговорюють, чи повернулися часи Холодної війни. У будь-якому разі проросійські мешканці Німеччини часто переходять усі можливі межі.

 

/ Наталя Гуменюк, Олександр Максименко

Пов`язані новини