ENRU
Лікарня, що кинула виклик системі
8 лютого, 2016
688

Щоб почати реформу охорони здоров’я, не потрібні мільярди, іноземні фахівці чи складні управлінські рішення. Вийти на якісно новий рівень медицини можна, якщо ефективніше використовувати той ресурс, що є й сьогодні. Відійти від плановості і старих підходів. Старт таким змінам міг би дати закон про автономізацію медичних закладів. Але він вже котрий місяць припадає пилом у депутатських кабінетах. У той самий час, одна лікарня на Миколаївщині вже більше 10 років власним прикладом показує, як можна працювати ефективніше.

— Є багато зайвої роботи. Просто зайвої. На ефективність вона не впливає, але була колись придумана. І її бояться скасувати. Бо так було. А це — найгірше, що може бути в лікарні — «так було».

Головний лікар Вознесенської районної лікарні Володимир Красьоха переконаний, перше, що потрібно для змін — це бажання. На підтвердження розповідає історію експерименту свого медзакладу.

Ще у 1999 році, задовго до офіційних пілотних проектів Мінохорониздоров’я, Вознесенська лікарня почала впроваджувати сімейну медицину. Дільничних педіатрів та терапевтів відправили на піврічні курси до Одеси і перекваліфікували. В місті розгорнули мережу амбулаторій, щоб люди мали змогу звернутися до районного терапевта перед тим, як їхати до центрального медзакладу.

Аби зрозуміти зайнятість і оцінити роботу сімейних лікарів, районна лікарня на грантові кошти комп’ютеризувала робочі місця:
 
— Спочатку ми набили базу. Внесли всіх мешканців міста і району, так отримали свій реєстр пацієнтів, — розповідає він.

Обов’язковою умовою для лікарів стало укладання договорів з пацієнтами. Можливо, вони мали сумнівну юридичну силу, бо ж лікарня залишалася працювати у загальному законодавчому полі, але засвідчували відносини між лікарем і пацієнтом, фіксували права та обов’язки кожного.

Електронна база дозволила побачити, скількох пацієнтів приймає кожен лікар, які послуги він надає і, навіть, скільки коштує це лікування. Зібрані дані використовуються при нарахуванні заробітної плати. В системі усі послуги лікаря мають фіксовану ціну. Пацієнти ж можуть обирати того чи іншого лікаря, хороші спеціалісти мають більший попит, а, відповідно, і вищу платню.

— Коли ми тільки починали працювати, зросли показники захворюваності. Тому що сімейні лікарі зайшли в сім’ї, почали виявляти ті чи інші захворювання і направляти на обстеження, — розповідає Тетяна Дяченко, головний лікар Центру первинної медичної допомоги. Але після проведення планових профілактичних лікувань статистика змінилась. В лікарню, крім невідкладних випадків, почало звертатися менше людей.

— Ми обслуговуємо дітей з народження. Забираємо їх ще з пологового і ведемо. Я заходжу в сім’ю — і це всі мої. Таких «своїх» у мене півтори тисячі. В кожній сім’ї я з порога знаю, що кому радити. Бо профілактика — набагато краще, ніж лікування.

Вчасне обстеження, запобігання хворобам, лікування в амбулаторіях призвели до зменшення кількості пацієнтів. Але скоротити об’єм ліжко-місць лікарня не може. Бо офіційно в Україні видатки на медичні заклади, кількість робочих місць прив’язані саме до цього показника. Скоротивши ліжка, доведеться скорочувати лікарів.

Крім того, через відсутність бодай якої свободи в управлінні і господарській діяльності лікарня має чималі збитки. Багато радянських приміщень вкрай неефективні і забирають лише ресурси на комунальні платежі та обслуговування. Але змінити їхнє цільове призначення чи віддати в оренду не можна.

Вознесенська лікарня показала успішний приклад реформи на  її першому етапі — перерозподіл ресурсу. Не вимагаючи додаткових коштів вони змогли на порядок підняти якість послуг. Але за багато років держава не зробила нічого, щоб перейняти набутий досвід. Свій експеримент у Вознесенську скоро згорнуть — додаткового фінансування немає, комп’ютери встигли застаріти, а їхні знання нікому не потрібні.

Коментар екс-міністра охорони здоров’я, а нині народного депутата Олега Мусія щодо Вознесенської лікарні дещо спантеличує. Експеримент, за його словами, не можна назвати вдалим… бо він не поширився на всю країну. Депутат перераховує кроки, необхідні, щоб змінити нинішню систему — автономізація лікарень, договори між пацієнтами і лікарями, фіксована ціна послуг. Усе те, що давно втілене у Вознесенську і роками чекає на увагу законодавців.

Мусій не приховує і відвертого невдоволення міністерським проектом реформи. Це протистояння між міністром Олександром Квіташвілі і головою комітету Ольгою Богомолець давно вийшло у публічну площину і навіть стало однією з причин заяви про відставку міністра.

У комітеті закидають мозівському законопроекту можливість приватизації і доведення медичних закладів до банкрутства. В міністерстві це заперечують. Та навіть якщо це так, депутати давно вийшли на узгоджений компромісний проект закону, але й він місяцями просто не виноситься на голосування.

Експерт Олександр Ябчанка має просту відповідь, чому:

— В нас історично виконавча і законодавча не можуть знайти спільну мову. У цьому випадку комітет не те, що не був союзником МОЗу, він був відвертим саботажником. Друга причина — міністр недооцінив рівня політичних інтриг в Україні. А третє — це боротьба за те, хто ж буде називатися батьком української реформи. Або мамою.


«RE:Форма» — це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, телеканалу UA: Перший і Програми USAID РАДА.