Релокація, дистанційне навчання, мрії про дім. Як працюють університети під час війни і як їм допомагають хмарні сховища

«До повномасштабного вторгнення ми пережили одне переміщення (з Луганська до Сєвєродонецька — ред.), тож думали: якщо повториться, треба, щоб кожен був готовий. Коли настало 24 лютого, виявилося, що стрес і напруження не дозволили діяти так, як ми собі уявляли», — ділиться пережитим ректорка Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля (далі — СНУ) Ольга Поркуян.

СНУ був одним із перших університетів в Україні, що вимушено релокувалися 2014 року. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну покинути рідні стіни довелося університетам майже всієї Донеччини й Луганщини, а також низки міст Запорізької та Херсонської областей. Ще частина вишів, розташованих у прифронтових регіонах країни, продовжує навчання повністю онлайн.

Як працюють заклади вищої освіти у прифронтових регіонах і ті, що виїхали з тимчасово окупованих територій, — у матеріалі hromadske.

«2014 року як такої системи евакуації університетів не було» 

Порівняно з 2022-м, переміщення університету у 2014-му відбувалося більш хаотично, а налагодження роботи на новому місці, у Сєвєродонецьку, зайняло майже рік, розповідає ректорка СНУ.

«Ми не мали розуміння, куди їхати. Усі були настільки розосереджені, що не те щоб зібратися — вийти на зв’язок з усіма відразу не вийшло», — пригадує вона.

У квітні 2014-го до Луганська зайшли перші російські війська й розпочалися бойові дії. Майже відразу до університету прийшли люди у військовій формі з автоматами.

«Вони сказали: “У вас 15 хвилин, щоб вийти з приміщень”. Усі співробітники вийшли й більше не повернулися. Поруч із головним корпусом був гуртожиток, там росіяни розгорнули свій військовий госпіталь. Заходили до кожної будівлі університету, всюди були погроми. У бібліотеці російські військові порозкидали книги, знищили комп’ютери, зламали меблі», — згадує Поркуян.

Місцеві жителі залишали Луганськ. За словами ректорки, влітку, коли більшість викладачів у відпустках, кожен із них виїжджав куди міг. Частина викладачів перемістилася до Сєвєродонецька, де була філія університету — Сєвєродонецький технологічний інститут. У серпні на вченій раді остаточно визначилися: на його базі й буде продовжувати роботу СНУ.

«Заняття розпочали з жовтня і проводили дистанційно. Не всі встигли приїхати до Сєвєродонецька, але навіть якби переїхали, не було можливості всіх розмістити. Площі інституту були розраховані саме під потреби філії», — каже ректорка.

Згодом університет отримав підтримку від Євросоюзу — грант, коштом якого працівники університету відремонтували частину будівлі інституту і ті поверхи гуртожитків, які не використовували раніше. Також європейські партнери допомогли створити центр для повноцінного дистанційного навчання.

«Вже через рік, у 2015-му, ми змогли організувати денну форму навчання. Тобто, як це й повинно бути, зібрали студентів в аудиторіях, розмістили їх у гуртожитках, згуртували в Сєвєродонецьку викладачів».

Ректорка зауважує: з 2015 року формат навчання в університеті став змішаним. Денна форма була основною, але від дистанційної тут не відмовилися.

«Ми зрозуміли, що це потужний інструмент, і цей напрям у нас продовжував розвиватися. І він нам дуже згодився, коли з'явився коронавірус». 

Під час другого переміщення, вже 2022 року, СНУ все ж вдалося виконати два стратегічних завдання: у перші години після окупації забрати вінчестери з адміністративними даними з університетських комп’ютерів, у перші дні — визначити місце, куди переїде заклад.

«Були інтенсивні обстріли міста, і саме тієї частини, де був адміністративний корпус СНУ. Він був приєднаний до адміністративної будівлі Луганської облдержадміністрації — ми мали спільний вхід. Що ми встигли вилучити з адмінбудівлі в перші години окупації міста, те в нас і залишилося», — розповідає Поркуян.

Частина викладачів університету виїхала відразу після початку повномасштабного вторгнення, решта — залишалася. Більшість студентів, які тоді навчалися онлайн через епідемію коронавірусу, були вдома. У гуртожитку проживало небагато, здебільшого діти, позбавлені батьківського піклування, та діти-сироти.

«Одразу постало питання безпеки студентів, які проживали в гуртожитках поруч з університетом. Спочатку їх перемістили в гуртожиток у старій частині міста, де обстрілів ще не було. Туди з’їжджалися й викладачі з сім’ями. Тільки-но частині співробітників вдалося виїхати, ми почали думати, як евакуювати тих, хто ще залишався. Звернулися до міжнародних партнерів, зібрали ініціативну групу та організували волонтерські автобуси», — згадує ректорка.

Співробітників одразу спрямовували до Кам’янця-Подільського, що на Хмельниччині. Тож буквально за лічені дні СНУ продовжив працювати на базі Подільського держуніверситету.

«Жодної офіційної евакуації, ми переїхали самостійно»

На наш запит у Міністерстві освіти та науки України зазначили, що за 14 місяців повномасштабної війни з тимчасово окупованих територій і територій бойових дій

переміщено 140 закладів фахової передвищої, вищої освіти, а також їхніх структурних підрозділів. У переміщених закладах освіти навчаються майже 60 тисяч здобувачів та працюють понад 10 тисяч викладачів.

«З Херсона не було евакуаційних потягів чи автобусів, взагалі не організовували жодної офіційної евакуації. Кожен виїжджав на власний розсуд, як міг: хтось із волонтерами, хтось власним транспортом, хтось із кимось домовлявся. А ми, маю на увазі університет, переїхали й згуртувалися тут, у Хмельницькому, самостійно», — розповідає Марія Артеменко, перша проректорка Херсонського національного технічного університету (далі — ХНТУ).

ХНТУ прийняв у своїх корпусах Хмельницький національний університет. Наказ про релокацію з’явився лише 5 травня 2022 року. Зараз тут проживають і працюють приблизно 60 співробітників та 20 студентів ХНТУ.

«Ми займаємо два поверхи бібліотеки, де нам надали аудиторії. Тут у нас працює ректорат, деканати, бухгалтерія, відділ кадрів, відділ аспірантури та докторантури, приймальна комісія, тобто максимум структурних підрозділів. З викладачів і студентів тут ті, хто захотів і мав змогу приїхати до Хмельницького», — каже проректорка.

За її словами, загалом студенти й більшість викладачів Херсонського університету «розкидані по всій Україні та світу». Частина з них виїхала за кордон і продовжує працювати й навчатися в університеті віддалено.

«Університет перейшов на дистанційний формат навчання відразу після вторгнення. У лютому зазвичай проходить студентська практика. Станом на кінець місяця мої студенти встигли її виконати, але не захистили, бо почалася повномасштабна війна. Потім було два тижні офіційних канікул, а далі продовжили навчання, але вже онлайн», — каже Артеменко.

За словами Артеменко, до повномасштабної війни, протягом двох років епідемії коронавірусу, університет іноді працював онлайн. Коли хвиля захворюваності йшла на спад, переходив на звичну роботу в аудиторіях. Остаточно перейти до дистанційного формату навчання змусила війна і тимчасова окупація.

«Я викладаю дизайн одягу. Одна з моїх студенток родом із регіону на Херсонщині, що був під окупацією. Для дипломного проєкту ми зазвичай виготовляємо колекцію одягу. У той час, в окупації, матеріалів не було, магазини не працювали, але вона викрутилась. Студентка порола старі речі, щоб зробити колекцію і захиститись. Було складно, але робота і навчання тоді стали способом впоратися зі стресом», — ділиться Артеменко.

«Сервери втрачені, зараз дублюємо все у ”хмарі”»

Ректорка Східноукраїнського університету зізнається, налагодити навчальний процес після другого переміщення було легше насамперед тому, що мали попередній досвід дистанційного навчання. Крім того, у СНУ ще 2015 року почали переводити в онлайн й адміністративну частину роботи університету.

«Кожен релокований у 2014-му навчальний заклад намагався покращити свою матеріальну базу. Нам пощастило, тому що Євросоюз підтримав наш проєкт про створення цеху для дистанційного центру. Коли ми були в Сєвєродонецьку, нам дали потужні сервери і ми доклали зусиль, щоб вони запрацювали в нас сповна», — ділиться досвідом ректорка.

Тоді в університеті під сервери виділили окремі приміщення. На них розмістили платформу для дистанційного навчання Moodle, де викладачі зберігають записи своїх відеолекцій, а студенти можуть їх у зручний для себе час переглядати.

«Проблема була в тому, що ми втратили наші сервери в Луганську у 2014 році. А разом із ними — всю цифрову інформацію. Наприклад, нам довелося відновлювати з нуля наш сайт. Тому інформацію, яку ми розміщували на нових серверах у Сєвєродонецьку, ми намагалися дублювати в хмарному сховищі. Це нас врятувало під час другої релокації. Наші сервери знову ж таки залишилися в Сєвєродонецьку, але вся необхідна інформація збереглася», — каже Поркуян.

Проректорка Херсонського національного технічного університету Марія Артеменко каже, що, зіткнувшись із потребою релокації, заклад теж вирішив дублювати у «хмарі» всю інформацію.

«Ми розуміли, якщо окупаційна влада захопить приміщення університету, можемо втратити наш потужний data-центр із серверами та всю накопичену за довгі роки роботи інформацію. Тому необхідно було швидко перемістити всю інформацію на сервери поза межами Херсона. Тепер ми спокійно можемо працювати в дистанційному режимі, не переймаючись тим, у якій точці України чи світу перебувають наші співробітники та студенти», — ділиться вона.

Після переміщення закладу викладачі почали зберігати записи всіх лекцій, які викладають онлайн.

«Взимку під час тривалих відключень світла, студенти не могли вчасно вийти на заняття. Тому для них зберігали онлайн-записи. І зараз у нас зберігається абсолютно весь контент, який роблять наші викладачі. Він доступний для студентів у будь-який час», — пояснює Артеменко.

Перенести дані в «хмару» обом університетам допоміг EPAM — американський розробник програмного забезпечення та найбільша IT-компанія в Україні. Близько 20 інженерів EPAM на волонтерських засадах переносили дані й досі надають технічну підтримку закладам вищої освіти щодо цього проєкту.

«Університети зберігали дані на серверах, розміщених або у своєму закладі, або в локальних провайдерів у тому ж місті, де були бойові дії. У них могли влучити бомби, і це створювало ризик втрати даних. А хмарне середовище — це якраз розподілене зберігання даних поза фізичними межами університету. Це сервіс, за який несе відповідальність провайдер, у нашому випадку це Amazon Web Services. Компанія є партнером проєкту, вона надала свої “хмари”, забезпечила безпеку зберігання даних і постійно надає весь спектр супровідних послуг», — пояснюєкерівник освітніх програм EPAM Україна, віцепрезидент з освітніх питань Асоціації «ІТ Ukraine» Денис Гриньов.

Загалом за час повномасштабної війни EPAM допоміг 25 університетам України перенести критично важливу інфраструктуру у «хмару». Компанія продовжує підтримувати університети. Ви можете звернутися по допомогу до Дениса Гриньова, написавши на пошту: denys_grynov@epam.com

Навчання біля фронту

Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» — один із прифронтових закладів вищої освіти, який наразі залишається на своєму місці. Деканка факультету інформаційних технологій Ірина Удовик розповідає, на території університету є просторе укриття, пристосоване для аудиторного навчання.

«Одночасно забезпечити навчання в укритті всім студентам політехніки ми не можемо. Але ми працюємо, двері університету відчинені щодня. У корпусі працюють викладачі та адміністрація університету. І кожен студент може прийти поспілкуватися з викладачами, отримати консультацію, працювати на обладнанні в аудиторії», — каже вона.

Тому у «Дніпровській політехніці», як і у всіх прифронтових навчальних закладах, понад рік навчання триває винятково в дистанційному форматі.

«У Moodle в нас великий масив інформації, записи навчальних курсів. Не тільки навчальний контент, але й скан-копії деяких документів. Завдяки можливості тримати все у “хмарі”, ми не переживаємо, що з нашими внутрішніми серверами щось трапиться, бо завдяки хмарному сховищу ми їх збережемо».

За словами Удовик, частина студентів та викладачів університету в цілях безпеки все ж виїхали за кордон. Тим, хто залишався на зиму вдома, потрібен був цілодобовий доступ до навчального матеріалу. Тож потрібно було організувати максимально зручний навчальний процес.

З перенесенням даних у «хмару» університету також допомагав EPAM.

На базі «Дніпровської політехніки» зараз працює і Приазовський державний технічний університет, який вимушено перемістився з Маріуполя.

«Люди виїжджали з міста хто як міг і з мінімальним набором речей. Ми надали викладачам і студентам гуртожитки для проживання, допомогли з комп’ютерами. Але найважливіше — ми змогли допомогти навчальним контентом, надавши доступ до своїх курсів», — розповідає Удовик.

Мріють про повернення додому і навчання офлайн

Хай як добре організоване дистанційне навчання, ректорка СНУ ім. В. Даля Ольга Поркуян мріє про час, коли знову можна буде повернутися до аудиторій і «бачити обличчя, спілкуватися, мати живий зворотний зв’язок».

Вона сподівається, що після звільнення Луганська університет повернеться в рідні стіни. За словами Поркуян, будівля закладу в Луганську вціліла. Якщо це не змінить війна, то відновити навчання в ній можна відносно легко та швидко.

«Нам потрібно відновлювати аудиторну роботу, зберігати свої університетські звичаї та традиції. Бо вони дають нам відчуття єдності, розуміння того, що таке університетська спільнота», — переконана ректорка.

Перша проректорка ХНТУ Марія Артеменко про будівлі навчальних корпусів свого університету в Херсоні згадує емоційно. Каже, «ангел-охоронець вберіг», наразі лише через вибухову хвилю повибивало вікна.

«Усе чекає нашого повернення. Але найважливіше — безпекова ситуація. Поки що Херсон обстрілюють гучно, рясно і щоденно. Але ми готуємось повертатися назад. Працюємо над обладнанням укриттів, щоб, як тільки це стане можливим, ми були готові розпочати навчання вдома», — ділиться Артеменко.

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами. Проєкт реалізовано у співпраці з EPAM.

Над матеріалом працювали: журналістка Леся Пиняк, редакторка Вікторія Бега, дизайнерка Мирослава Мохнацька, креативна продюсерка Анна Соха.