Режисер морального неспокою: 5 знакових фільмів Анджея Вайди

9 жовтня 2016 року помер Анджей Вайда — один з найзнаковіших польських режисерів, засновник Польської школи кіно та напрямку «кіно морального неспокою». Заслуги постановника відзначили найавторитетніші кіноінститути — його нагородили заслуженим «Оскаром», «Сезаром», «Золотим Ведмедем» Берліну та «Золотим левом» Венеції.

Усе своє життя Вайда був затятим антикомуністом, який відкрито висловлювався проти сталінізму та соцреалізму у мистецтві. Згадуючи видатного режисера, ми вибрали 5 фільмів, які відіграли значну роль у його творчості.

«Покоління» (1954)

Кадр з фільму «Покоління», imdb.com

Дебютний фільм Анджея Вайди не отримав великих кінопремій, але став початком «Польскої школи кінематографу» — художнього напряму, що виник у Польщі в 1950-х роках за часів лібералізації соціалістичних поглядів. Центральною темою для нього було дослідження місця Польщі у Другій світовій війні.

«Покоління» Вайди розповідає про молодих людей, що під час німецької окупації працюють на підпільну комуністичну організацію та допомагають влаштувати бунт у єврейському гетто. Що цікаво, невелику роль у фільмі зіграв Роман Поланськи, а саму картину критики назвали «лакуванням комуністичних ідей», хоча подальша творчість режисера була спрямована проти радянської ідеології.

«Канал» (1957)

Анджей Вайда на зйомках картини «Канал», imdb.com

Картина стала другою частиною трилогії Анджея Вайди про Другу світову війну («Покоління», «Канал», «Попіл та алмаз»). Історія розповідає про Варшавське повстання 1944-го року та солдатів Армії Крайової, які через каналізацію намагаються втекти з місця бойових дій.

Фільм отримав спеціальний приз на Каннському кінофестивалі та став єдиним з трилогії, який показали у СРСР одразу після прем'єри. Заборони фільм уник через символічний фінал, який не натякав на антирадянські настрої глядачам, що не знали про події у Варшаві. Хоча, за твердженням Кшиштофа Зануссі, у Польщі кінець фільму сприйняли саме так, як його подав Вайда — як звинувачення сталінського режиму в знищенні свободи Польщі.

«Попіл і діамант» (1958)

Кадр з фільму «Попіл і діамант», imdb.com

Картина вважається одним із найзначніших зразків польської школи кіно та розповідає про одного з «проклятих солдатів» Армії Крайової (так називали солдатів, що до кінця 50-х вели боротьбу з радянським режимом), що отримує завдання убити секретаря обкому Польської робітничої організації.

«Попіл і діамант» зіткнувся з активною цензурою. На Венеційський фестиваль фільм відправили за ініціативи дрібного чиновника, наперекір рішенню керівництва партії. У результаті стрічку показали в позаконкурсній програмі, вона отримала приз FIPRESCI (Міжнародної федерації кінопреси) та була відзначена міжнародними критиками.

«Людина з мармуру» (1977)

Кадр з фільму «Людина з мармуру», media-press.tv

Стрічка започаткувала у польському кінематографі течію, що отримала назву «Кіно морального неспокою». Відправною точкою для її створення став виступ Анджея Вайди та Кшиштофа Зануссі на Форумі Кінематографістів у Гданську в 1975-му році. Тоді режисери виступили проти придушення свободи творчості комуністичною владою та звернули увагу на серйозні розбіжності між пропагандистськими матеріалами й реальністю.

Фільм «Людина з мармуру» став першим яскравим представником «морального неспокою». Він розповідає про студентку кіношколи, яка намагається зняти фільм про «ударника комуністичної праці», каменяра Матеуша Біркута. У пошуках правди про його життя, дівчина дізнається про важкі для поляків 50-ті роки та справжню історію символа пропаганди.

«Людина з заліза» (1981)

Фото зі зйомок картини «Людина з заліза», фото: Jerzy Kośnik, www.akademiapolskiegofilmu.pl

«Людина з заліза» — тріумфатор Каннського кінофестивалю 1981 року. Картина стала продовженням «Людини з мармуру» і розкриває різницю між дійсністю 70-80-х років й тогочасною пропагандою. Головний герой фільму отримує завдання написати компрометуючий репортаж про лідера бастувального комітету. У результаті свого дослідження він проникається симпатією до свого об'єкта та сам стає мішенню для партії.

Фільм був номінований на «Оскар» у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». В якості камео у картині з'явилися засновники руху «Солідарність» — Лех Валенса та Анна Валентинович. Ще один несподіваний факт: фільм «Людина з заліза» був закінчений лише за кілька годин до прем'єри в Каннах.