«Скандал навколо «Миротворця» оголив глобальную проблему» — ізраїльський журналіст

Я сам отримував акредитаціцю ХАМАС і двічі акредитовувався у державі Ізраїль. Я чудово розумію, що неможливо акредитуватися у ХАМАСу, не зробивши цього з Ізраїлем. Якщо ти офіцийно не повідомив Ізраїлю про те, що ти приїхав туди як журналіст, тебе нікуди не пустять, ніхто не дасть проїхати до Сектору Газа, а відповідно і отримати там акредитацію ХАМАС. Чи правильно я розумію, що в Україні сталася приблизно та ж сама історія? Усі західні журналісти, які приїздили в так звані «ДНР/ЛНР», офіційно отримували дозвіл на роботу в зоні АТО від Генштабу, Міноборони і повідомляли військових, що їдуть на окуповані території?

У цьому контексті абсолютно коректне порівняння. Спавді, приїжджаєш в Ізраїль, отримуєш акредитацію, але це стосується іноземних журналістів, які приїжджають в Ізраїль. А порівняння стосувались саме ізраїльських журналістів, мовляв, неможливо уявити, щоб вони акредитовувались у ХАМАС — це правда. Але от у якому контексті — неможливо уявити, щоб ХАМАС їх акредитував, а без цього працювати дуже небезпечно. Не тому, що ізраїльтяни скажуть кореспонденту другого чи де’ятого телеканалу, що він націонал-зрадник, бо намагається отримати акредитацію. Це просто неможливо практично. Тому ізраїльські журналісти у цьому випадку з ХАМАСом чинять по-іншому: вони користуються послугами стрінгерів з подвійним громадянством, з третім громадянством. Але не постає питання, що не потрібно отримувати інформацію і картинку звідти в принципі. Якось агенства все ж отримують інформацію, оскільки треба показувати, що там відбувається.

Я був свідком того, як так званий «Hamas Checkpoint» на в’їзді до Сектору Газа розвернули людину, іноземного журналіста, на підставі того, що він надто схожий на єврея. Саме тому йому ХАМАС відмовив у роботі та акредитації на території Газа. 

Проблема у тому, що журналістів завжди асоціюють з конфліктною стороною і з тим, що вони повинні керуватися у роботі або громадянством, або партійною приналежністю, або національністю…

Якщо проводити паралелі з Україною — я акредитовувався від російської компанії в «ДНР» і «ЛНР», маючи посвідчення російської компанії, де я раніше працював, але на той момент воно вже не було дійсним. Для мене це була операція-прикриття, тому що я розумів, що якщо акредитуюсь як російський журналіст, то мене не будуть «пасти», у мене буде можливість вільно працювати там. Я не можу собі уявити, що я, будучи українським журналістом, намагаюсь отримати там акредитацію — або я її не отримаю, або за мною будуть стежити.

Це питання неможливості, а не тому, що я зрадник. В принципі, скандал навколо «Миротворця» оголив дуже велику глобальну проблему, характерну не лише для України і Росії. Я в Ізраїлі з таким зіштовхувався, коли російськомовні журналісти, які, працюючи, не асоціюють себе зі стороною конфлікту, тому що там триває війна. Але майже всі ізраїльські журналісти пройшли військову службу і час від часу призиваються. Проблема у тому, що журналістів завжди асоціюють, що вони на чиємусь боці, і вони повинні керуватися у своїй роботі або громадянством, або партійною приналежністю, або національністю…

Що це мається на увазі за замовчуванням?

Так. А професійні стандарти — це вже третє питання. Але я кажу, що нам ніхто не буде вірити, якщо ми будемо стороною конфлікту.

Є одне мірило оцінки роботи журналіста — це його ефір, його публікації. Все інше, як ми отримуємо інформацію, — це технологія. На жаль, це погана професія у тому сенсі, що доводиться стикатися, спілкуватися і домовлятися з людьми, яким руку не потиснеш. Після спілкування з деякими людьми просто хочеться піти і помити руки, але це твоя робота. Журналіст «ВВС» взяв інтерв’ю в Януковича, відоме інтерв’ю, яке переглянули мільйони. Напевно, йому теж було не дуже приємно говорити з людиною, яка вкрала купу грошей, бреше в очі. Але, якби він не поставив йому ті питання, які поставив, напевно, ми і не побачили б, як ця людина бреше.

Це не означає, якщо журналіст їде на окуповану територію, то він ретранслює все, що йому кажуть. Фундаментальний принцип журналістики — піддавати сумніву все, що тобі кажуть. Журналістика — критичний погляд на світ. І там, на окупоних територіях, це не виключення. Якби там не парцювали журналісти, ми б і не побачили потяги, що везуть бронетехніку з боку Росії в «ЛНР». Просто ніхто б цього не зняв. Я особисто знімаив хлопця, якого привела «кісєльовська пропаганда» в окопи, він там сидів і тремтів, — ми б його теж не побачили.

Ви вважаєте, що ця історія підняла важливе питання про ставлення до журналістів і журналістики загалом?

Так, звісно, це глобальна проблема. У мене є своя версія того, навіщо цей скандал створювався і для чого він був потрібен. Справа не лише у списках. Списки — це лише частина проблеми. Публікація списків, звичайно — це підлість. Друге — не просто ж опублікували, а й прокоментували, що це саме ті люди, які співпрацюють зі злочинним режимом. Тобто нас усіх — 4 000 — звинуватили в тому, що ми співпрацюємо з режимом. І є третій, важливіший бік, який знову ж таки пов’язаний з цим списком. Уявіть громадянина України, якому кажуть, що 4 000 журналістів створюють проблему, вони оголосили Україні війну, вони співпрацюють зі злочинним режимом — інформаційна безпека країни під загрозою, тому ми пропонуємо обмежити свободу ЗМІ, пропонуємо це і це. До речі, це і з’явилося — пропозиція, що потрібно робити, щоб забезпечити інформаційну безпеку. Певен, що саме це і було метою — цензура.