«Секс-робота — це дивний злочин, де немає потерпілих». Інтерв’ю з колишньою секс-працівницею

Watch on YouTube

Їй доводилося вистрибувати з автівки під час руху, мати справу з посттравматичним розладом та відновлювати втрачений паспорт. Аліна Сарнацька вісім років займалася секс-роботою, але залишила цю сферу. 

Тепер вона — координаторка громадської організації Клуб Еней, який займається профілактичною роботою зі зменшення шкоди серед людей із наркозалежністю та секс-працівницями, а також працює у напрямку зниження рівня стигми та дискримінації в суспільстві.  

Як влаштований ринок секс-роботи в Україні? В чому різниця між проституцією та секс-роботою? Чи потрібна Україні легалізація секс-роботи, чи її декриміналізація? 

Громадське поговорило з Аліною про її бачення ситуації. 

Розмову записано для програми “Життя інших” з Тетяною Огарковою. Скорочену версію розмови дивіться на відео. 

Почнемо з термінів. Чим відрізняється проституція від секс-роботи? 

Ці два терміни вживають різні люди. Вони по-різному хочуть впливати на цю сферу та небайдужі до неї. Але це два радикально різних підходи.

Ті, хто вживають слово “проституція”, говорять про те, що існує частина жінок, не здатних вирішувати самі за себе. Тому ці люди готові вирішувати за цих жінок, як їм жити і що для них буде краще.

І, як часто буває, коли якесь рішення ухвалюється за групу людей, воно абсолютно не враховує інтереси та потреби цієї групи.

Ті, хто каже “проституція” — це часто радикальні феміністки, які займають позицію аболіціонізму, тобто повної заборони проституції. Це довге слово має на увазі насамперед те, що ми будемо карати клієнтів.

Добре, що вже не самих секс-працівниць, як це було раніше. Зараз вони виступають за те, щоби карати клієнтів. Чому секс-працівниці проти?

Тому що, якщо в поліції буде “галочна” система, яка існує зараз, і яка полягає в тому, щоби покарати певну кількість клієнтів на місяць, то вони цю кількість клієнтів вимушені будуть карати. Іншими словами, цих клієнтів їм треба буде знайти.

Я не можу придумати жодного іншого способу знайти клієнтів, аніж прийти до секс-працівниці, бити її, погрожувати та змушувати здавати клієнтів. Після цього клієнт повернеться до секс-працівниці та буде, скоріш за все, їй мститися. Тому що його покарають штрафом чи затриманням на 3 години.

Координаторка громадської організації Клуб Еней, колишня секс-працівниця Аліна Сарнацька (ліворуч) та журналістка Тетяна Огаркова під час інтерв'ю, Київ, 5 липня 2019 рокуГромадське

А якщо ми говоримо з позиції секс-працівниць, як виглядає ситуація? 

Нам потрібна декриміналізація секс-роботи. Це ще одне довге слово, і воно означає, що ми повинні скасувати всі каральні закони стосовно секс-роботи, та прирівняти секс-роботу до інших видів праці.

По-перше, тому що це інший тип праці. У мене є подруга, яка працює в соціальній сфері на двох вакансіях, платить податки та працює ще у третій сфері — у сфері секс-послуг. І тут податки платити вона не може. Це викликає певні проблеми в житті.

Вона би хотіла платити податки? 

Так, але не може цього робити. Це впливає на пенсію. Дуже непросто потім, наприклад, купити майно на ці гроші та не мати проблем з податковою. Але справа не лише в цьому.

Проблема полягає також в тому, що сьогодні секс-працівниці абсолютно незахищені через криміналізацію. Вона посилює негативне ставлення в суспільстві.

Кого сьогодні може карати український закон в ситуації секс-роботи, проституції? Хто винен? 

Винна секс-працівниця. Вона несе адміністративну відповідальність. Це виглядає як протокол (адміністративного правопорушення — ред.), в якому вона пише: “Я займалася секс-роботою, це моя велика помилка, я беру на себе зобов’язання більше цим не займатися”.

Це пояснювальна записка, є ще протоколи адміністративної відповідальності.

Суд виносить рішення і жінка платить штраф. Зараз поліція має право стягувати ці штрафи на місці. Але за 10 років існування цієї системи заплатили близько тисячі гривень, адже зазвичай їх ніхто не платить.

У поліції є, як і в інших сферах, показники. Раз на місяць, вони беруть маршрутку “Богдан” та їдуть дорогою збирати секс-працівниць.

Привозять їх до відділку і там на всіх оформляють протоколи. Далі, навіть якщо дівчина чи хлопець зникли з їхніх радарів, вони можуть щомісяця оформлювати протоколи у відсутності затриманих.

Це система, яка нікуди не веде. 

На мене оформлювали ці протоколи лише упродовж року, а далі їм здалося, що щось в моєму житті могло змінитися. Може виникнути незручна ситуація, якщо я, наприклад, померла.

Водночас є ще одна дуже важлива стаття — за сутенерство. В Україні за сутенерство саджають в основному секс-працівниць.

Сутенери — ті, в кого є крупний бізнес, давні ділові партнери поліції. Навіщо поліції їх саджати? А стаття за це є. І для того, щоби продовжувати працювати в поліції та отримувати гроші від, скажімо справжніх сутенерів, поліція повинна когось саджати.

Кого у цьому випадку саджає поліція? Просто секс-працівниць, які працюють по 2-3 в одній квартирі для власної безпеки.

Координаторка громадської організації Клуб Еней, колишня секс-працівниця Аліна Сарнацька під час інтерв'ю, Київ, 5 липня 2019 рокуГромадське

Ви відкрито та публічно говорите про те, що багато років займалися секс-роботою. Я не знаю жодної іншої людини, яка би про це говорила та не боялася. Як ця історія почалася в вашому житті? 

Я говорю про це тому, що в суспільстві багато ксенофобії. Це дуже страшна річ, яка призводить до того, що люди вбивають інших людей. Люди залишають людей помирати. Мені здається, що більшість проблем людства пов’язані з ксенофобією. Це страх іншого.

Я займалася секс-роботою 8 років. Починала з траси, хоча найчастіше буває навпаки. Зазвичай люди починають з дорогих місць і поступово переходять до дешевших.

А дорогі місця — це що? Це бари, готелі? Як взагалі це працює? 

Існують дорогі готелі та фірми, які займаються організацією секс-роботи для іноземців, наприклад, чи депутатів Верховної Ради. Це закриті фірми, де працюють дівчата модельної зовнішності, які володіють декількома іноземними мовами.

Є дівчата, які працюють в дуже дорогих готелях Києва. Це також, мабуть, найбільш високооплачувані секс-працівниці.

Я спочатку працювала на трасі. В Україні найбільш безпечно працювати наодинці. Це дуже небезпечно для життя та здоров’я, тому що тебе можуть вбити чи пограбувати. Але це безпечніше, адже тебе не посадять від 5 до 7 років за сутенерство.

Найбільше я боялася зіштовхнутися з поліцією та не мати грошей, щоби відкупитися. Зазвичай це 100 тисяч гривень, в Києві.

Це штраф? 

Ні, не штраф. Щоби не посадили за сутенерство. Справа в тому, що, якщо я працюю з іншою дівчиною, то коли приїде поліція, то вона дуже зрадіє цьому факту. У них з’явиться можливість закрити когось одного з нас за статтею “Сутенерство” та виконати свій норматив на місяць.

Як правило, саджають ту дівчину, проти якої свідчитимуть інші, або просто слабшу. Ту, на яку легше натиснути. Наприклад, це може бути вагітна дівчина чи та, в якої більше дітей. Або та, яка більше боїться. Це мене дуже лякало, тому я працювала сама. Але в мене був водій і людина, яка давала оголошення в інтернеті.

Що вас мотивувало? Чому взагалі був такий вибір? 

Я вчилася у ВНЗ. Мені дуже потрібні були гроші, а іншого способу гарно заробляти на той момент я для себе не бачила.

Як це було вперше? Вийти на трасу і чекати невідомого. Адже важко передбачити, як буде розвиватися ситуація. Що це буде за людина, як він себе буде поводити? 

Так, це одна з причин, чому я мрію, щоби відмінили статтю за сутенерство та з’явилися хороші менеджери. Зараз туди приходять люди із кримінальним минулим, яких точно не хвилює життя чи здоров’я людей, які в них працюють.

Але в нас зараз дуже мало організацій, з якими безпечно працювати, і єдине, що рятує — це інші жінки, які діляться правилами безпеки та правилами поведінки. Це прояв доброти. Школа новачка — це коли ти приходиш і тобі розповідають, що робити, щоби вижити.

В перший день мені розповіли, як розблокувати двері автівки, якщо вони заблоковані автоматично. Виявляється, якщо власник не ремонтував електрику, то достатньо двічі смикнути за ручку, і двері відкриються. Це зроблено для того, щоби у випадку аварії людина могла вибратися із заблокованої автівки.

Мені це допомогло вже за 2 тижні, коли на мене напали в автівці, і я розблокувала двері та вистрибнула на дорогу під час руху. Якби на початку мені ніхто не розповів цю інформацію, то скоріш за все, я би тут зараз не сиділа. Адже чоловік дістав і показав мені ножі.

Координаторка громадської організації Клуб Еней, колишня секс-працівниця Аліна Сарнацька (ліворуч) та журналістка Тетяна Огаркова під час інтерв'ю, Київ, 5 липня 2019 рокуГромадське

В нашій культурі доволі довго існувала ідея про те, що проституція, чи секс-робота, як ви кажете, це все таке певне падіння жінки. Як ви давали цьому раду? Як собі пояснювали цікавість до цієї діяльності? Чи приховували від батьків, друзів, знайомих? 

Якщо ми почнемо зараз говорити про це, то підемо у розмову про патріархат. Є люди, які краще за мене можуть розповісти про становище жінки у суспільстві, про патріархальні міфи.

Я вважаю, що секс-робота — така ж робота, як і інші, але набагато небезпечніша через закони та ставлення суспільства.

Я не розповідала батькам, але розповіла друзям, і вони за мене хвилювалися. В мене не було такого, щоби хтось від мене відвернувся, люди просто хвилювалися.

Майже вся секс-робота сьогодні небезпечна. Є люди, які можуть просто грабувати, розуміючи, що, якщо в інтернеті є адреса, де працюють дівчата, то їх там радше небагато — дві-три, чи одна.

Вони знають, що на місці точно є техніка, є гроші, можливо, золото — і вони безправні в Україні. Якось я намагалася подати заяву в поліцію. У мене не взяли заяву про зґвалтування, яке є тяжким злочином.

Поліції здається смішним, що можна згвалтувати секс-працівницю. Те саме щодо заяв про пограбування, чи про тяжкі тілесні ушкодження. Секс-працівниці поза законом, в тіньовій зоні і це створює атмосферу, коли на них безпечно нападати.

Є країни, такі, як Німеччина, де секс-робота легалізована, але є й інші, де вона заборонена. Я правильно розумію, що ви адвокатуєте легалізацію секс-роботи в Україні? 

Я зараз кажу про декриміналізацію. Жахливе слово, але є різниця, адже легалізація — це вже регулювання. Є дослідження, які показують що треба спочатку декриміналізувати, а потім намагатися регулювати цю сферу.

Адже якщо регулювати відразу, то може стати гірше, ніж було. Є приклади, коли погано регулюють, і я боюся, що так може статися в Україні.

Тому зараз я виступаю за те, щоби скасувати закони, які карають — адміністративну відповідальність за секс-роботу та кримінальну за сутенерство.

Сьогодні багато хто готовий та хоче платити податки, і вони мають на це право. Зрештою, якщо я займаюся цією діяльністю та не вчиняю злочинів, то, згідно з адміністративним кодексом, тут немає потерпілого. Це дуже дивний злочин, в якому немає потерпілого. Єдиний потерпілий — мораль.

Мені здається, що аморальніше змушувати поліцію виконувати показники, ловити на вулицях жінок, оформлювати на них протоколи.

Зазвичай це жінки, які перебувають у певному місці і певному одязі. нерідко буває, що в облави потрапляють студентки, які йдуть вночі з клубу і доказами тоді виступають презервативи.

Які у них знаходять…  

А це взагалі дуже небезпечно, оскільки, якщо я беру з собою презервативи, які захищають моє життя та здоров’я, а також життя та здоров’я клієнта, то мене можуть за це посадити.

А клієнт може відмовитися користуватися презервативом?  

Так, клієнти відмовляються користуватися презервативами. Це надзвичайно мене дивує.

Це пов’язано із відсутністю сексуальної освіти в Україні, в школах. Тому що інколи клієнти кажуть, що вони одружені, показують обручку на пальці та кажуть, що вони можуть займатися сексом без презерватива.

Я часто намагалася зрозуміти цю логіку, але я її так і не знайшла.

Можливо, вони мали на увазі, що у них обмежена кількість сексуальних партнерів — наприклад, лише законна дружина, тому їм здається, що вони не переносять венеричні захворювання. 

Але якщо вони мене, секс-працівницю, вмовляють зайнятися сексом без презерватива, то у них необмежена кількість партнерів!

Наприкінці, я зробила для себе висновок, що у свідомості багатьох людей обручка — це оберег від венеричних захворювань та від загроз здоров’ю. Це наслідки того, що в Україні немає нормальної сексуальної освіти.

Координаторка громадської організації Клуб Еней, колишня секс-працівниця Аліна Сарнацька під час інтерв'ю, Київ, 5 липня 2019 рокуГромадське

У сфері секс-роботи є чимало людей, які перебувають там не з власної волі. Я розумію, що ви захищаєте позицію, що це є ваш вибір, але важко заперечувати, що є факти, коли люди виїжджають закордон та потрапляють у так зване сексуальне рабство. 

Тому потрібно розділяти. Є секс-робота — я працюю з власної волі. Є рабство — це коли мене змусили працювати. Є випадки, коли в торгівлю людьми потрапляють чоловіки. Вони їдуть на заробітки за кордон, на збір полуниці, наприклад, чи на завод або на будівництво.

Від цього збір полуниці сам по собі не стає торгівлею людьми. Він стає торгівлею людьми, коли когось насильно примушують її збирати, утримують у приміщенні та примушують. Це абсолютно різні речі.

Звісно, я за те, щоби посилити покарання за торгівлю людьми та за втягнення неповнолітніх. Але це не стосується секс-роботи.

Втягнення неповнолітніх — це абсолютно інші статті кримінального кодексу, в яких справді є злочин та жертва. Я ніколи не зустрічала в Україні секс-працівниць, яких би примушували цим займатися. Я не кажу, що їх не існує.

Після 8 років роботи в цій сфері ви вирішили залишити це. Чому? 

Я хотіла заробляти безпечнішим способом. Для мене ця робота була дуже небезпечною, і я чекала, коли зможу з неї піти.

Водночас, через стигму в суспільстві я з часом майже втратила соціальні зв’язки. Я працювала вночі з одними і тими жлюдьми, мало з ким спілкувалася і через деякий час почала сама себе зневажати.

На початку у мене було розуміння, що це лише робота, але потім, через ставлення поліції й оточення я захотіла піти.

Але в певний момент я перестала вірити, що це можливо.

Я боялася, що не зможу знову адаптуватися до життя у суспільстві, що не зможу заробляти.

Мені дуже допомогло, що я була клієнткою громадської організації, яка тестує на ВІЛ, на інфекції, які передаються статевим шляхом, надає презервативи. Це клуб “Еней”, і зараз я працюю в цій організації.

Я займаюся проектами проти насильства над жінками, адаптацією методик, які існують у світі, для того, щоби знизити рівень насильства щодо секс-працівниць та наркозалежних.

Тобто ця громадська організація свого часу допомогла вам, а потім, після виходу з секс-роботу, ви почали в ній працювати? 

Так, мені було дуже важко робити якісь прості речі, адже я упродовж 8 років жила в іншому режимі, вночі.

Я загубила паспорт в секс-роботі. І мені було дуже важко його відновити. Я вдячна, що у мене був соціальний працівник, який допоміг. Мені було страшно заходити в поліцію, страшно заходити самій в паспортний стіл.

Після життя поза соціумом мені здавалося, що мене обов’язково арештують. Це були наслідки насильства в секс-роботі, пост-травматичний стресовий розлад. Він буває у військових після бойових дій.

Я не могла перебувати у закритому приміщенні з людьми, зокрема, з чоловіками, мені було дуже страшно. Я увесь час шукала зброю для того, щоби себе захистити, якщо на мене нападуть.

Координаторка громадської організації Клуб Еней, колишня секс-працівниця Аліна Сарнацька під час інтерв'ю, Київ, 5 липня 2019 рокуГромадське

Те, що ви зараз говорити, дещо контрастує з тим, що ви казали раніше. Усе таки ця робота дуже важка, в нашому суспільстві дуже стигматизована. А почуття страху та посттравматичний синдром — це не ті речі, які виникають на офісній роботі, чи в торгівлі, сільському господарстві. Ваш приклад з шахтами за рівнем травматичності для тіла, ще можна порівняти. Чи розуміння важкості цієї роботи та її небезпеки привело до потреби вийти з неї? 

Я знаю жінок, в яких немає таких історій. Є жінки, які від початку вище себе цінують. У молодих студенток зі знанням декількох мов інша ситуація. У них також є ризики та страхи, пов’язані з поліцією, з тиском з боку поліції, тому що від них можуть вимагати гроші, адже розуміють, що в них можуть бути заощадження, але це інша історія.

Я розповідаю свою історію і я навіть не пропоную обговорювати, чи потрібна нам секс-робота. Адже вона існує, це об’єктивний факт.

Чи можливе суспільство без секс-роботи? 

Мені здається, це неможливо. В якій формі вона буде? Як зміниться суспільство?

Я цього не знаю. Я вірю, наше суспільствво усвідомить, що, відкидаючи великі групи людей, воно завдає собі великої шкоди. Тоді ситуація зміниться.

Тоді в секс-роботу будуть приходити люди і вони почуватимуться захищеними. Який би вибір не робила людина — це її вибір. Наше завдання — зробити так, щоби вона не постраждала через наші дії як суспільства.

Феміністичний аргумент у цій дискусії був би такий, що це справді дуже давня професія, але в ній ми бачимо лише одиниці чоловіків. Переважно це жіноча робота. Тобто в самому факті існування проституції чи секс-роботи, як ви кажете, закладена нерівність. 

Історично жінки не вважали, що мають право користуватися послугами секс-працівників, адже вони не мали особистих фінансів нп це.

Останніми роками в Україні з’являється дедалі більше чоловіків секс-працівників. Це пов’язано з тим, що з’являється попит, з’являються жінки, достатньо сильні та впевнені в собі, щоби викликати секс-працівника та не почуватися поганими чи недостатньо коханими.

А якщо в цифрах, це скільки сьогодні? 10%? чи 20% від загальної кількості секс-працівників в Україні? 

У нас немає цифр. Згідно з математичними розрахунками, в Україні близько 80 тисяч людей займаються секс-роботою.

На всю країну? 

Ці цифри не мають жодного зв’язку з реальністю. Це просто математичний розрахунок. Нас ніхто не рахує. Якщо рахувати, то треба виводити нас із тіні й вирішувати наші проблеми. Сьогодні влада не хоче цього робити. Але я сподіваюся, що ситуація зміниться.