ENRU

«Схоже на війну, але не стріляли» — ліквідатори аварії на ЧАЕС з прифронтової Старогнатівки (СПЕЦРЕПОРТАЖ)

Двадцять родин ліквідаторів Чорнобильської катастрофи на одне селище. Це прифронтова Старогнатівка в Донецькій області. Що в одному селі так багато ліквідаторів — випадковість. Щоправда, з кожним роком їх стає менше: одні виїжджають, інші — помирають.

«Перша лінія оборони» — кажуть місцеві словами військових. Порівняно з минулими роками, стріляють тут менше, тепер дістається Гранітному, яке розташоване ближче до «нуля».

Тутешні мають такі ж проблеми, як і всі, хто лишився жити біля лінії зіткнення: нестача вугілля й дров, немає ліків, хороших лікарів, маленька пенсія. А ліквідаторам ще треба переоформлювати документи й доводити, що дійсно був у Чорнобилі. Адже нещодавно селище підпорядкували Волновасі — колишній райцентр Тельманове опинився на окупованій території. Про ліквідаторів тепер згадують нечасто, навіть до річниці аварії на ЧАЕС. Владі не до того.

Історія перша. Леонтій Хорхолу і Тамара Крива  

Леонтій Хорхолу працював у Чорнобилі замірником радіації. Вирушив туди за рік після аварії, у 1987 році. Він був військовим й отримав відповідне завдання. Згадує, коли заміряв радіацію на людях, що виходили із зони відчуження, показники на дозиметрі зашкалювали. Для «знешкодження» радіації в організмі був лише тазик води з марганцем. Леонтій здійснив 56 виїздів, кожна зміна тривала 8 годин. Каже «йшов на рекорд».

У 2004 році Леонтія паралізувало після інсульту. Він не встає з ліжка вже 14 років. За ним доглядає дружина, яка отримала чоловіка «у спадщину».

«Привели на співбесіду, завтра одразу на зону, не боїшся? — згадує Леонтій 87-ий, коли опинився в Чорнобилі. — А чого боятися, всі ж їдуть. Отож, поїхали. Нічого страшного, основне до нас зробили. Саркофаг закрили, хлопці, такі ж солдати.

26 квітня… Це ж 32 роки минуло. Вони ж спершу приховували. Загалом десь 600 тисяч людей пройшло через це, осьо в мене книжки є про Чорнобиль, книжки пам'яті з купою прізвищ. Усі у віці до 50-ти вмирають, більшість».

Леонтій Хорхолу працював у Чорнобилі замірником радіації у 1987 році. У 2004-му його паралізувало після інсульту, відтоді він не встає з ліжка. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/ГромадськеЛеонтій здійснив 56 виїздів у зону відчуження, кожна зміна тривала 8 годин. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське

Єдина розвага Леонтія — книжки й телевізор у сусідній кімнаті, аби шторки не закривали екран. Дружина Тамара доглядає за ним, годує та дає ліки за розкладом. Двічі на день — фрукти, адже потрібні вітаміни. Каже: «Льова житиме до ста років». Розповідає, що перший чоловік теж був ліквідатором ЧАЕС — друг Леонтія. А коли помирав, заповів, щоб вийшла заміж за друга. Прожили вони чотири роки, а потім інсульт:

«Нерви мені псував, кинути його вже хотіла. Палкою один раз гнала від крамниці, де він пиячив. А потім зліг. Ну що ж, кидати його? Ось і доглядаю».

Тамара Крива поховала першого чоловіка, теж ліквідатора, й за його заповітом вийшла заміж за Леонтія, з яким покійний дружив і разом працював на ЧАЕС. У неї троє дітей і восьмеро онуків. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/ГромадськеДвічі на день Тамара годує прикутого до ліжка чоловіка фруктами, адже йому потрібні вітаміни. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське

Тамара родом з Шепетівки, але майже все життя прожила в Донецькій області. Каже, що сподобалися будинки й паркани, як у заможних родин. Нині очолює Спілку чорнобильців, збирає гроші на похорон, коли хтось умирає. У неї троє дітей і восьмеро онуків. Невеличкий город і хазяйство. Єдина біда — будинок дав тріщину через постійні вибухи снарядів.

По стінах будинку з'явилися тріщини через постійні вибухи снарядів. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське

Розповідає про онуків, з якими ховалася під час обстрілів у підвалі. Льова не ховався — щоб його спустити в підвал, треба троє людей. Казав, як умру, то умру. Жінка показує фотографії молодого Леонтія, — «красивий був, у футбол гарно грав, ми його Дієго Марадонна називали». Леонтій постійно жартує й кепкує з дружини, але поки та не бачить, витирає очі хустинкою.

Тамара має невеличкий город і хазяйство, очолює Спілку чорнобильців, збирає гроші на похорон, коли хтось умирає. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське«Красивий був, у футбол гарно грав, ми його Дієго Марадонна називали», — розповідає Тамара про чоловіка Леонтія, показує його світлини та посвідчення ліквідатора. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське

Він жартома називає дружину «бандеркою», Тамара його — «греко-татарином». Чоловік сміється, але потім серйозно відказує:

«Ну дівчата, я радий. 14 років за мною доглядає, не кожен би наважився на таке, це громадянський подвиг».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Від Донбасу до Чорнобиля: як переселенці зі сходу відновлюють села навколо зони ураження ЧАЕС

Єдина розвага Леонтія — книжки й телевізор у сусідній кімнаті, аби шторки не закривали екран. Свою дружину жартома він кличе «бандеркою» й удячний за те, що вона поряд. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське

Історія друга. Микола та Валентина Котесови

У Миколи Котесова немає довідки ліквідатора ЧАЕС, пенсію отримує мінімальну. У Чорнобилі був під час строкової служби — відправили охороняти «кордон». У травні 86-го місяць прожив у наметі в десяти кілометрах від реактора. Стежив, щоб у зону відчуження не заходили люди, не було мародерства й крадіжок. Окрім нього, в наряді було ще кілька хлопців.

Чоловік виходить до нас у робочому одязі, вибачається за свій вигляд, мовляв, саджав овочі. Відгонить алкоголем.

«Коли тільки приїхали, повітря було інакше, мабуть, від радіації, — розповідає він про службу в зоні відчуження. — Спершу в протигазах ходили, був травень, ми пітніли, боялися. А за тиждень познімали їх, носили респіратори. А потім і їх викинули — вони були зелені, а потім почервоніли від радіації, що їх носити вже?»

Микола Котесов під час строкової служби у травні 86-го місяць прожив у наметі в десяти кілометрах від реактора — охороняв «кордон». Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське

Микола пригадує, як ховалися від комарів, як копали сховок для харчів, а місцевим віддавали залишки їжі.

Подружжя живе бідно. Вирощують городину, мають корову. Молоко продають сусідам. Валентина бідкається, що не платять пенсію, як іншим ліквідаторам.

Микола та Валентина Котесови живуть бідно. Валентина нарікає, що не платять пенсію, як іншим ліквідаторам. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/ГромадськеПодружжя має невелике хазяйство. Вирощують городину, мають корову, молоко продають сусідам. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське

У Миколи й Валентини двоє дітей (середній син загинув, коли йому було 10). Молодший учиться в сьомому класі. Донька з онуком живе на непідконтрольній території в Макіївці. Намагаються допомагати їм продуктами та грошима. Іноді приїздять у гості. Микола каже, що перетин блокпоста нагадує пункт пропуску в зону відчуження:

«Схоже, дріт колючий... Але там ніхто не стріляв. Там не знали, від чого помремо. А тут може щось упасти зверху, вбити. Ми вже пожили, а от діти... Страшно, звісно, краще б не було війни. Але тепер уже стріляють десь далеко, нам особливо не заважають. Тоді в Чорнобилі я найбільше боявся, що дітей може не бути. Але Бог милував».

Перетин блокпоста нагадує Миколі пункт пропуску в зону відчуження, але там було тихо, не стріляли. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське

Історія третя. Юрій та Валентина Бостанджи

Юрій Бостанджи працював у старогнатівському рибному колгоспі. У Чорнобиль його «добровільно-примусово» забрали у 21 рік. Розповідає, що коли викликали в райцентр, не знав, куди повезуть. Уже на місці влаштували працювати в лазні, де милися офіцери, коли виїжджали з Чорнобиля.

«Мені сказали приїхати в Тельманове. Я тоді вже знав, звісно, що Чорнобиль рвонув. Це було 21 травня. Відмовлятися не можна було — тюрма. Поїхав як нормальний пацан. Два місяці провів у самому Чорнобилі. Виїздів у мене немає, одразу кажу. Польова лазня — купали всяких генералів, але жив я в самій зоні.

Юрія Бостанджи в Чорнобиль «добровільно-примусово» забрали у 21 рік, влаштували працювати в лазні, де милися офіцери. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське

Чесно, побоювався. Наша частина була в тридцятикілометровій зоні. Повітря із солодким присмаком, рот погано відкривається. Я питав у старших, відповідали, що це радіація. Вода, звісно, була мінеральна. Годували дуже добре. Тушонка 46-го року зі складів, але такої смачної я в житті не їв. Томат був червоний-червоний. Усе 46-го року, але смачне.

Отак ідеш, будинки порожні. Пломби всюди. Отака полуниця, груші, яблука. Їсти не можна було… Але їли. Хочеться ж».

Ліквідаторську пенсію Юрій не отримує. Назбирав грошей на вантажівку, возить зерно. Облаштував на подвір'ї оазу з квітів, мангал, гравієві доріжки. Тут же в альтанці на вихідних випиває з друзями. Пишається своїми красунями — дружиною та донькою.

Валентина працювала в Тельмановому, а коли його окупували, звільнилася. Тепер займається господарством.

На подвір'ї Юрій облаштував оазу з квітів, мангал, гравієві доріжки та альтанку. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/ГромадськеВалентина до окупації працювала працювала в Тельмановому, тепер займається господарством. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське

Родина — з греків Приазов'я. Мати Юрія похована в Афінах, де була на заробітках. Перевезти тіло було дорого, тому в сина є лише земля з місця її поховання. Їхня домівка — на околиці. З повір'я видно, де вже окупована територія, звідки стріляли ГРАДи, коли влучили в сусідній будинок.

— Тільки не фотографуйте мій КАМАЗ, — переживає Юрій. — Бо люди скажуть, що не можна його купити з маленькою пенсією. Валю, відійди, не треба разом фотографуватися. Може я ще раз одружуся.

Юрій заробляє тим, що вантажівкою возить зерно, ліквідаторську пенсію не отримує. Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/ГромадськеБостанджи пишається своєю дружиною Валентиною та жартома виганяє її з кадру «щоб не заважала ще раз одружитися». Старогнатівка, Донецька область, 22 квітня 2018 року Фото: Анастасія Власова/Громадське