Що ми знаємо про життя на окупованих територіях: 4 дослідження з Донбасу

Більш ніж половина опитаних мешканців окупованих територій Донбасу вважають, що ці території мають стати частиною Росії. Водночас майже 58% — вважають себе громадянами України, понад третина мають паспорти самоназваних республік і майже 7% отримали російські паспорти. Дослідження з такими цифрами опублікувало «Дзеркало тижня». Його на замовлення видання спільно з Українським інститутом майбутнього провела компанія New Image Marketing Group.

Три чверті опитаних (76%) погодилися з тим, що «війна в Донбасі — це внутрішній український конфлікт». Чверть — не вважають, що Україна винна в початку війни. 

Автори дослідження пояснюють, що його мета — дізнатися більше про населення непідконтрольних територій, зокрема — визначити його лояльність до українських та міжнародних інститутів та політиків.

Це не перше дослідження громадської думки, проведене на окупованій території від початку війни. 

Як там живуть люди, як вони ставляться до української влади, хочуть незалежності чи приєднання до Росії, а також як закінчити війну та що може об’єднати людей по обидва боки лінії розмежування — hromadske проаналізувало 4 дослідження, проведені зокрема й на непідконтрольних територіях Донбасу, та пояснює, що найбільше хвилює людей та які висновки зробили дослідники.

Хто є хто і статус непідконтрольних територій Донбасу

Ставлення та ідентичність через лінію Донбасу: що змінилося з 2016 по 2019 рік? ZOіS. Серпень, 2019

Більшість людей, які погодилися взяти участь в опитуванні по обидва боки лінії розмежування, у 2019 році, як і в 2016-му, хочуть, щоби непідконтрольні території Донбасу залишилися частиною України.

Цьогоріч мешканцям підконтрольних територій Донбасу уже не так важливо ідентифікувати себе громадянами України, як це було в 2016-му. У поняття самоідентифікації дослідники включили громадянство, етнічну приналежність та мову. Зараз люди охочіше називаються етнічними українцями, ніж громадянами України.

Дослідники вважають, що в опитаних по обидва боки лінії розмежування є на те причини: люди на непідконтрольних територіях почуваються покинутими українською владою; водночас мешканці підконтрольних територій таким чином намагаються дистанціюватися від війни.

Як закінчити війну: спільне бачення по обидва боки

«5 років війни: 1825 днів... Скільки ще?». Святогірська група. Червень, 2019

Завершити конфлікт — спільне бажання мешканців обох територій Донецької та Луганської областей. Більшість — за мирне і дипломатичне вирішення конфлікту. По обидва боки втомилися від конфлікту і як наслідок втрачають віру в майбутнє.

Опитані з обох сторін лінії зіткнення мають спільні страхи, очікування та пріоритети. Однаково боятьсязагострення конфлікту через загрозу особистій безпеці, страх втрати житло та економічну стабільність.

Очікування — встановлення миру, відсутність збройного конфлікту, безпека, стабільне і прогнозоване майбутнє, відкриття кордонів на лінії зіткнення. Для людей по обидва боки пріоритетом є загальнолюдські цінності та збереження життя, безпеки, перспектив економічного розвитку.

Як примиритися? Співіснування і примирення між людьми з двох сторін можливі за певних умов, хоча щодо цього існують протилежні думки. Точкою дотику може бути спільна мета, наприклад, поліпшення соціально-економічної ситуації в регіоні та відновлення його економіки. Але частина опитаних людей по обидва боки лінії зіткнення відчувають, що не можуть вплинути на політичні рішення, пов’язані з конфліктом, а їхня готовність до примирення – тут не вирішальний фактор.

Поділ на «свій — чужий»: чого люди (не)хочуть від держави

«Ми нікому не потрібні»: Відчуження цивільного населення на сході України. International Crisis Group. Жовтень, 2018

«Це просто гра, і ми опинилися в її центрі», «Мені все одно, чи Росія забере нас чи Україна — я просто хочу, щоб це скінчилося», «Ми нікому не потрібні», — такими фразами висловлюють своє ставлення до війни та умов, у яких вони опинилися мешканці Донбасу. Найбільше людей з обох боків турбує рівень захищеності і безпеки, а також збитки, яких вони зазнають, внаслідок війни.

Люди відчувають поділ на «своїх» і «чужих», який почався наприкінці 2014 року. Тоді Київ припинив державне фінансування, надання послуг на непідконтрольних територіях та виплат, зокрема й пенсій жителям цих територій, які не зареєструвалися як внутрішньопереміщені особи.

Як пишуть дослідники, політичний контекст, у якому уряд пішов на цей крок «збігся із блокадою, організованою учасниками громадянської самооборони, якій сприяли відомі офіційні особи, і яка, окрім іншого, перешкодила постачанню життєво важливих ліків через лінію зіткнення, і вслід за якою невдовзі були запроваджені жорсткі офіційні обмеження на індивідуальні поїздки».

Тому багато жителів непідконтрольних територій почувалися зрадженими, хоча деякі й погодилися з тим, що продовжувати надавати державні послуги з точки зору логістики стало неможливо.

Прогалини в державній політиці щодо внутрішньопереміщених осіб, складнощі з перетином лінії розмежування, торговельна блокада 2017 року руйнують зв’язки по обидва боки лінії зіткнення і тільки посилюють поділ, пишуть дослідники.

Бізнес на окупованому Донбасі: жодних планів, тільки тут і зараз

Дослідження «Економічне роз’єднання та політична головоломка: приватний бізнес у режимі очікування». Наталія Міріманова. Лютий, 2019

Бізнес по обидва боки лінії розмежування звик до війни. Підприємці на окупованих територіях адаптувалися до обмеженого бізнес-середовища. Водночас не будують ані довгострокових, ані середньострокових планів — тільки тут і зараз.

Війна зруйнувала нормальне бізнес-середовище — банки, поштові послуги, безперебійну логістику та інвестиції.

Новий порядок ведення бізнесу на непідконтрольних територіях — це більше впорядкування та жорсткий контроль з боку самоназваної влади. Якщо прибутки від бізнесу сягають вище прожиткового мінімуму — існує ризик вимагання та тиску. Такий підхід змушує підприємців обмежувати свої амбіції, щоб не стати об’єктом експропріації для місцевої влади та підконтрольних їй ділків.

Поточна стабільність для підприємців окупованого Донбасу — мінімалістична версія «нормальної» ділової активності.

Водночас і надалі посилюється економічний та адміністративний розрив між підприємцями по обидва боки лінії зіткнення.

Коли вдалося порівняти умови з обох сторін, бізнесмени, які раніше могли підтримувати відокремлення Донбасу від України, дедалі більше усвідомлюють недоліки проєкту незалежних республік. Ідея повернення неконтрольованих територій до України — найпопулярніша в Донецьку. В Луганську вона має приблизно такий самий рівень підтримки як ідея незалежності або інтеграції в Росію.