ENRU

Сільський ньюзрум: чи виживуть місцеві газети без грошей згори — RE:ФОРМА

Як районна газета стала цікавою для місцевого читача та почати заробляти? Із пожежника в журналісти: хто пише новини для районної газети? Чому лише половина місцевих ЗМІ добровільно пішли на процес роздержавлення?

Комунальні і державні

— В мене пенсіонерка працює, так я не можу її звільнити, — скаржиться підстрижена блодинка в бірюзовому піджаку. 

— Доручіть їй комп'ютер вивчити, — кидає хтось з аудиторії. — Якщо не впорається тоді виженіть! Ми так якось робили.

— О! Ідея! Хай соціальні мережі веде…

Зал вибухає сміхом. За величезним круглим столом обласної державної адміністрації зібралися редактори чернігівських районних газет. Питання, яке вони обговорюють, просте: як вижити, коли їхні газети стануть приватним бізнесом. А це станеться дуже скоро.

Круглий стіл редакторів районних газет Чернігівщини

В Україні все ще нараховується 518 друкованих видань у державній або комунальній власності. Їхній сукупний наклад — 2 мільйони примірників на рік. Половина з них збиткові і на їхню підтримку центральні та місцеві бюджети щороку витрачають близько 80 мільйонів гривень. Але проблема навіть не в цьому. Дуже часто ці видання використовують для безкоштовного піару та агітації.

«Червоний гірник» — газета, засновником якої є міська рада Кривого Рогу — в кожному примірнику знаходить місце для міського голови цього міста Юрія Вілкула. Він на першій шпальті кожного номера, часом карикатурно нагадуючи чи то партійного бонзу часів СРСР, чи то усміхненого родича Кім Чен Ина. Але не всі комунальні видання хочуть обслуговувати засновників. І деякі з них вже багато років намагаються бути фінансово і політично незалежними.

Газета без дотацій

Місто Мена, райцентр Чернігівської області. Тут трохи більше 10 тисяч населення. І одна місцева газета — «Наше слово». Редакція розташована в невеликому одноповерховому будинку, самому центрі, в приміщенні колишнього дитячого садочку. На вигляд це цілком сільська хата, на подвір`ї бігають кури. Втім, «Наше слово» — одна з найуспішніших газет Чернігівщини з 7 тисячами передплатників.

Головний редактор Олександр Назаренко з гордістю дістає архівну підшивку. В примірнику, датованому груднем 2013 року, великий, на шпальту, репортаж журналістів, які поїхали до повсталого Києва, дві доби провели на Майдані, ночуючи в холодних наметах, і, повернувшись, чесно розповіли про враження.

Ми не брали ні копійки від влади, навіть коли нам пропонували. А ще нашу незалежність забезпечувала підтримка читачів.

Репортаж з Майдану в газеті «Наше слово»

В селах інтернет не надто розповсюджений, тому для багатьох мешканців Менського району цей репортаж став першою правдивою розповіддю про Євромайдан.

«На той час це було сміливо», — каже Назаренко. В це легко повірити: засновником «Нашого слова» є районна державна адміністрація, яку в 2013 повністю контролювала «Партія регіонів». Як вам вдавалося залишатися незалежними, питаємо редактора. — «Ми не брали ні копійки від влади, навіть коли нам пропонували, — відповідає він. — А ще нашу незалежність забезпечувала підтримка читачів».

У видань є два способи реформуватися – перереєструватися як нове ЗМІ або ж зберегти назву, мову і тематику публікацій, отримавши преференції від держави

«Роздержавлення» за три роки

Сьогодні «Наше слово» є головними ентузіастами проведення роздержавлення в регіоні. Вони йдуть в так званій «першій хвилі». Роздержавлення відбуватиметься в два етапи. В 2016 році цю процедуру пройдуть добровольці – ті редакції, які вирішили відмовитися від державного чи комунального фінансування. Зараз таких 237. Ті ж, хто добровільно не пішов на роздержавлення, пройдуть цю процедуру примусово. До січня 2019 року не повинно залишитися жодного друкованого медіа, яке належить центральній чи місцевій владі.

У видань є два способи як реформуватися – перереєструватися як нове ЗМІ або ж зберегти назву, мову і тематику публікацій — і отримати преференції від держави, яка зацікавлена в тому, щоб регіони не залишилися без україномовних інформаційних видань.  

Що отримають газети, які збережуть назву, мову і тематику публікацій

До таких преференцій належить безкоштовна передача колективу майна редакції, пільгова оренда приміщень за 1 гривню на 15 років. Але без права здавати його в суборенду. Крім того ЗМІ, які зберегли назву, мову і тематику, мають право на державну підтримку. Щоправда її розмір і механізм надання детально не прописані. Натомість йдеться про пріоритетне право таких редакцій укладати договори про висвітлення діяльності місцевої влади.

Виживуть не всі

Назаренко виявляється противником будь-якої фінансової підтримки газети владою, оскільки такі видання неминуче стають пропагандистськими.

«Я не поділяю песимістичну думку, що після реформування багато газет загине, — каже він. — Навіть у невеличкому районі, якщо виготовляти гарний інформаційний продукт, який буде купуватися читачами, якщо гарно працювати з рекламодавцями, навіть, якщо їх не дуже багато, то майбутнє за локальною пресою буде».

Редактор газети «Наше слово» Олег Назаренко

Звичайно, не всі колеги Олега Назаренка, навіть на Чернігівщині, поділяють його оптимізм. На нараді в облдержадміністрації ми чули різні думки з приводу «капіталістичного майбутнього».

Редакторка газети «Промінь» Галина Компанець каже, що кількість підписників падає, а вік лояльних до видання читачів навпаки зростає. Молодь «сидить в інтернеті», а місцева еліта, попри реформу, не збирається терпіти незалежний ЗМІ:

«Люди хочуть читати про розкішні будинки, які вони (представники влади — ред.) собі набудували. Ми одного разу хотіли написати про автівки, які собі понакупляли судді, прокурори з нашого району. Так нам відразу почали дзвонити і казати: що хочете нового Гонгадзе? Нам не можна писати про міліцію (поліцію — ред.), голову адміністрації. Нас постійно залякують».

Ми одного разу хотіли написати про автівки, які собі понакупляли судді, прокурори з нашого району. Так нам відразу почали дзвонити і казати: що хочете нового Гонгадзе?

Комунальна газета «Червоний гірник» на більшості перших шпальт розповідає про міського голову Юрія Вілкула

Голова Комітету ВР з питань свободи слова і інформації Вікторія Сюмар категорична:

«Ті ЗМІ, які повністю залежать від засновника, — це не ЗМІ. Нам кажуть, що деякі редакції в результаті реформи не виживуть. Можливо, це правда. Але ринок завжди дає можливість існувати всьому живому. І там, де немає ЗМІ, я впевнена, вони будуть виникати. І вони будуть виникати здоровими, нормальними, і такими, які будуть продавати людям інформацію, а не компліменти місцевим керівникам».

Мар`яна Закусило з «Детектора медіа» припускає, що кожна третя державна чи комунальна газета, ставши комерційним виданням, закриється, так і не ставши прибутковою. Але ми можемо подивитися на приклад наших сусідів, Польщі, де роздержавлення відбулося більше 20 років тому.

Як у них. Від партійного кооперативу до іноземних інвестицій

До 1989 року в Польщі нараховувалося біля двох сотень друкованих видань і всі вони належали робітничо-видавничому колективу концерну «Преса-Книжка-Рух». Простіше кажучи перебували під контролем Польської об’єднаної робітничої партії.

На початку 1989 на Круглому столі, який дав старт демократичним перетворенням Польщі, обговорювалося і питання ЗМІ. Тоді вдалося домовитися про дві ключові речі – скасувати цензуру та ліквідувати монополію держави на пресу. Тоді ж народилася Газета Виборча, яка була створена для підтримки опозиційної федерації профспілок «Солідарність».

В Польщі у 1989 на Круглому столі домовились скасувати цензуру та ліквідувати монополію держави на пресу

В 1990 цензура була заборонена на законодавчому рівні. Іншим законом створили ліквідаційну комісію, яка зайнялася роздержавленням концерну «Преса-Книжка-Рух». Роздержавлення відбувалося двома шляхами – редакції приватизували або передавали трудовим колективам. В першому випадку покупець повинен був запропонувати найвигіднішу ціну та «інші привабливі аргументи». Подібні формулювання дозволили ключовим партіям Польщі отримати власні друковані видання.

Роздержавлення в Польщі призвело до того, що сьогодні з 50 найтиражніших локальних видань 39 належить німецьким видавництвам, 6 — швейцарським, і тільки 5 мають польського власника 

Журналісти могли стати власниками газети, якщо більше половини трудового колективу створювали товариство з обмеженою відповідальністю і кожен з них вносив до статуту внесок, не нижчий за три мінімальні зарплати.

Реформування найбільше вдарило по місцевих виданнях — до 1999 року «дожило» тільки 10 — 15% журналів та газет, що виходили на початку незалежності Польщі. Але загальна кількість видань, навпаки, зросла в 10 разів. Бурхливий розвиток ринку зацікавив іноземних інвесторів. Це призвело до того, що сьогодні з 50 найтиражніших локальних видань, 39 належить німецьким видавництвам, 6 — швейцарським, і тільки 5 мають польського власника. 

«RE:Форма» — це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, телеканалу UA: Перший і Програми USAID РАДА