«Слабко вірю, що нашу музику крутитимуть на радіо» — лідер гурту «Вагоновожатые» про квоти, копіювання та «Пошлую Молли»

Оригінальності в сучасній музиці вже давно немає, каже Антон Слєпаков із гурту «Вагоновожатые». Та українські виконавці тримаються і дають гідний продукт. «Референс» — свіжий альбом гурту, з яким вони відправилися у невеликий тур: Львів, Харків, Київ та Мінськ. Напередодні концерту в Києві Антон розповів Громадському про нелюбов до FM-радіо, громадянську активність та «Пошлую Молли».

У вас дві пісні українською мовою. Чому почали писати тексти українською?

Ці композиції з’явилися вже в кінці роботи над альбомом. Мені хочеться думати, що вони з’явилися природньо. Я для цього спеціально нічого не робив. Я розумів, що комусь буде здаватися, що це кон'юнктура, квоти. Але я слабко вірю, що нашу музику будуть крутити на радіо навіть через квоти. Мені не цікаві ці інстанції. Я не слухаю радіо, хіба інколи, коли їду в таксі. Ми завжди йшли іншим шляхом. У нас, на жаль, немає альтернативних, чи студентських радіостанцій. Є інтернет-станції, але інтернет — це інше. Феномен FM-радіостанцій для мене вважається анахронізмом.

Хвиля нової української музики, яка з’явилася в 2013-14-му, пішла на спад?

Таке відчуття з’явилося півтора роки тому. Стало менше виступів, менше фестивалів. Пам’ятаю бум музичних видань, які кожен день знаходили нових героїв. Потім цих героїв потихеньку забули. Мені здається, що це природне явище, коли спочатку є зльоти, а потім — темніша смуга. Тому в такому часі виживають сильніші.

Я пам’ятаю часи, коли українська музика була нікому не цікава. Всі носилися із музикантами із аби-звідки, хоч із Білорусі, хоч із Молдови і, звичайно, з Росії. А українці — «ви там постійте, а якщо черга дійде, то на 5 хвилин ми дозволимо вийти на сцену». І тут вуаля — виявляється є така прекрасна різноманітна українська музика. З тих часів вона не стала гіршою. Можливо, у волохатих 90-х вона була ще цікавішою, але тоді не було кому звертати на неї уваги.

Копіювання — це процес не тільки музичний. Бути оригінальним у 2018 році дуже важко. Записуючи це інтерв’ю, ми не відтворюємо якийсь оригінальний жанр. Інтерв’ю було 10 і 20 років тому. Створити нове — хіба що випадково, змішуючи стилі, про які вже всі забули»

А хто ваші конкуренти?

Над цим питанням я ніколи не задумувався. Як визначати конкуренцію: заповненістю залів, продажем на iTunes чи, як раніше, проданими платівками? Позиція не конкурувати набагато доречніша. Ми відразу кажемо, що ні з ким не конкуруємо. Тут би зі своїм розібратися, а то ще конкурувати.

Все одно у вас є музиканти, яких ви слухаєте і порівнюєте?

Я слухаю і кажу: «Круто! Як прекрасно все вийшло». Чи навпаки. Завжди приємно бути почутим і мати свободу робити те, що ти хочеш. Без спортивного підходу з рекордами, без чартів і топів.

Пам’ятаю, як ми вперше потрапили у Київ у 1998 році на великий музичний ярмарок, і там визначали кращих музикантів України. На першому місці був бас-гітарист гурту «Воплі Відоплясова» Олександр Піпа, який майже не вміє грати на гітарі, в нього завжди був панківський підхід. Для мене це яскрава ілюстрація: гурт відомий — бас-гітарист найкращий.

Однак є явища, які за це не чіпляються. Наприклад, гурт «Пошлая Молли». Вони плювати хотіли на всі хіт-паради. Вони просто грають і збирають свою аудиторію.

Ви брали участь у концерті Громадського на підтримку політв’язнів Кремля, в акції біля КМДА проти закриття кінотеатрів. Чому ви публічно демонструєте свою політичну і громадянську позицію, а деякі музиканти уникають?

На цих акціях я часто зустрічаю музикантів. Я не питаю музикантів, чому вони не ходять на акції. Це справа добровільна. Чому ми ходимо? Бо дуже болить, не можна бути в стороні і мовчати.

Дехто взагалі не хоче бачити нічого навколо, хочуть зосередитися тільки на музиці, чи робити вигляд, що зосередилися.

Та на фоні легкої розважальної чи танцювальної музики не дуже пасує робити такі заяви: триває техно-рейв, діджей зупиняє музику і: «Свободу Олегу Сенцову!». Мені здається, що це буде досить дикувато. Якби це робили у соціальних мережах, чи записували відео на підтримку, то це було б легше. А так багато людей цього не помічають і удають, що все нібито нормально.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ «Ми з вами!»: благодійний концерт Громадського на підтримку політв’язнів