Слов’янськ: через рік після звільнення

Самоорганізація місцевих жителів, допомога волонтерів та гуманітарних організацій, українська бюрократія, а також брак масштабних проектів з відбудови звільнених міст, - те, що можна сказати про Слов’янськ через рік після того, як українська влада поновила контроль над Слов’янськом і Краматорськом.

Громадське розпочало серію репортажів про життя через рік після «ДНР».

Слов'янськ. Під'їзд №4

У Слов’янську журналісти повернулися на вулицю Батюка, де торік снаряд зруйнував під’їзд (в результаті загинула одна з мешканок).

Рік без дому

Бої за Слов’янськ почалися в селищі неподалік – Семенівці. Там в травні 2014-го українські військові потрапили у засідку, там відбувся перший повноцінний бій за участі Збройних сил. Руйнування в селищі, яке найчастіше відвідують журналісти і політики, залишаються найбільшими серед звільнених міст подалі від лінії фронту. Тьотя Валя та її чоловік Шаміль Аббасович ночують в маленькому сарайчику, в якому облаштували два ліжка. Кухня на дворі під навісом. Перезимували у знайомих в іншому селі, а влітку повернулися у двір на свої руїни. Жити в запропонованому їх гуртожитку відмовилися через погані умови. Шаміль Аббасович переїхав на Донбас у 1989-му, тікаючи від війни у Середній Азії і на старості років не чекав, що війна знайде його знову.

Самоорганізація по-слов'янськи. Дитячий майданчик власноруч

Все ж волонтери і активісти розповідають, що незгоди навчили слов’янців самоорганізовуватися і не чекати на допомогу, особливо, коли їх показують приклад, що деякі речі можна вирішувати власноруч. Після того, як платформа ініціатив «Теплиця», що почала працювати в Слов’янську навесні, відбудувала дитячий майданчик неподалік свого приміщення, цим прикладом надихнулися і жителі інших будинків.

Згодом на Громадському проповження історій про те, що сталося з дитячим будинком

«Тополинка», як в Слов’янську живуть переселенці.

/Наталя Гуменюк, Яків Любчич