Слухати на війні небо. Історія «Медика»

«Ця ніч була для мене найважчою у житті. Я просив їх, не засинайте. Головне не засинати. Усю ніч вони благали про допомогу, а потім звуки стихали... по одному…поки не настала мертва тиша…» – згадує ніч на 16 лютого рядовий медроти 128-ї гірсько-піхотної бригади Вадим Свириденко.

Дорогою в Артемівськ бригада потрапила у засідку. Колона, що рухалась неподалік Дебальцевого, була обстріляна з мінометів. Бійці перебрались у вантажівку «Урал». Проїхавши декілька метрів, вони підірвались на міні. 300-тих, а також інших бійців, які там знаходились, від вибуху відкинуло на декілька метрів. Тяжкопоранені, але живі, бійці разом з Вадимом залишились посеред поля очікувати на допомогу.

В ті лютневі дні мороз був близько 20 градусів. По одному, до ранку, на сильному морозі і без допомоги 300-ті з бригади помирали. Вранці Вадим залишився один.Навколо були мертві товариші. Тяжкопоранений, стікаючи кров’ю, він їв сніг, залишки сухпайка і не давав собі спати. Через три дні його знайшла розвідка «ДНР», яка забрала його у Донецьк. Згодом Вадима відпустили, відправивши до Дніпропетровська, а звідти – у Київ на лікування.

Історія боротьби за життя Вадима Свириденко, який покинув своє життя у Києві після дзвінка з воєнкомату та став рядовим медроти.

/ Юлія Стець, Олександр Назаров