ENRU

Sophie Villy: «Як у коханні — ти йдеш за серцем, так і в піснях»

В її походженні переплелися Грузія та Україна, карта її виступів простягається від Тбілісі до техаського Остіна, а сама музика взагалі не знає географічних меж. Лідерка гурту Sophie Villy зіграла свої нові пісні на Stage 13 і розповіла про майбутній альбом, вплив фольклору та вірність публіки.

Ти сьогодні згадала про свого брата — Луку. Я бачу, що він іноді допомагає тобі грати. Мені цікаво, він теж займається музикою?

Він п’ять років ходив до музичної школи по класу ударних, коли ми ще в Києві жили. У нього в принципі з дитинства була тяга до барабанних інструментів і, ще коли йому було 9 місяців, він брав олівці й під музику починав грати по столу чи стільцю. В принципі, коли вдома я граю свої нові пісні, перша ритм-секція — це Лука. Ми разом думаємо, як ця пісня може прозвучати. У нього досить нестандартне бачення ритму. Тому він може награти на кахоні чи на електронних барабанах небанальні речі. Він грав у гурті в Тбілісі, а зараз дуже хоче продовжити. Зрештою, коли в тебе два барабанщики, це круто. Тобто є Діма Зінченко, подібного барабанщика я поки не зустрічала й дуже рада, що ми з ним записуємося, робимо матеріал та граємо. А Лука підросте і також буде допомагати. В принципі, Лука допомагає мені з усім, я відчуваю його підтримку в цій поїздці.

Ти зараз переважно живеш у Грузії. Над чим ти там працюєш? І як буде далі — ти плануєш жити там, а часом приїжджати в Україну?

Я вже рік так ґрунтовно в Тбілісі. Ми працюємо над третім альбомом увесь цей час. Це й студійна робота, і часто я просто виїжджаю за місто, там працюю на природі. Мені це дуже допомагає. В мене за цей рік відбулася певна переоцінка та переосмислення, тому що багато всього змінилось. В кращий бік, на щастя. І музика теж змінилося. Я дуже вдячна богу й долі, що все так склалося. Бо я зустріла людину, love of my life, можна так сказати. Він мене дуже надихає в плані музики і я відкрила для себе нову музику — більш електронну. Тепер я зрозуміла, що це цілий світ прекрасних звуків, необов’язково якесь «унц-унц».

Також ми дуже хочемо зняти кліп. Ми вже зустрілись з режисером, все обговорили. Просто поки з бюджетом незрозуміло: ми уявили собі таку картинку, яку не можемо підлаштувати під менший бюджет. Тож намагаємося таки роздобути ці гроші й зняти красиво. Бо краще не робити взагалі, ніж абияк робити.

Sophie Villy на Stage 13. hromadske.ua

Тобто в новому альбомі буде більше електроніки й більше любові?

Як у коханні — ти йдеш за серцем, так і в піснях

Це не значить, що більше електроніки. Але ми спробували: перший сингл “Reveal” уже з електронікою. Ми співпрацювали з одним із перших саунд-продюсерів, хто починав працювати з електронною музикою в 90-х. Це Ніка Мачаідзе, Nikakoi — це його псевдонім. І його дружина Natalie Beridze. Це двоє найвідоміших електронщиків, з якими ми почали працювати над “Reveal” і другою композицією — “Swim On”. Ми їх уже завершили, але ще думаємо, що випустити наступним синглом — “Swim On” чи композицію, що вийде після неї. Також я співпрацюю з Гогі Дзодзуашвілі, що робив електронний альбом Ніно Катамадзе “White” і грає в гурті Post Industrial Voice. Це також їхній друг. У Тбілісі всі друзі, всі всіх знають. Крім того, я відвідую Creative Education Studio, простір для артистів, музикантів і художників, де можна зустріти однодумців.

На Stage 13 Sophie Villy виконала два треки — "Reveal" та "September 14th". hromadske.ua

Щодо любові — її буде більше, але не в ліриці, і не в текстах. Це буде проявлятися просто у самовідчутті, в текстурі, у звуках. Я вирішила робити все не надумано. Як у коханні — ти йдеш за серцем, так і в піснях — за серцем. Воно все має литися, як джерело, має бути досить простим і доступним, не надуманим і складним, не з якимись недосяжними формами. Музика має бути недосяжною у своїй простоті.

Музика має бути недосяжною у своїй простоті

Розкажи, а в Грузії ти пишешся з одними музикантами, а тут з іншими чи як?

У нас є досвід дистанційної роботи. Отож, Діма приїжджає в Грузію, записує барабани і їде. Або ми надсилаємо Дімі те, що записали в Грузії. Дистанційно зараз багато хто працює. Це легко, доступно, ти записав щось, надіслав і йде обмін. Так роблять і наші гітарист Стас Кононов, й Зура Дзагнідзе, що живе в Штутгарті вже 12 років. Але він часто буває в Грузії й, щойно приїжджає, я відразу витягую його до студії. В нас постійно є зв’язок і ми не опускаємо руки. Плюс у Тбілісі також є саунд-продюсер, що нас пише. Це Георгій Гварджаладзе, у нього кличка Гварджі. Він уже знає нашу концепцію, але щоразу намагається по-новому все зробити. І ці дві нові завершені пісні якось по-іншому звучать в плані звуку. Тож ми досягли того, чого хотіли.

Sophie Villy на Stage 13. hromadske.ua

А в плані виступів не заважає те, що всі далеко один від одного?

В плані виступів, звісно, заважає. Тому що басист Леван Мікаберідзе живе в Тбілісі, тобто якщо у нас намічається концерт у Тбілісі й організатори не можуть організувати Дімі чи Стасу переліт, то там теж є хороші музиканти, барабанщики, з якими ми співпрацюємо, бо вони теж знають наш матеріал. Але Діма, якщо таке відбувається, приїжджає до Грузії. І якщо мені потрібно виїхати, то я виїжджаю. Все залежить від організаційних моментів. Тобто нам перед записом або концертом всього кілька репетицій, адже ми так зв’язані онлайн, що нам відстань не заважає.

І коли буде альбом?

Альбом ми взагалі планували на осінь цього року, але зараз подивимося, як усе піде в студії. Тому я не хочу робити сильних прогнозів, але хотілося б цього року його випустити.

Sophie Villy під час виступу. Фото надане виконавицею

Ти цього літа виступала на фестивалі Hedonism. Які враження від виступу?

У той день у мене був треш: і температура, і я себе погано почувала. Але на Hedonism’і була така спокійна атмосфера біля ріки і люди зібралися відразу біля сцени. Це дуже приємно, коли всі зібралися і чекають тебе. Вийшов дуже теплий концерт. Ми грали і старі пісні, й нові, багато було сказано справді від серця. Я багато часу пробула в Києві й багато тут навчилась.  Моя публіка — це люди вибрані, їх одразу зачепила музика й вони завжди залишаються з мною. Головне — їх не розчарувати. Це для мене важливо, хоча я не роблю музику, щоб комусь вгодити, бути відповідною комусь чи підлаштовуватися. Все має бути органічним і в такому випадку ти ніколи не промахнешся, тебе будуть слухати і підтримувати. Це я і відчула на Hedonism’і. Ми вперше грали там три нові пісні й вони так сприймалися, ніби публіка вже їх знала. Це мене дуже здивувало. А під час старих не тільки на “What You Give” і “Position” аплодували і танцювали, але й робили це з перших нот інших старих пісень. Я відчула велику любов і, звісно, ми будемо приїжджати сюди, але жити я, мабуть, тут уже не буду.

Sophie Villy. Фото надане виконавицею

В тебе досить широка географія виступів: і в Америці в тебе був тур, і в Грузії ти виступаєш, і в Європі. Як тебе сприймає така різна публіка?

В принципі, публіка майже всюди однакова. Просто є якісь фактори, де це відбувається, під яким соусом, але є те, що відчувається, певна культура слухання. Хоча на Hedonism’і була така тиша, коли були паузи між піснями, нас так слухали: кожен удар на гітарі, кожен шепіт, дихання було чутно людям, бо вони просто не розмовляли. Раніше такого не було.

Потяг до нових культурних відкриттів має бути рушійною силою для публіки

В принципі, мій досвід в Америці, і Будапешті, і Лондоні, і Берліні, показав, що слухачі там до нового тягнуться, вони хочуть почути нове. І ось тут теж має так відбуватися: люди не повинні одразу критикувати і ламати нових артистів. Я-то вже взагалі не новачок, але звертаюся до молодих гуртів. Коли про них кажуть, що вони під щось там закошують, у когось музику здерли й виступають, їм насправді треба дати час. І слухач має дати їм цей час, шанс себе проявити. І тут, і в Грузії більше хочеться цього. Але цей рух уже почався, вже є меломани, які чекають, що нове з’явиться і шукають у блогах. Це вже дуже круто. Потяг до нових культурних відкриттів має бути рушійною силою для публіки.

Sophie Villy. Фото надане виконавицею

Ти говориш про готовність до нового. Тебе рік не було в Україні, чи слідкуєш ти за тим, що відбувається тут в музичній сфері?

Слідкую, не тільки за українською, а в принципі. І тенденція до появи нових гуртів мені дуже подобається і тішить. Дуже багато крутих колективів появилося і лише починають, але час покаже. Вони тільки намацують свій напрям, але безумовно, талановиті. Тих же Elephants можу назвати, SINOPTIK мені подобається. А ще новий альбом Tape Flakes, в ньому відчувається перевтілення і переосмислення всієї музики. Ми навіть трохи вплинули одне на одного, коли грали разом з Сашею Філоненком. Одну пісню випустили і хочемо продовжити. Бо це круто, коли з колаборації ти береш щось для себе і втягуєш у свою музику.

Ти кажеш, що ви з іншими музикантами впливаєте один на одного. А як на тебе впливають різні культурні явища, подорожі, традиції різних країн?

Без сумніву. По-перше, якщо взяти фольклорні фестивалі, раніше я була не особливо до цього близька. Але зараз з кожним разом частіше їх відвідую й оце злиття з природою і грузинські фольклорні, можна сказати гірські, звуки, суголосся й багатоголосся я почала слухати по-іншому. Мені дуже подобається етномузика, не лише грузинська. Ми, до речі, з коханим часто слухаємо африканську музику і це обов’язково потрібно спробувати. Гарантую, що буде якийсь великий вибух. Спершу взагалі може нічого не бути зрозуміло, але воно як мантра діє. Грузинська музика теж. Слухаєш-слухаєш і музика може вивести взагалі в інший світ. Чи ті ж африканські груви, співзвуччя, голоси. Це дуже важливо, бо в тій же сучасній музиці все базується на цьому.

Sophie Villy на Stage 13. hromadske.ua

Чи є в тебе плани на концерти в Україні найближчим часом?

Є, ми спілкуємося з нашим менеджером тут. Ми не втрачаємо зв’язку з українською публікою і, думаю, з виходом альбому ми зробимо тут кілька концертів. Де точно ми поки що не знаємо. У нас ще питання локації, ми хочемо якусь дивне місце, але щоб там був хороший звук. Але це досить складно знайти. Це може бути завод, простора галерея або якийсь старий театр. Мала опера була для нас найкращою. Пригадую концерт 10 листопада 2013 року, коли все було ідеально. Для мене все тоді було так гармонійно: і люди, і ті стіни, то все було незвично. Я б не хотіла робити тут стандартних презентацій і стандартних концертів.

Спілкувалася Юліанна Сліпченко