Культура / Музика

Співачка Мар'яна Садовська — про уроки історії та пісні сходу України

Культура/Музика/Співачка Мар'яна Садовська — про уроки історії та пісні сходу України
Зберегти
Вигляд

Мар’яна Садовська — українська співачка, акторка й композиторка. Вона виступала на фестивалях в Японії, США, Бразилії та країнах Європи, проводила етнографічні експедиції на Кубі, в Ірландії та Єгипті, а мешкає зараз у Німеччині. Під час меморіальних днів, приурочених до 75-річчя з часів розстрілів у Бабиному Яру, вона приїхала до України й дала концерт у Києві.

Наталка Гуменюк зустрілася з Мар’яною Садовською і поспілкувалася з нею про історичну пам’ять, Бабин Яр і Волинь, сприйняття біженців в Україні та Європі, а також збір фольклору на сході України.

Мар'яна Садовська і Наталя Гуменюк. hromadske.ua 

Мар'яно, цього разу приїхали виступати на роковини Бабиного Яру. Розкажіть, що це за проект? Чим для вас є Бабин Яр?

Я фактично була запрошена приїхати саме з цим проектом, мене запросила організаторка Катерина Стецевич, українка, що живе в Берліні й робить багато важливих речей для України. Вона сама попросила цю програму, програму «Весна» і це дует з музикантом з Німеччини, з Кельну, Крістіаном Томе. Цей проект ми зробили давно і були з ним в Києві саме тоді, коли почався Майдан. У нас був концерт 4 грудня. Тоді це були початки, свіжий проект, зараз він зміцнів і я завжди говорю під час концерту «більшість пісень, що я співаю, я навчилась не в бабусь, а в молодих людей, що займаються традиційною музикою». Там є пісні, яким я навчилася від Сюзанни Карпенко з «Божичів», колективу «Ойра» з Харкова. Для мене це такий наступний крок у ствердженні, що ця музика далі живе.

А коли ми починали з Крістіаном, мене цікавила робота не зі звичайними інструментами, такими, як моя індійська гармонія чи перкусійній сет, а й з лептопом, як музичним інструментом, з електронікою.

Мар'яна Садовська і Крістіан Томе під час виступу в Києві. hromadske.ua

Ви проїхали багато заходів з нагоди роковин Бабиного Яру. А що для вас Бабин Яр? Для українки, що живе в Кельні.

Я думаю, що ми дуже мало знаємо про цей час і про те, що сталося тут. Потрібно підняти ці теми, те важке, що присутнє в них. Щоб ми говорили не лише про жертви, а щоб мали більше інформації про те, що сталося насправді в Україні під час Другої світової війни, про жертви серед українців, циган, всіх народностей. Я думаю, що це дуже важливо. Бо помітно, що в світі нам знову починають вкладати версії.

Ми говорили з Катею Петровською, письменницею, що живе в Берліні, про те, що якщо нема внутрішньої потреби в суспільстві знати про таку подію, як Бабин Яр, то це не зробиш вшануваннями, державними заходами. Як ви думаєте, на якому етапі з'являється ця потреба розібратися у складному минулому? Бо нині, коли тяжко і війна, видається дуже багато трагічного довкола, що іноді комусь хочеться втекти і, можливо, про складне не говорити. Коли час говорити про складне?

Я не думаю, що є можливість втекти й сховатися. Час говорити завжди. Мені іноді смішно, коли кажуть: «От ми закінчимо війну, а потім будемо розбиратися з важливими справами в суспільстві». Ні, треба зараз, сьогодні й уже. Я можу говорити лише за себе. От мій син повернувся додому і каже: «Мамо, от я щойно на німецькому радіо почув про Волинь. Що це було? Чому українці вбивали?». Виявляється, про цей фільм про Волинь, що зняли поляки, на німецькому радіо вже ідуть репортажі й уже появляється версія однобічна, пропагандистська. І от моя дитина приходить, питає, і я розумію, що я вже запізнилася, що я перша мала розказати цю історію. І тому мені здається, що саме зараз час, не відкладати на завтра. Наприклад, найбільш зворушливий для мене момент — це те, що вчора в залі сиділи мої нові друзі з Донецька, Луганська, Криму. Можливо, якби не сталася оця величезна трагедія, я б не довідалася, що десь там була ця дуже розвинена альтернативна мистецька сцена. Живучи у Львові, я про це не знала, не було контакту.

«Я дуже вірю, що Україна буде відкритою державою й українці будуть відкритими», — Мар'яна Садовська. hromadske.ua

Ви збираєте пісні на сході України?

Так, випадково, перебуваючи у Маріуполі з благодійними акціями, врешті-решт з Сергієм Жаданом. Сергій читає вірші на сцені, я готуюся до виступу за сценою і питаю у освітлювача: «А у вас тут співають?» І він каже: «Так, у нас тут є колектив». І виявляється, з такого випадкового питання я дізнаюсь про звичайний колектив «Заграярочка» — старовинне українське слово, що означає березень. І там є жінка, Ірина Крученко, не музикант за професією, яка навколо себе згуртувала людей і для мене це зараз єдиний етнографічний колектив в Україні, де співають бабусі, їхні доні та їхні внуки. Тобто, де не перервався оцей ланцюг.

Це у Волновасі?

Так, Волноваха. Я вже тоді була ошелешена. Тоді це була коротка зустріч, але я вже тоді зрозуміла, що маю приїхати їх записати.

Мар'яна Садовська: «Є така потреба висловлювання піснею, коли не вистачає слів». hromadske.ua

Ви заговорили про цей аспект — люди вимушені переселятися. Я не хочу вживати слово переселенці, бо воно вже теж має якусь роль. Через конфлікт багато людей з Донецька приїхало на Західну Україну, до Києва. Зараз такий час: на першому етапі ти радо зустрічаєш гостей, але завжди є якась втома, нерозуміння, як інтегруватися. Ви живете в Німеччині, де зараз багато говорять про солідарність з людьми, які переїжджають. В цій дискусії про біженців з Сирії, про що ви думаєте, коли говорите про переселення, інтеграцію, про людей, які змушені тікати?

Я дуже боюся тенденції, яку видно голим оком в Європі, а також у США — це наростання націоналістичного правого крила. І я з жахом дивлюся, як відбуваються вибори, як перемагає AFD, ця страшна партія. І от ви кажете, що зараз може не час говорити про страшні уроки історії, як люди могли забути свою власну історію? Але ми ловимося на вудку якихось абсолютно ілюзорних страхів. Особливо, коли я чую в Україні, що от мусульмани зараз прийдуть, а треба берегти від них наші європейські, християнські цінності. Я не думаю, що людина людину може омусульманити, охристиянити чи євреїзувати. Я думаю, що це можуть тільки диктатори, жахливі ідеологічні системи, але не ті люди, які зараз змушені тікати зі Сходу. З іншої сторони, я дуже горда, я зараз поділюся з вами: сестра мого чоловіка, німкеня, всиновила хлопчика з Афганістану, 13-літнього, як мій син, що пройшов балканською дорогою. Тобто його батьки теж цілою сім'єю змогли доїхати до Туреччини. Там їх обманули, затримали, депортували назад, проте вони повернулися в Іран, не Афганістан. І їм вистачило грошей на те, щоб оцього 13-літнього сина ввіпхнути у хвилю біженців. І ця дитина прибуває в Кельн, де її забирає під опіку сестра мого чоловіка. І моя свекруха каже: «У нас тепер ще один внук». І тепер ця дитина має шанс, а по-друге, мої діти і двоє синів Штефані мають шанс вирости людьми.

Мар'яна Садовська під час виступу в Києві. hromadske.ua 

Навіть у сучасній, популярній культурі, західній, дуже багато пісень, творів про індивідуальну свободу. У нас свобода завжди така, політична, тобто свобода нації, незалежність нації. Але ви не думаєте, що на пострадянському просторі ми не можемо відкритися? От ви казали, що для вас на сцені головне бути самою собою, бути вільною. Як ви долали ці бар'єри і чи вони справді для наших людей є перепоною?

Я дуже вірю, що Україна буде відкритою державою й українці будуть відкритими, без релігійного неприйняття, без гомофобії, що ми будемо шанувати людину і людське життя

Мені завжди так цікаво, коли сперечаєшся з людиною на якісь теми і вона каже: «Я не маю нічого проти, але вони хай там десь тихенько». Це можна сказати про спільноту геїв чи мусульман чи євреїв: «Я не маю нічого проти, але хай вони не будують мечеті вище, ніж наші церкви, але я вільний, я всіх поважаю. Але вони нехай там десь». Я вірю, що все-таки цей нурт не виросте і не зміцніє в Україні.

Чи доводилось вам колись позбуватися комплексів чи відкривати якісь речі, які до того супроводжувались стереотипами? Яким був ваш шлях?

Коли я була зовсім молоденькою і виїхала за кордон з великою групою іноземців, де вперше спілкувалася з великою групою іноземців з різних країн, я зловила себе на тому, що коли один молодий чоловік сказав: «Я єврей», то я відчула, ніби це було якось інакше, ніж якби хтось сказав: «Я француз» чи «Я англієць». Потім я дуже пригадую свої відчуття, коли я була на весіллі двох молодих чоловіків, наших хороших друзів. І я пригадую, як ще одна шкаралупа облупилась. Але вона була, цей бар'єр, ця шкаралупа.

«Не думаю, що з шароварщини можна зробити щось особливе», — Мар'яна Садовська. hromadske.ua

Я часом роблю проекти з дітьми в німецьких школах. В Німеччині є така практика: запрошувати митців у школу, щоб вони робили з дітьми художні, театральні, музичні проекти. Вони це називають акупунктурним вколюванням для шкільної освіти, щоб оце творче ввійшло в шкільництво. Я часом роблю і мені було дуже важко працювати з класом, де були неповноцінні дітки. І знову я зрозуміла — черговий бар'єр, чергова шкаралупа мусить відлетіти. Наприклад, мій чоловік не мав цього, він виростав поруч з дітьми, які інакші, й він вміє спілкуватися з такими людьми, у нього нема типового нашого почуття жалю.

Ви викладаєте українську традиційну музику. Як взагалі, який інтерес? Чим є ця українська традиційна музика в мультинаціональному контексті?

В тих середовищах, де я працюю, де я викладаю або веду майстер-класи з української пісні, є зацікавлення традицією.

Є така потреба — висловлювання піснею, коли не вистачає слів

В традиції як? Кожен може співати, кожен може грати і вам не скажуть: «Ой, вам ведмідь на вухо наступив». Тобто музика — це просто ще один спосіб висловлювання свого стану. Про українську музику знають дуже мало. І я вже давно говорила, що це моє маленьке завдання: щоб нас знали, щоб нас розпізнавали, щоб під час майстер-класу не чути запитання: «О, а українська музика — це інакше, ніж російське?». Постійно з цим стикаюся, і мені постійно хочеться закохати в цю музику.

Це ще один жах. Ненавиджу шароварщину. Хтось мені сказав: «Якщо ти візьмеш «Несе Галя воду», то зробиш з неї щось особливе». Не думаю, що з шароварщини можна зробити щось особливе. І тут такий цікавий момент: коли я почала їздити в експедиції, я сама не знала, що така Україна ще існує, що так співають в Україні. І я пригадую, як часом, особливо в діаспорі, українці обурювалися, що це за пісні я такі співаю, яких вони не знають. Від шароварщини треба відмежовуватися, втікати, бо то вірус.

Мар'яна Садовська під час виступу в Києві. hromadske.ua 

Яке місце російськомовної пісенної культури в сучасній українській?

Таке саме, як і місце російськомовної літератури. У мене є програма «Одеса: Андеграунд», де я співаю пісні російською мовою з репертуару Аркадія Сєвєрного, Вертинського чи Діни Верні. Це є українські пісні, я зажди починаю програму зі слів: «Одеса — це Україна». Але це російськомовний репертуар з єврейським впливом. Це ще одне джерело, ще один стовбур української культури.

Одною з перших пісень, яку ви співали як сольна співачка, була «Пливе кача». Я пам'ятаю, як ви її співали у березні 2104-го на фестивалі Docudays, де показували фільм про Майдан. Як ви сприймаєте цю пісню, яке вона життя отримала?

Я перестала співати цю пісню, я дуже боюся гвалтувати подібні речі — це як все навколо розмалювати синьо-жовтим кольором і вишиванками. І цю пісню вже почали використовувати так, що вона вже тратить сенс. Я співаю цю пісню виключно для неукраїномовних глядачів, коли мені важливо донести їм і точно акцентувати на тому, що відбувається в Україні. Але буквально два тижні тому відбувався концерт в Одеській опері, який організовувала диригентка баварської опери Оксана Линів. І це був дуже цікавий концерт, вона вибрала дуже цікаву українську музику. І в кінці запропонувала заспівати «Пливе кача». Це була версія в аранжуванні львівського композитора Олександра Козаренка. Я дуже боялася цього анкору, цієї пісні в кінці, ми співали її вдвох з Ніною Матвієнко, а поруч співали дві оперні співачки.

Я боялася, чи він не зазвучить пафосно, штучно, нещиро, але почалася музика і люди впізнали мелодику і почали вставати, як свічки

Тоді я зрозуміла, що не можу на це дивитися, бо розплачусь, що це молитва. Це щось дуже інтимне і дуже важливе. Тут це молитва.

Мар'яна Садовська і Крістіан Томе під час виступу в Києві. hromadske.ua

Ви кажете, що вас дуже може мотивувати негативний досвід, негативна мотивація. Навчіть нас.

Десь кілька днів тому Настя Станко перепостила промову померлого президента Ізраїлю Переса на фейсбуці. І там була така гарна фраза: «Мрійте більше, не бійтеся мріяти». Часом забуваєш такі речі. Мені здається, що треба часом розкрити руки і мріяти про цей світ, що буде наш.

Пов`язані новини