«Спокійно, як на кладовищі». Як минув карантинний поминальний день у Києві (ФОТОРЕПОРТАЖ)

На дев’ятий день після Великодня християни традиційно провідують могили рідних, згадують тих, хто пішов, і залишають там великодні смаколики. Проте дев’ятий день — це вівторок, тож зазвичай люди ходять на кладовища в неділю напередодні — у вихідний зробити це зручніше.

Цього року Радониця або «Гробки», як ще називають цей день, припав на 26 квітня. Проте через пандемію коронавірусу столична влада його перенесла. Мер Києва Віталій Кличко попросив представників усіх конфесій публічно закликати своїх вірян поминати рідних 6 червня. Відвідувати міські кладовища заборонено ще з 17 квітня. Виняток — лише для проведення церемоній поховань за умови дотримання карантинних обмежень: не більше 10 присутніх, дистанція мінімум 1,5 метри та дезінфекційні заходи.

Hromadske відвідало три міських кладовища — Байкове, Північне та Старообрядне, — щоб з’ясувати, чи погодилися громадяни з обмеженнями влади.

Байкове кладовище

Зранку проїзд до одного з найстаріших кладовищ Києва, Байкового, перекрито поліцейськими машинами. Патрульні чергують уздовж цегляних парканів з 8 години. Але пішоходи можуть пройти на вулицю, яка розділяє стару та нову частини кладовища і веде до крематорію. Люди йдуть з квітами — сьогодні в колумбарії два поховання урн з прахом після кремації. Охоронець, який вже два тижні стоїть на варті на проїзді до крематорію, каже: «Все спокійно, як на кладовищі». На готичній цегляній брамі, що веде до нової частини кладовища, написано латиною: «Блаженні мертві, що в Господеві вмирають».

Поруч чергують місцевий охоронець та собака Чекушка. «Не знаю, правильно це чи неправильно. Люди йдуть до могил і відстані тут великі — можна зберігати дистанцію», — розмірковує чоловік про карантинні обмеження та запевняє, що на територію пускають тільки для поховання.

Проте з тильної сторони старого кладовища охоронців немає. Паркан тут вже не такий переконливий — не цегляний, а хвіртки відчинені навстіж. Крізь них час від часу проходять люди з цукерками та лампадками в пакетах, а також бездомні, які ті цукерки збирають. Всі в масках, хоча іноді й приспущених. Тут же зустрічаємо похоронну процесію. Людей більше десяти, дистанції в 1,5 метри вони не дотримуються. Втім, тут їх ніхто не перевіряє.

Північне кладовище

Північне кладовище розташоване в 30 кілометрах від столиці. У звичайний час добратись сюда можна було рейсовим автобусом від станції метро «Лісова», а в поминальні дні влада додатково пускала до 200 автобусів, розповідає поліцейський Володимир, який вже 15 років чергує на під’їзді до Північного кладовища. Проте цього року жодних маршрутів пасажирського транспорту до кладовищ немає.

Північне кладовище, ховати киян на якому почали наприкінці 1980-х років, вважається найбільшим — тут спочивають більше 30 тисяч осіб. Раніше на поминальні дні збиралося до мільйона людей, і всі дороги навколо були заставлені машинами, згадує Володимир: «Я думав, ну, десята частина приїде, але сьогодні було машин 15, і майже всі спокійно розверталися, коли бачили пости». Він дякує погоді — дощ, який пройшов вранці, розмив грунтові дороги до кладовища. Проте дехто все ж таки доїжджає: до воріт поспішають чоловік та жінка. Патрульні, що чергують поруч, пояснюють: вони відстали від похоронної процесії, сьогодні їх тут лише три. «Сільські кладовища — от там проблема, — каже Володимир. — Паркан тільки на фасаді і ніякої охорони».

Старообрядне кладовище

Наостанок заїжджаємо на Старообрядне кладовище на вулиці Лук’янівській, поруч з мечеттю Ар-Рахма. Воно вже давно повністю закрите для поховань. Тут знаходяться старовинні могили членів старообрядницької громади, а поруч — ще й мусульман. Навпроти зачиненої брами сумує поліцейська машина, з неї ніхто не виходить. Через подвір’я мечеті нас теж не пускають, але хлопець, який чергує на вході, підказує, що пройти на кладовище можна з іншої сторони, через гаражі.

На стежці за гаражами — кілька людей, проте вони прямують на оглядовий майданчик. Кладовище поросло травою та кущами. Тут і справді нікого.