Стокгольм: терор програв – пряма мова зі Швеції

У затишному офісі в центрі Стокгольма важко почути про теракт, що стався за 500 метрів. Співробітники дізналися про напад з несподіваного потоку запитань від іноземних друзів у соцмережа: «Як ти? Живий? Все гаразд?», «Що у вас за пекло?» Ми вмикаємо новини і чуємо, що вантажівка в'їхала в універмаг «Оленс», багато постраждалих, метро закрите.

Керівники одразу ж відпускають нас додому, рекомендують діставатися додому не поодинці, триматися один одного. Виходимо на вулицю і розуміємо, що більшість установ зробили так само. Без жодної «генеральної лінії». Дуже по-шведськи.

— Не вештайся на вулиці зі своїм «неросійським» обличчям! – застерігає одного з моїх товаришів дівчина з Москви.

Здається, вона уявила, що поліція має зупиняти всіх «осіб з не шведською зовнішністю». Нічого подібного не почалося, а на вулицю вийшло все місто. Не дивно, адже в центральній частині Стокгольма зупинили навіть автобуси, тому всі йшли додому пішки через центр. Так, на око, кожен третій виглядав як «особа не шведської зовнішності»: дівчата в хіджабах чи коротких спідницях з волоссям усіх кольорів веселки, яппі і гіпстери, люди з різним кольором шкіри. Таке у нас місто. Цей напад – замах на наш спільний спокій! Нікому на думку не спало, що якісь «вони» напали на «нас». Ділити людей на «ми» і «вони»  стокгольмці не вміють.

Коли минув перший шок і відчуття скорботи від почутих новин, ми раділи бачити однин одного на вулицях, раділи несподіваним зустрічам давніх знайомих. Люди обнімалися і були раді допомогти один одному: підвезти на своїй автівці, пропонували переночувати у місті тим, в кого виникла така потреба. Жодної ознаки паніки чи агресії.

Сама думка про пошук «винних» видавалася божевільною. Не чути було слів «мусульмани» чи «емігранти», адже не можна знати наперед. Від усіх нас хотіли паніки, а ми, не домовляючись, вирішили не піддаватися

Я зустрів чилійську дівчину, з якою ми були сусідами в емігрантському районі 20 років тому. Мій друг з «неросійським» обличчям побачив шведських друзів, з якими тренується у спортзалі. Випадкових зустрічей було так багато, що здалося, нас, жителів Стокгольма, поєднують спільні соціальні зв’язки, і нам байдуже, яка в кого ідентичність, мова, пігментація шкіри.

Сама думка про пошук «винних» видавалася божевільною. Не чути було слів «мусульмани» чи «емігранти», адже не можна знати наперед. Та й слідства ще не було. Це був би просто несмак. Від усіх нас хотіли одного — паніки, а ми, не домовляючись, вирішили не піддаватися. Цю рішучість підкріплювали цукерні, які безкоштовно роздавали десерти на вулицях. Чудова весняна погода ніби була заодно з нами. Гадаю, в пам’яті стокгольмців надовго залишиться ця прогулянка.

Коли дісталися домівок, дізналися, що метро вже працює, а людину, яку підозрюють у здійсненні теракту, затримано. Це 39-річний громадянин Узбекистану, заробітчанин, який захопився пропагандою “Ісламської держави”. Його не тільки упіймали, поліція та служби безпеки вже почали самокритику в ефірі. Мовляв, цілих шість годин не могли затримати! Дорікали собі: як могло статися, що йому таки вдалося втекти з місця злочину потягом, доки правоохоронці робили стільки безглуздих рухів, незважаючи на те, що подібний сценарій неодноразово відпрацьовувався під час маневрів.

Ну, і як ІДІЛ може вплинути на такий Стокгольм і таку Швецію? Соціопат-самітник, узбецький заробітчанин, який вірить пропаганді? Цим нас, варягів, не залякаєш. І навіть на гадку не спало погано думати про вихідців з Узбекистану чи заробітчан, чи емігрантів з колишнього «совка». В такому випадку думка про колективну відповідальність для стокгольмців є неприйнятною.

Звісно, це не стосується абсолютно усіх. У Швеції є неонацисти, які усі ці кілька годин накручували соцмережі проти «чужинців», але тільки там, а не на вулиці. Вільне суспільство і відрізняється тим, що принцип колективної відповідальності не працює, а походження і зовнішність не пояснюють вчинків людини. Тут це азбучна істина.

Водночас російська пропаганда жваво підтримала шведських неонацистів (друзів Росії), які верещать про «паніку в Сткгольмі». Читати такі коментарі під час «прогулянки» Стокгольмом було смішно. Переконливе прохання від стокгольмців до всіх людей доброї волі: не ретранслює паніку і смуту!