«Треба говорити чесно: виживуть не всі». Волонтери фонду «Свої» про третю хвилю пандемії, ситуацію в лікарнях та роботу

Протягом останнього року благодійний фонд «Свої» допомагає хворим на COVID-19, видаючи їм кисневі концентратори. Як змінилася ситуація в Україні за рік пандемії, чого нам чекати від третьої хвилі, а також про те, як це — працювати в борг, без вихідних та з маленькою дитиною? Про все це hromadske розповіли співзасновниці фонду.

«Своїх не зрікаємося»

До напівпідвального приміщення офісу благодійного фонду «Свої» на околиці Києва заходить чоловік з кисневим концентратором — приладом, який має розмір з невелику валізу, що його використовують під час кисневої терапії. Дружина цього чоловіка брала концентратор у фонді для хворого родича.

— Чи все у вас гаразд із пацієнтом? — питає Леся Литвинова, співзасновниця фонду, оглядаючи концентратор.

— Нормально все, закопали, поховали, — відповідає чоловік.

Концентратор відносять на склад для заміни фільтру. Дані померлого пацієнта в базі фонду позначають червоним.

Фонд «Свої» з’явився весною 2014 року. Спочатку волонтери допомагали внутрішнім переселенцям, згодом почали працювати з паліативними пацієнтами, онкохворими та людьми з іншими важкими діагнозами.

Одна з частин паліативної допомоги — респіраторна підтримка. Коли почалася пандемія коронавірусу, фонд вже мав близько сотні кисневих концентраторів, тож по них почали звертатися і хворі на COVID-19.

Телефони в офісі «Своїх» не замовкають — Київ, Вінниця, Запоріжжя. Зранку на складі було 15 вільних концентраторів, проте до обіду на 14 з них з’явилися стікери з прізвищами — ці прилади вже є кому відправляти.

Загалом у фонду майже тисяча кисневих концентраторів — за рік їх кількість зросла в десять разів, і Леся каже, що їм потрібно більше й більше.

Довідка від лікаря, що кисневозалежного пацієнта з такими-то показниками сатурації готові відпустити з лікарні додому, копії паспорту та коду пацієнта, номер найближчого вантажного відділення «Нової пошти», а також ім’я та номер контактної особи, яка забиратиме концентратор — повідомлення з такими даними сипляться працівникам фонду з ранку до ночі. Щодня майже 30 концентраторів їдуть до нових пацієнтів.

Леся засипає каву в чашку з написом «Своїх не зрікаємося» і паралельно відповідає на дзвінки. Чоловік, який хоче повернути концентратор, питає, скільки він винен за користування приладом. Леся злиться.

— Ви коли брали, я вам сказала, що це благодійний фонд? 

— Так, здається, — розгублено відповідає чоловік.

— А чому ви мені ставите дурні питання?

Всі концентратори «Свої» видають безплатно. Люди, які звертаються до фонду, каже Леся, не можуть собі дозволити взяти концентратор в оренду (середня вартість такої послуги — 500 грн на добу) або тим паче купити власний (близько 25 тисяч грн).

Сам фонд живе з допомоги від великих партнерів, а також щомісячних невеличких пожертв від звичайних людей. Та попри це концентратори вже давно доводиться купувати в борг.

«У мене добрий постачальник, він дозволяє брати в борг і розплатитися тоді, коли буде можливість, — каже Леся, поки до офісу заносять 20 новеньких концентраторів. — Сьогодні ще півляма буде борг. 20 апаратів усього за дуже гуманною ціною. І за сьогодні їх не буде».

«Виживуть не всі»

Як змінилася ситуація в медицині за рік пандемії? Леся вважає, що ніяк.

«Держава стоїть на позиції “воно само кудись якось дінеться”, — каже вона. — Лікарі трошки розібралися в тому, що відбувається, почали лікувати толковіше. Але вони жахливо втомилися. Всі кажуть, що в нас не вистачає техніки, ліжок, лікарень і всього іншого, але забувають про те, що в нас не вистачає людського ресурсу».

Леся тримає на руках маленьку дочку Солю — жартома її називають «молодшим науковим співробітником фонду». Щодня вона їздить на роботу з мамою. Напередодні, в неділю, дівчинка мала температуру 40 градусів, тому Леся лишилася з нею вдома. Проте вимкнути телефон дозволила собі тільки на час сну — і далі знову дзвінки. Коли в неї був повноцінний вихідний, Леся не пам’ятає.

«Я не відновлююсь, я руйнуюсь», — каже вона, бавлячи доньку.

Фонд працює в режимі 24/7. Навіть у вихідні в офісі є хтось із шести працівників.

— Олександрівська (лікарня — ред.) додала ліжок. Перша все, четверта все, «трійка» все, «п’ятірка» все, шоста трішки. Сім, вісім, дев’ять, десять, дванадцять — все, почали вантажити п’ятнадцяту. Сімнадцята все, вісімнадцята все. Чорнобильська все. Закінчилися в місті місця, — закриває обличчя руками Ірина Кошкіна. За її підрахунками, у київських лікарнях для дорослих лишилося 87 ліжок з доступом до кисню.

— Зараз вони швидко повиписують усіх, — каже її колега.

— Водночас на 21 число нам дають (МОЗ — ред.) 1108 вільних ліжок з подачею кисню (і 33 тисячі по всій Україні — ред.), — обурюється Ірина.

— Це ви панікерки.

— Так, і грантожери. Мені сьогодні вкотре сказали: «Ви паніку розганяєте», — каже Леся, відповідаючи на черговий дзвінок.

Пацієнтів виписують у неналежному стані, не кладуть до лікарні, тримають у коридорах замість того, щоб покласти до реанімації. Або під’єднують до кисневого концентратора, до якого вже під’єднані 2-3 його сусідів по палаті. Леся каже, що у критичних випадках їй доводиться звертатися до головного санлікаря Віктора Ляшка, і той реагує. Проте Леся мріє, щоб працювала система:

«Система не працює. І так було завжди. Просто як свого часу війна викрила всі проблеми в армії, так зараз ковід викрив усі проблеми в медицині». 

Проте в лікарнях про це мовчать. Ковідні пакети, з яких лікарні мали підготуватися до прийому пацієнтів з COVID-19, пішли куди завгодно, тільки не на ковід, каже Леся. Якщо лікарня зізнається, що вона не в змозі забезпечувати пацієнтів, НСЗУ розірве з нею контракт. Але і НСЗУ це не вигідно: вимогам не відповідає практично жодна лікарня, каже Леся, тож, виходить, треба закривати їх усі:

«Так лікарня, може, зі ста пацієнтів трьох врятує, а якщо її закрити, то і цих трьох везти немає куди».

В березні в Україні, як і в сусідніх країнах, почалася третя хвиля коронавірусу. Впоратися з нею вдається тим країнам, які активно проходять вакцинацію та дотримуються карантинних заходів, каже Леся, проте України це не стосується:

«Вакцинацію ми провалили, говорімо чесно. Карантин в нас сильно умовний».

«Мультфільм “Мадагаскар” бачили? Пам’ятаєте, там жирафи йшли вмирати в помиральну яму? — запитує чоловік, що прийшов до фонду. Його теща лежить у ковідному відділенні 8-ї лікарні Києва. — Так от 8 лікарня зараз — це помиральна яма».

За 24 березня в Україні виявили рекордну кількість нових випадків COVID-19 — 16 669. З підозрою чи діагнозом COVID-19 за добу госпіталізували 4 838 пацієнтів, 362 — померли від ускладнень.

Зростання кількості захворювань та госпіталізацій ми будемо споглядати ще кілька тижнів, прогнозує Леся.

«А як ми вирулимо потім — виживуть не всі, говорімо чесно. Лікарям доведеться сортувати пацієнтів, і нам доведеться сортувати пацієнтів, як не цинічно це звучить».