«Треба, щоб я брав участь в Мінських переговорах» – голова Луганської ВЦА Юрій Гарбуз

Юрій Гарбуз два місяці на посту голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації замість Георгія Туки, який зараз — заступник міністра з питань окупованих територій.

У квітні кадрові зміни на Луганщині були несподіваними, до того ж, в мережі одразу з`явилися архівні відео 2009 року, де пан Гарбуз разом з луганськими сепаратистами Володимиром Пристюком та Валерієм Голенком розважалися на «народних гуляннях». Тоді ж Юрій Гарбуз в коментарях журналістам розповідав про єдність українського та російського народів. 

Громадське Схід намагалося одразу після призначення поспілкуватися з новим керівником Луганщини, але тоді Юрій Гарбуз нам відмовив, мовляв, багато роботи, спочатку треба щось зробити, а потім – говорити.

Через два місяці ми з ним зустрілися на неформальній зустрічі з пресою. На початку він звертається до присутніх з проханням спілкуватися і російською і українською мовами, а бесіду називати діалогом. Говорить про плани реінтегрувати окупований Донбас назад у «велику Україну». Хоче брати участь в переговорах у Мінську та розповідає, чи й досі спілкується з луганськими сепаратистами. 

Про те, як почав керувати Луганщиною

«За період, коли я два роки відпрацював у Верховній Раді України, разів зо три, якщо не чотири, було бажання скласти мандат народного депутата і піти взагалі звідти. Пояснюю чому. Коли я хотів скласти мандат, тоді уряд Яценюка пішов, а повинен був зайти уряд Гройсмана. Коли на всіх переговорах, на котрих ми були присутні, то було все ясно і зрозуміло.

За двадцять п’ять років ми не створили нічого нового, тим чим можна було пишатися, крім одного – ми народили дітей, ми виховуємо (в них) патріотизм. Є основний майданчик для опори (підтримки), а бажання розвивати країну далі немає.

Cитуація тоді була доволі хитка по моїй території. І я вирішив піти і зробити те, що зможу. Самостійно виробити власну «дорожню карту».

Ми повинні були об’єднатися і повинні були виробити «дорожню карту» для зрозумілої і покрокової ситуації – як виходити з кризи і політичної, і економічної. Кожна партія почала вимагати – «я хочу два міністра», інша — «два-три міністра хочу», «я хочу чотири такі закони», «я хочу це все».

І я зрозумів вкотре, що це шлях в нікуди. І це стало основною крапкою. Я зрозумів, що як особистість і громадянин не зможу нічного змінити, розумів, що ситуація тоді була доволі хитка по моїй території. І я вирішив піти і зробити те, що зможу. Сам вирішити і виробити власну «дорожню карту».

Спочатку з’явилося бажання, а далі я запропонував. Якщо так чи інакше буде відбуватися заміна губернатора, то я, як громадянин і депутат, готовий очолити область».

Про фінансування Луганщини 

«У нас підписаний і проголосований закон. Донецька область отримала 2, 4 млрд. гривень, Луганська область – 1, 29 млрд. Цього достатньо для того, щоби почати. В Станиці Луганській у нас зруйновано повністю до фундаментна 300 будинків, 3000 будинків, в яких неможливо жити, і це є проблемою.

Переселенці протягом місяця повертаються. Сьогодні у нас в пріоритеті охорона здоров’я, житло і робочі місця. Ми знайшли варіанти щоб викупити, побудувати будівлі, відремонтувати гуртожитки. Таких, хто потребує вирішення квартирного питання, в нас близько 100 тисяч. Це нереально швидко вирішити, але до нового року, сподіваюся, ми зустрінемось і я покажу що було і що є».

Про медицину

«Яким способом я хочу закликати туди лікарів? Я запропонував ректору університету, щоб інтерни проходили там практику. Моя задача — надати їм житло, створити маленькі лабораторій, де люди могли би здати на аналізи.

Робимо дві диспетчерські на території області – це Сєвєродонецьк, Лисичанськ і Рубіжне і на 12 сільгоспаграрних районів – Старобільськ. Схрещуємо університетську клініку – той професорський склад, який викладає, має і практикувати по всій території області. Такого в Україні ще немає».

Про підприємства на окупованому Донбасі

«На неконтрольованій території в Луганській і Донецькій областях перебувають 26 тисяч робітників залізничної дороги – це в Луганську і Донецьку. Вони лягли на рейки і не дали зайти вагонам з вугіллям на нашу територію. Це стосується Щастинської ТЕС.

Якщо казати про теплоелектростанцію в місті Щастя, то там залишається приблизно на 14 днів вугілля. Вона на сьогодні є монопольним постачальником на територію Луганської області, дійсно це трагедія. Так само вона постачає і туди. Частково сьогодні «ЛНР» заживлена і з Росії. Не можу казати, в якому відсотковому співідношенні».

Про контрабанду на Луганщині 

«У нас 92 бригада стояла в «сірій зоні», зараз відбувається ротація військ, заходять інші бойові бригади.  До 10 липня повинна закінчитися ротація. Контрабанда є. Я би не наважився сказати скільки – мільйон чи п’ять мільйонів, цифра може бути значно більшою. Але контрабанди точно не більше, ніж в 2014 — 2015 роках. Попит народжує пропозицію.

Міфи про «блукаючі танки», історії про те, як перевозили контрабанду машинами, фурами на території Луганської області – це неможливо. Це десь на переправах.

Коли ціна була більшою в 4 — 5 разів (на окупованій території), люди які перебували у «сірій зоні» намагалися якось заробити. Міфи про «блукаючі танки», історії про те, як перевозили контрабанду машинами, фурами на території Луганської області – це неможливо. Це десь на переправах.

Відловлюють контрабандистів прикордонники і війська, група «Фантом». Це Станиця Луганська.  На човнах переправляють якісь продукти харчування. Сьогодні критичної ситуації не існує. Ціна впала і немає потреби ризикувати».

Про «інформаційні війни» з Росією 

«Я вважаю, що точка неповернення ще не пройдена. Сьогодні на непідконтрольній території десь приблизно мільйон людей, з них 800 — 700 людей хочуть, але бояться. Приїде хоча б одна дитина, а краще 100, до Києва – ми покажемо, що тут теж все нормально.

Їм же показують інше, показують по телевізору інше, і тут ми програємо. Сподіваюся, упродовж двох — трьох місяців ми встановимо телевізійну вишку і будемо транслювати. Тут ми теж, на жаль, програємо. Там є капкан. Росія ніколи не забере цю територію. Коли мене питають, коли закінчиться війна, я кажу, коли мудрість переможе дурість, страх — війна буде закінчення».

Про попередника Георгія Туку 

«Я не буду коментувати це питання. Моя позиція – починати з чистого листа. Це вже історія».

Про роботу контрольно-пропускних пунктів  

«КПВВ «Золоте» (контрольний пункт в`їзду-виїзду – ред.) виконаний на високому рівні за стандартам безпеки найкращим чином, але там дуже багато російської техніки навколо: танки, «Гради». Поки немає можливості, щоб пропускний пункт працював. На Мінських зустрічах це питання піднімали».

Про переселенців і соціальні виплати 

«Я не до кінця згоден з віце-прем'єром з питань соціальної політики Павлом Розенком. Ми ж говоримо про цілісність, одна держава. Святкували День Конституції нещодавно, але, на жаль, вона десь буксує у виконанні.

Пенсію, яку заробили, ми повинні виплачувати. У мене сьогодні 280 тисяч переселенців. Є 29 співробітників, які повинні передивитися, як ці люди живуть, щоб мені дати можливість вирішити – дати цю довідку їм чи ні.

Сьогодні по 500 людей в’їжджають на територію Луганської області. Я би розділив виплати для переселенців і пенсійні виплати. Я звернувся до Кабміну, сподіваюся, розуму й мудрості вистачить.

В Москві зараз сидять і аплодують кожному нашому проколу. Якщо переселенці з окупованих територій будуть реєструватися на території, підконтрольній Україні, вони мають отримувати соціальні виплати.  Треба розділити пенсії – окремо, виплати переселенцям –  окремо. Право на пенсію мають всі українці, в тому числі ті, хто живуть на окупованій території. Нехай живуть там, будь ласка, але пенсію мають отримувати тут».

Про заміновані території 

«Міни – це серйозна проблема. Ні та, ні інша сторона не залишили мап мінних полів. Немає карт мінних полів. Сьогодні в Станиці Луганській і в Щасті існує така проблема. Ремонт електромереж залежить від того, що ми повинні велику ділянку розмінувати. Є і проблема «згорілих лісів», де після активних бойових дій залишилося багато мін, це треба прибирати».

Про контакти з окупаційною «владою» 

«Я не хочу розмовляти ні з ким, окрім людей – просто громадян України,  в яких в серці живе Україна. Ми пам’ятаємо як вони спровокували і як це було. Бажання немає. Контакти є на тому рівні, на якому це потрібно. Я не спілкуюсь, немає бажання напряму дзвонити і розмовляти з людьми, які принесли стільки біди країні».

Про спілкування з Пристюком та Голенком. 

«Як тільки почався конфлікт, це все обірвалося, не спеціально, просто ніхто ні з ким не спілкується. Я жодного разу не намагався, я ж не спочатку став там депутатом, чи губернатором. Тоді ж країна була інша, ви пам`ятаєте? Ми культивували якраз тоді культуру України і нас тоді запрошували на фестивалі, ми запрошували. В мене хлопці в шароварах з оселедцями виступали в Бєлгороді».

Про війну і Мінські переговори 

«Коли йде війна, в бойових діях треба або наступати або оборонятися. Ми все заморозили. В нас є війна і немає. Та все ж, сумно, що сьогодні, як і вчора, гинуть наші хлопці. Вони не обороняються, не нападають, їх просто розстрілюють. Що швидше ми знайдемо інструмент вирішення питання, як повернути територію, то менше будуть плакати матері.

Нехай почують мене й матері хлопців з Росії. Спочатку конфлікт був яким? Не почався, і потім туди хтось підійшов, — він був зрежисований іншою державою.

Ще не розумію алгоритм, але треба, щоб я все ж таки був в Мінських угодах, брав участь. Конфлікт сім’ї треба вирішувати в сім’ї, а не в сусідів».

Прибрати конфлікт і навести лад в державі – я теж маю алгоритм, але це вже на іншій зустрічі. По-перше, я повинен втримати цей зв`язок відносин, які починаються між людьми там та губернатором тут. Я на будь-яких заходах передаю вітання Краснодону і Сєвєродонецьку. Друге, ще не розумію алгоритм, але треба, щоб я все ж таки був в Мінських угодах, брав участь. Конфлікт сім’ї треба вирішувати в сім’ї, а не в сусідів».