ENRU

«Тримор’я» у Східній Європі: чому Україну не запросили?

A3d01af6b0ae5976d
Держави-учасниці «Ініціативи трьох морів» прагнуть зробити так, щоб країни східної Європи мали краще сполучення, передусім це питання доріг та енергетики (на фото президент Хорватії Колінда Грабар-Кітарович та президент Польщі Анджей Дуда під час саміту у Варшаві) Фото: EPA/PAWEL SUPERNAK

Поляки та хорвати будують «Тримор’я» — об’єднання країн центрально-східної Європи, що мають вихід до Балтійського, Чорного та Адріатичного морів. Проект масштабний: об’єднує 12 держав, від Балкан до Балтики. Україна теж має вихід до Чорного моря, але долучитися до нещодавнього саміту ініціативи у Варшаві її не запросили. Чому так сталося, чи варто вважати це поразкою та в чому суть «Тримор’я» — розбиралося Громадське.

Тримор’я і Євросоюз

«Ініціативу трьох морів» започаткували торік. Присвячений їй саміт відбувся вже цьогоріч, 6 липня у Варшаві, у той самий день, коли столицю Польщі відвідав президент Сполучених штатів Дональд Трамп.

«Тримор’я» — звучить масштабно і геополітично. Але насправді країни-учасниці прагнуть зосередитися на прагматиці — транспортних, але передусім енергетичних питаннях.

До ініціативи нині долучилися 12 країн: країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва), Центрально-Східної Європи (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Австрія), західних Балкан (Хорватія та Словенія) та східних Балкан (Болгарія та Румунія).

Торік, коли ініціатива ще формувалася, «Україна отримала запрошення на інавгураційний саміт у Дубровнику, однак представника не делегувала», — коментує Громадському Катерина Зарембо, заступниця директора Інституту світової політики.

«У 2017 році Україна також не брала участі в заходах, але вже не з власної ініціативи — вона просто не отримала запрошення на саміт, який мав відбутися у Вроцлаві, але був перенесений до Варшави з нагоди участі Дональда Трампа, як спеціального гостя», — додає експертка.

Утім, відсутність запрошення навряд чи варто драматизувати. За рік акценти істотно змістилися — відтепер проект орієнтується винятково на країни Євросоюзу. 12 країн є членами ЄС і наразі ініціатива не виходить за рамки союзу. Приміром, до неї не долучені балканські країни, які не входять до ЄС: Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Албанія чи Косово. Хоч інтеграція цих країн з Євросоюзом глибша, ніж інтеграція України.

«Ініціатива трьох морів неможлива за межами ЄС, як з політичних, так і з практичних причин», — розповідає Громадському Катажина Писарська, засновниця та директорка Європейської академії дипломатії у Варшаві. Кошти та механізми її фінансування перебувають «у межах проектів і бюджетів Європейського Союзу», — пояснює вона. Тому Євросоюзу проект аж ніяк не протиставляється. І навряд чи його можна тлумачити як певну «альтернативу» Західній Європі, зокрема Німеччині та Франції.

Сьогодні мета ініціативи більше інфраструктурна, ніж геополітична. Держави-учасниці прагнуть зробити так, щоб країни східної Європи мали краще сполучення, передусім це питання доріг та енергетики. Найамбітніший проект «Тримор’я» у транспортній сфері — «Карпатська дорога» — Via Carpathia — що має поєднати Балтику та Балкани від Клайпеди до Салоників.

Але найважливіший аспект співпраці — енергетичний.
Засновників «Тримор’я» — поляків та хорватів — об’єднує не тільки те, що обидві є католицькими та західно-орієнтованими країнами, які впродовж історії протистояли православному сходові (хорвати — сербам; поляки — росіянам).

І не тільки в тому, що обидві прагнуть бути локомотивами змін у своїх регіонах. У першу чергу обидві мають серйозні енергетичні амбіції. Пов’язані вони з надважливою для сучасного світу абревіатурою: LNG — liquefied natural gas — зріджений природний газ.

Присвячений «Тримор’ю» саміт відбувся цьогоріч, 6 липня у Варшаві, у той самий день, коли столицю Польщі відвідав президент Сполучених штатів Дональд Трамп Фото: EPA/JACEK TURCZYK

Газова альтернатива Росії

Зріджений газ — це той самий газ (метан, CH4), але не в газоподібному, а в рідкому агрегатному стані. За вкрай низьких температур його перетворюють на рідину і транспортують на спеціально обладнаних кораблях. На узбережжі «регазифікують» (тобто перетворюють рідину знову на газ), потім транспортують трубопроводами. Для цього в портах потрібні так звані LNG-термінали: вони і роблять зі зрідженого газу «звичайний» і навпаки.

Саме побудова терміналів є стратегічним планом Польщі та Хорватії. Поляки вже побудували його в містечку Свіноуйсьце, на початку червня туди зайшов перший американський танкер. Хорвати планують за кілька років побудувати термінал на острові Крк.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Газова пастка: як пострадянські країни позбуваються диктату Росії на ринку газу

Важливий нюанс: термінали дозволятимуть приймати газ не з Росії. Річ у тім, що східна Європа надто залежна від російського газу, тому країни активно шукають альтернативу. «Тримор’я» може стати одним із тих проектів, які цю альтернативу нададуть.

Який газ у такий спосіб отримуватиме Центральна та Східна Європа? Найімовірніше американський. Після так званої «сланцевої революції» (коли газ почали видобувати з донедавна недосяжних резервуарів у товщі порід, що значно збільшило можливості видобутку) США вперше в історії стали нетто експортером газу.

Технологію зрідження освоїли давно. Центральна та східна Європа, які саме шукають заміну російському газу, — ідеальний ринок для постачання американської продукції. Тому візит Дональда Трампа до Польщі в момент проведення саміту був символічним.

Однак США не єдиний можливий постачальник. Серед інших це може бути Катар, Норвегія або країни північної Африки.
Іще одна задача Тримор’я — знайти альтернативу російському проекту «Північний потік-2».

Проект є другою гілкою газопроводу «Північний потік», що транспортує російський газ до Німеччини дном Балтійського моря, в обхід України, країн Балтії, Польщі, Словаччини, Угорщини тощо. Звісно, усім країнам, що їх оминає газогін, проект не до вподоби. Якщо його реалізують, Росія отримає можливість маніпулювати постачанням і ставити Східну Європу в залежність від своєї волі.

«Тримор’я» відкриває альтернативний ринок і водночас дає можливість для налагодження ефективнішої мережі постачання вуглеводнів між країнами Центральної та Східної Європи.

«Пропускна здатність LNG-терміналу у Свіноуйсьці — 5 мільярдів кубічних метрів газу на рік. Коли він буде добудований — збільшиться до 7,5 мільярдів», — коментує Громадському Сибрен де Йонґ, стратегічний аналітик Гаазького центру стратегічних досліджень у Нідерландах. «Це половина річного споживання газу для Польщі, тож для Варшави це справді велика зміна», — додає експерт.

Хорватський термінал прийматиме спочатку 2 мільярди кубометрів, із перспективою наростити пропускну здатність до 5-и.
Термінали побудовані не тільки для, власне, польського та хорватського ринків.

«Якщо ви маєте достатні обсяги газу, європейське право дозволяє «забронювати» їх для транспортування і постачання до інших країн», — пояснює де Йонґ.

Це результат серйозної реформи європейського енергоринку, яка відбувається в останні роки і яка робить європейський ринок газу та електроенергії значно гнучкішими. Цілком імовірно, що за кілька років, наприклад, в Угорщині чи Словаччині споживатимуть катарський газ, що був поставлений на територію ЄС через LNG-термінал у Хорватії.

На папері обсяг газу, який можуть постачати у країни «Тримор’я» завдяки цим технологіям, значно скромніший від того, що планує «Газпром» у рамках «Північного потоку». Уже побудована перша гілка («Північний потік-1») може транспортувати 55 мільярдів кубічних метрів. Якщо побудують другу гілку, вона виросте до 110 мільярдів.

Однак усе це поки в теорії: «Північний потік-2» ще немає дозволу Єврокомісії; а «Північний потік-1», через правові обмеження з боку ЄС, «Газпром» може використовувати лише наполовину — це близько 22 мільярдів кубометрів. З огляду на цифри, зріджений газ справді може зіграти для Центрально-Східної Європи важливу роль. Що робить проект «Тримор’я» важливішим, ніж здавалося спочатку.

Зріджений газ «є серйозним аргументом у переговорах з «Газпромом» щодо зниження цін, а також може допомогти зменшити нашу енергозалежність», — коментує Громадському Катажина Писарська.

Що робити Україні?

Що в такій ситуації робити Україні? Важливо зрозуміти глобальну газову гру і знайти в ній своє місце. Росія поступово перестає бути монополістом на газових ринках Європи: з’являються нові потужні постачальники та способи доставки газу.

З іншого боку, транзит російського газу через Україну також утрачає «монопольні» позиції, позаяк уже працює «Північний потік-1». Це означає, що в української ГТС з’являються серйозні конкуренти.

Варто подумати про розвиток конкурентних переваг української ГТС. Ними може бути і система газосховищ (дуже масштабна за європейськими мірками), і ціна транзиту.
По-друге, важливо шукати зв’язки з новою транспортною та енергетичною інфраструктурою «Тримор’я».

«За рік Україна не висунула пропозицій щодо конкретних проектів, які могла б утілити разом з членами Тримор’я», — розповідає Громадському Катерина Зарембо. — Якщо Україні вдасться реалізувати взаємовигідні інфраструктурні проекти з однією, двома чи більшою кількістю держав Тримор’я, це буде успіх, формальні назви не матимуть значення».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нова енергетика: що означає перехід на європейську модель енергоринку

Тому важливо не драматизувати відсутність України у форматі «Тримор’я», а думати над конкретними ідеями. З ними Україна може наполягати на розширенні «внутрішніх» ЄС-івських форматів, доводячи власну потрібність. Окрім розширення «Тримор’я», можна також виступати з ідеєю розширення європейського Енергетичного союзу, який наразі також працює лише для країн ЄС.

«Якщо поляки чи хорвати й надалі очолюватимуть проект, вони мають також залучити наших сусідів, зокрема Україну та країни Балканського півострова, які не є членами ЄС», — вважає Катажина Писарська з Європейської академії дипломатії.

Поки що український досвід останніх років свідчить про те, що Київ може долучатися до програм ЄС, які доти були відкриті передусім для країн Євросоюзу.

Інша річ — як на це впливатимуть україно-польські відносини, які сьогодні опинилися в серйозній кризі.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram