Турецький шлях: хто і навіщо емігрує в Туреччину

«Пора валити»: приблизно так звучать настрої значної частини росіян, коли мова заходить про ситуацію в країні. Їдуть далеко не всі, але багато. Одні — з політичних причин, інші — з економічних міркувань: підприємці вирішують, що за кордоном вести бізнес їм буде легше. А є й ті, кого не дуже хвилює політика і економіка. Вони їдуть просто з міркувань особистого комфорту: біжать звідти, де холодно і часто похмуро, туди, де море, сонце і гори.

Про росіян, які їдуть на захід, розказано, написано і знято багато, а ось про тих, хто вибирає схід, — набагато менше. 

Орхан Джемаль спеціального для Громадського зібрав історії емігрантів з пострадянського простору, які з різних причин переїхали до Туреччини.

Політичні мігранти

Це, як і в Європі, найпомітніша категорія. Але від «європейців» їх відрізняє перш за все те, що вони опинилися тут «з ісламської теми». Їдуть, щоб на батьківщині на них не наклеїли ярлик «терориста». У Росії для цього не треба підривати і вбивати. Досить, як Алі (Олексій) Шахін, взяти участь у протесній акції, щоб потім довелося бігти від клейма терориста.

Він встиг покинути Росію до серйозних неприємностей, але «чорну мітку» йому прислали і на нове місце проживання.
Алі (Олексій) Шахін, політичний утікач з Росії
Саме політичні емігранти розглядають російсько-турецькі відносини буквально під мікроскопом. Будь-який нюанс може відобразитися на їхній долі. Конфлікт Туреччини і Росії через збитий літак в листопаді минулого року дав їм нагоду для оптимізму: вони сподівалися, що до політичних біженців з Росії тут, можливо, почнуть ставитися ще більш ліберально.

Всупереч цим надіям, спецслужби Росії і Туреччини продовжували взаємодію. На самому початку цього року, коли конфлікт був у розпалі, Туреччина видала Росії сімох чеченців. У Туреччині ця видача викликала скандал, причому не в емігрантському середовищі, а в саме в турецькому суспільстві.

Багато хто тут вважає Росію країною з сумнівною правовою системою. Зазвичай, якщо людина викликає підозри, їй просто пропонують виїхати в будь-яку країну, але для видачі Москві потрібні дуже вагомі аргументи.

Після скандалу турецький президент Таїп Ердоган підписав указ, що припиняє видачі за російськими запитами. Поки що, незважаючи на недавнє примирення між Ердоганом і Путіним, цей указ не скасовували.

Як з'ясувалося, запит про видачу був не на сімох, а на вісьмох людей. Крім чеченців, ФСБ РФ вимагало видати ще одного росіянина — Павла Окружка, який прийняв іслам. Саме він, на відміну від вихідців з Чечні, не з'явився за викликом до міграційної поліції і, відповідно, не був заарештований.

Павло Окружко, фігурант кримінальної справи в Росії, уродженець Ставрополя

Окружко показує матеріали з власної кримінальної справи, яка ведеться в Росії. Якийсь свідок розповідає, що зустрічав Павла в кінці листопада 2013 року серед сирійських бойовиків. Але насправді бачити він цього не міг. Саме 27 листопада 2013 року, коли, за версією російських спецслужб, він воював у Сирії, Павло зареєстрував шлюб — про це є відповідна довідка з російського консульства в Анталії, а також квитанція про сплату мита.

Важлива деталь: слідчий знав про існування цієї довідки, просто відмовився долучати її до справи. А потім з Росії турецьким колегам відправили повідомлення про «залізні» докази, які підтверджували: Окружко — терорист.

Буркхан Тембієв, борець з Карачаєво-Черкесії

Втім, приводом для підозр і навіть звинувачень можуть стати не тільки антиурядові мітинги. Зробити людину політичним біженцем можуть зовсім невинні речі.

Буркхан — борець з Карачаєво-Черкесії. Деякий час тому він прийняв пропозицію виступати за збірну Єгипту. Зараз він говорить: якби міг припустити, що ніякі документи не переконають російські спецслужби в тому, що він всього лише боровся на килимі, відмовився б від пропозиції.

Спробу військового перевороту в Туреччині 15 липня в Росії зустріли із захопленням: раділи як ліберали, так і патріоти.

Тим часом політичні емігранти з Росії, які ще вчора критикували Ердогана за те, що примирився з Путіним, практично одностайно заявили про готовність виступити на підтримку турецького лідера. Для них, при всій невпевненості їхнього становища, нинішній президент виявився єдиною гарантією вельми відносної безпеки.

Та й не тільки політичні біженці опинилися на стороні влади.

Сасланбек Ісаєв ні від кого не тікав: років 20 тому батьки відправили його, тоді ще підлітка, в Туреччину вчитися, подалі від Першої Чеченської.

Проживши тут два десятка років, Сасланбек хоч і не отримав громадянства, але чудово вписався в турецький політичний ландшафт. Він одним з перших відгукнувся на заклик президента вийти на вулиці підтримати поліцію проти путчистів.

«Російські» дружини

Треба визнати, що «політичні» росіяни, які переїхали до Туреччини в пошуках безпеки, зовсім не найчисленніша група. Набагато більше тут, як відомо, «російських» дружин.

Слово «російські» в лапках не випадково: заміж за турків виходили жінки з усіх країн СНД. Олеся — українка з Києва, Юля – росіянка а з Петербурга. Олеся ще в Україні прийняла іслам. Вона навмисно шукала собі чоловіка-мусульманина, і знайшла його в Туреччині. А Юля займалася «човниковою» торгівлею, теж вийшла заміж за турка і залишилася жити в цій країні.

Олеся шкодує, що не змогла через дітей в ніч путчу піти підтримати Ердогана. Юля ж морально солідаризувалася якраз з путчистами, і тепер її лякають перспективи ісламізації Туреччини.

Вона не хоче бачити на вулицях жінок із закритими обличчями і обурюється тим, що в школах дітям викладають тільки основи ісламу. Її син від цих занять звільнений.

Економічні мігранти

Дуже прозаїчна група переселенців з Росії — економічна.
Здавалося б, Туреччина ще донедавна вважалася найрозвиненішою країною, однак тепер тим росіянам, хто почав бізнес в Туреччині, їх підприємницький досвід на Батьківщині здається пеклом.

Замір Кулієв хоч і етнічний азербайджанець, але виріс в Росії. До Туреччини поїхав через зростаючу в російському суспільстві ксенофобію. Влаштувавшись, зрозумів, що тисячі росіян теж хотіли б сюди перебратися, і що тут їм може знадобитися допомога досвідченої людини. Так Кулієв став ріелтором.

Тепер з висоти свого досвіду він пояснює: корупція є скрізь, є вона і в Росії, і в Європі, і в Туреччині. У Росії беруть хабарі за те, що і так повинні зробити безкоштовно, в Європі — за те, щоб дати тобі неналежне. Туреччина в цьому сенсі, звичайно, більше Європа.

/ Орхан Джемаль спеціально для Громадського