У Грузії люди голосують там, де вони живуть

У Грузії з 1996 року існує окреме відомство, яке вирішує питання інтеграції тимчасово переміщених осіб. Громадське поспілкувалось з Созаром Субарі, міністром з питань внутрішньо переміщених осіб з окупованих територій, розселення та біженців Грузії.

Журналістка Наталя Гуменюк поцікавилась, як утворилось міністерство у справах переселенців, як грузинська влада заохочує переселенців шукати роботу на нових місцях їхнього мешкання та як вони ладнають з рештою населення.

Десята частина населення Грузії є біженцями, внутрішньо переміщеними особами. Від початку уряд Грузії не розрахував і не зробив правильні акценти, через що і стались подальші помилки. Тобто, на сьогодні головними проблемами є відсутність у них житла, і пріоритетом для міністерства є: по-перше, забезпечити цих людей житлом і по-друге, забезпечити їм економічний прибуток. Таким чином, у нас вийде інтегрувати цю частину населення вже в економічну структуру Грузії.

Для успішної інтеграції важливо розуміти, що завжди якісь політичні сили будуть грати на тому, що от є переселенці, які отримують дотації від уряду. Вони не працюють, звикають жити на ці дотації. Є така звичка, ми теж її відчуваємо. Навіть на територіях, які окуповані, люди, яким надавали допомогу, просто перестають думати про це, а впевнені, що цю допомогу продовжать надавати. Як політика може уникнути появи такого класу людей, які живуть виключно на дотації?

Дійсно така проблема існує. Уряд намагається зробити все, аби змінити стан речей. Наприклад, коли у біженця розбивається вікно, він приходить за допомогою у міністерство, і він знає, що він її отримає. Головна мета уряду – змінити хід думок цих людей, зробити так, щоб вони інтегрувались і могли самостійно собі допомогти. Вони можуть 10 разів витратити гроші на те, щоб дістатись міністерства, але все одно не стануть переставляти собі вікно самостійно.

Зараз почали нову програму, в її рамках ми допомагаємо людям знайти роботу, освоїти нову професію, створити можливості для початку свого бізнесу, і на цьому програму слід завершувати. Є люди з дуже великим прибутком, але їхні родини все одно отримують допомогу 45 ларі тому, що вони звикли, що їм це належить.

Які виборчі права є у переміщених осіб, зокрема на місцевих вборах?

У біженців такі ж права, як і в решти населення, вони можуть голосувати на тих дільницях, де вони зареєстровані, як на парламентських, так і на президентських і місцевих виборах.

Коли були прийняті ці закони?

Такі проблеми були спочатку, але вони стосувались лише місцевих виборів. Зараз ці проблеми вирішені, люди голосують у тих місцях, де вони зареєстровані, оскільки ми вважаємо що людина повинна голосувати там, де вона мешкає. Інститут прописки вже давно  у нас не існує. Людина може зареєструватись там, де вона мешкає понад три  місяці.

Як було вирішено створити окреме міністерство і що змінилось відтоді, як його створили? В Україні, наприклад немає окремого міністерства у справах переселенців. І немає єдиної держструктури, куди б люди могли звертатись.

Спочатку не було такого міністерства, і це було проблематично. Було створено спеціальний комітет, який потім перетворився у міністерство. головною задачею першочерговою було порахувати, скільки було біженців і по-друге, було потрібно визначитись із потребами переселенців. По-перше, це житло, а потім вже інші права, які треба було захищати.

На сьогодні населення Грузії 3 мільйона 700 тисяч людей. Серед них внутрішньо переміщених осіб 270 тисяч. 100 тисяч біженців поїхали з країни і на сьогодні більшість з них вже громадяни інших країн. Приблизно 10 відсотків населення були змушені покинути свої домівки і виїхати закордон.

/ Наталя Гуменюк, Нікіта Мікєнзін, Олександр Шевченко