Життя

«У нас сильний дух. Тому ми переможемо» — Філарет

Життя/«У нас сильний дух. Тому ми переможемо» — Філарет
Зберегти
Вигляд

Про 20 років Патріаршого служіння, про єдину Українську Православну Церкву, про війну на сході Україні та про перемогу. Спогади та роздуми Святійшого Патріарха Київського і всієї України-Руси Філарета в студії hromadske.tv

Шлях який пройшла Українська православна церква Київського Патріархату складний. І у 1992 році, коли утворився Київський Патріархат, і у 1995 році, коли мене Помісний Собор обрав Патріархом Київським і всієї України-Руси, не вірили, що може існувати незалежна українська церква. Чому не вірили? А тому, що сусід наш міцний і не хотів бачити Україну незалежною державою, і досі не хоче, і розумів, що, якщо буде українська незалежна церква, то і держава українська буде. Всі зусилля Москви у той час були направлені на те, щоб не було незалежної від Москви православної церкви. І вся боротьба і ззовні, і з середини велась проти цієї церкви. Я пам’ятаю слова Патріарха Алексія ІІ (Рідіґера), який сказав: «Поиграются в свою незалежность, и возвратятся». Вони вірили, що українська церква і Україна, як держава повернуться до Росії. А ми цього і тоді не хотіли, і зараз не бажаємо, тому що ми знаємо, що значить втратити свободу. І для того, щоб була Українська Держава потрібна незалежна українська церква. Ми наполягаємо на цьому з історичного досвіду, бо коли розпалась Османська імперія, всі народи, які входили до імперії, будували державу на незалежній церкві. І Греція, і Румунія, і Болгарія, і Сербія і інші країни будували так державу. І Україна не є винятком.

20 років тому Київський Патріархат був незначною церквою, у нас було всього близько десяти архієреїв, всього тисяча парафій, і духовенства було мало. А сьогодні Київський Патріархат має сорок архієреїв, біля чотирьох тисяч священників, і понад п’ять тисяч парафій. Зараз Київський Патріархат підтримує сорок відсотків населення, а Московський Патріархат при 12 тисячах зареєстрованих громад, а точніше статутів, всього двадцять відсотків. То ви бачите різницю між тим, що було і тим, що є? Київський Патріархат є найпотужнішою в Україні Православною церквою. І це визнає весь світ.

Свою місія ми ще не виконали, бо наша мета - побудувати одну Українську Православну Церкву. І ознаки того, що єдина церква буде уже є. Тому що зараз із Московського Патріархату переходять тисячі віруючих у Київський Патріархат. Віруючі самі залишають Московський Патріархат, але це відбувається безболісно. У містах обласного значення, районного, там, де є декілька храмів, по меншій мірі два, віруючі залишають Московський та переходять у Київський. А от у селах, де є один храм  і переважна більшість громадян цього села переходять до Київського Патріархату і залишається невелика частина вірних Москві, починається боротьба за храм. Тому керівництво Московського Патріархату називає це захопленням. Але керівництво Київського Патріархату не захоплює храми, які належать тій чи іншій громаді. Громада свій храм не захоплює, а просто хоче перейти під юрисдикцію Київського Патріархату. А керівництво Московського Патріархату і у Москві, і у Києві на весь світ кричать: «Київський Патріархат захоплює храми Московського Патріархату». Та не захоплюємо ми, вони самі до нас просяться, але ми не маємо права не приймати їх - вони українці і хочуть бути у Єдиній Помісній Православній Церкві. Тому цей процес почався. За останній рік у Київський Патріархат перейшло більше п’ятдесяти парафій.

Коли був живий Митрополит Володимир (Сабодан), то ми почали діалог про об’єднання, але коли він помер, то Москва заборонила вести діалог з нами. Зараз у нас діалогу нема, але це не значить, що у нас нема контакту з єпископами і духовенством.

Ми православні і вони православні - різниці нема. У чому ми маємо різницю - у підпорядкуванні. Ми говоримо, що Українська Церква має бути Автокефальною, тобто незалежною, Помісною, а вони кажуть: «ні, не повинна бути Автокефальною, а повинна бути залежною від Москви». Зараз йде війна і ця війна показала, хто є хто. Ось українська церква і інші незалежні від Москви церкви підтримують і армію, і біженців, старих людей, дітей, тобто надають гуманітарну допомогу. А Московський Патріархат - ні. І коли я запропонував їм збирати гроші на допомогу нашій армії, вони сказали: «Не можемо, - Чому не можете?, - А тому, що будемо підкреслювати, що наша армія слабка і потребує нашої допомоги.,- А під час Другої Світової війни, коли церква будувала танкову колонну і ескадрилью літаків, вона не підкреслювала, що радянська армія слабка, а ви чогось боїтесь?». Така розмова була з Предстоятелем Онуфрієм.

Вони не хочуть допомагати нашій армії, бо Москва не дозволяє. А офіційно подається так, що ніякої війни, ніякої агресії нема, а йде тільки громадянська війна між самим українцями.

Ми не маємо жодного сумніву у тому, що війна на сході припиниться. Війна не може бути нескінченною, колись прийде кінець. Але який кінець буде? Перемога буде наша тому, що ми захищаємо свою рідну землю. В гімні ми як співаємо? «Душу й тіло ми положим за нашу свободу». І дійсно, наші воїни покладають свої життя за нашу державу, народ і свободу. А вони найманці, їм платять за це гроші і тому дух у них слабкий. У кожній боротьбі перемагає дух, а не зброя, бо якщо зброя у міцних духом руках, то вона діє. У нас сильний дух, зброя є, тому ми переможемо. Ми не допустимо відібрати у нас будь-яку частину української території. Навіть Крим, який зараз знаходиться в російських руках повернеться до України. І ми ще будемо свідками повернення Криму.

Зараз, на окупованій території свободи нема. І не тільки по відношенні до церкви Київського Патріархату, а і до греко-католицької церкви, до римо-католицької, до протестантської церкви, там дозволено служити тільки Московському Патріархату. Але священики підпільно звершують богослужіння і віруючі ходять до нашого храму. Там є наша церква, але слабка. Якби Київський Патріархат був міцний на Донбасі, то і війни цієї б там не було, Росія не наважилась би наступати на Донбас, знаючи, що там міцний патріотичний дух.

Влада правильно робить, захищаючи Українську Державу. Якщо держава буде незалежна, то у цій державі можна навести порядки. А якщо не буде держави, то ми будемо рабами і тоді ні про які порядки, не буде йти мова. Те, що у нас багато недоліків, і серед них головний – корупція, знає увесь світ і ми знаємо. І його треба подолати. Але спочатку треба захистить свою державу, а потім подолати корупцію, зробить реформи, які приведуть нас до кращого. Всі знають, і всі хочуть, а не всі уміють це робити. І тому критики багато і з боку партій, і з боку окремих громадян. Критикують всі, а ось зробить - не можуть. А треба починати з самого себе. Не «давай» і не «бери», а іди дорогою правди у своїй діяльності, у своєму житті. Якщо будеш іти дорогою правди, то правда завжди завершується добром.

/ фото Jovan

/ розшифрувала Катя Куницька

hromadske.tv

Пов`язані новини