«У жодному підручнику не написано, як створити «Громадянина Кейна», — голова журі Одеського кінофестивалю

Цього року журі міжнародного конкурсу Одеського кінофестивалю очолив сценарист і режисер Крістофер Гемптон. Він же отримав і першу нагороду фестивалю — «Золотого Дюка» за внесок у кіномистецтво. Свій шлях до кіно Гемптон розпочав з театру — став наймолодшим сценаристом, чиї п’єси ставили театри Вест-Енду. Йому тоді було всього 20. З того часу він отримав 4 премії «Тоні», які є театральним відповідником «Оcкара», став режисером 3 фільмів, адаптував для кіно книгу «Спокута» Ієна Мак’юена та переніс на екран свою п’єсу «Небезпечний метод».

Ось що Крістофер Гемптон розповів про новизну в кіно, різницю між кіносценаріями і п’єсами, а також те, що йому дали Фройд і Юнг.

«Я завжди хотів побувати в Одесі. В студентські роки я працював з російським перекладачем над театральною версією п’єси «Марія» Ісака Бабеля. Як ви знаєте, він дуже багато писав про Одесу. Тому я завжди хотів приїхати сюди. Минулоріч я не зміг, оскільки був зайнятий. Тому я сказав: «Будь ласка, запросіть мене ще раз». Вони так і зробили.

У мене немає інтелектуальної програми щодо того, яким має бути фільм. Проблема Голлівуду, якщо хочете поговорити про це, в тому, що вони не зацікавлені й бояться оригінальності. Все, що вони хочуть від нас у цій комерційній справі — зробити ту саму ковбасу, що й минулого року. Їх не цікавлять нові види ковбаси. Тож пошук нового, пошук речей, які ти ніколи не бачив — це причина відвідувати кінофестивалі в різних куточках світу.

«У мене немає інтелектуальної програми щодо того, яким має бути фільм», — Крістофер Гемптон. hromadske.ua

В цьому вся суть. Більшість людей, які відповідають за створення фільмів, розуміють: немає правил, як бути оригінальним, як бути новим. У жодному підручнику не написано, як створити «Громадянина Кейна». Це те, що треба шукати й відкривати. Тому, якщо треба назвати головну проблему кіноіндустрії, то це колосальний, підкріплений інвестиціями, інтерес cтримати й не допустити оригінальності.

Кадр з фільму «Громадянин Кейн»

Декілька років тому я був у журі Кінофестивалю у Гдині, де головувала Агнешка Голланд. Там показували фільм «Іда», про який я ніколи раніше не чув. Це була його перша демонстрація. Ти дивишся фільм і розумієш — це саме те, що ми шукали. Ми шукали щось дійсно зворушливе й оригінальне. Зняте по-іншому. Сконструйоване по-іншому. Просте. Сильне. Ти просто розумієш це, коли бачиш.

Кадр з фільму «Іда»

Коли я був молодим, в Голлівуді існувало кліше: ніколи не екранізувати гарні книжки. Лише погані, з яких потім робили гарне кіно. Я вважав це дурістю. «Небезпечні зв’язки» були великим шедевром. Я намагався адаптувати книжки, які я любив, які вважав великими.

Коли я був молодим, в Голлівуді існувало кліше: ніколи не екранізувати гарні книжки

У випадку зі «Спокутою» я завжди був прихильником книжок Ієна Мак’юена. Я прочитав цю книгу як тільки вона вийшла і вона здалася мені незвичною. Я зв’язався з ним і сказав: «Я хочу перетворити цю книгу на фільм». Згодом я мав зустрітися з Ієном, поговорити з ним і переконати його, що мій варіант адаптації йому сподобається. Якщо книга велика, ти хочеш зробити її автора щасливим.

Кадр з фільму «Спокута»

Три мої п’єси лягли в основу фільмів — «Небезпечні зв’язки», «Повне затьмарення» та «Небезпечний метод». Кожен з них дуже відрізняється від театрального оригіналу

Одна з проблем, з якою я стикаюсь, пишучи сценарій до фільму, полягає в тому, що я починав з написання п’єс. Мова кінематографу зовсім інша. Насправді, вона ближча до мови роману, ніж до мови театру. Театр зовсім штучний тип медіа, він не схожий ні на що. Часто, коли дивишся фільми, створені на основі п’єс, від них несе театром. Вони не відчуваються, як кіно. Тому треба чітко зрозуміти, що таке фільм. Три мої п’єси лягли в основу фільмів — «Небезпечні зв’язки», «Повне затьмарення» та «Небезпечний метод». Кожен з них дуже відрізняється від театрального оригіналу.

Кадр з фільму «Повне затьмарення»

Як людині, що створює персонажів, сценаристу близький психоаналіз. Мене особливо цікавив Фройд. Я завжди вважав його письмо радше творчим.  Його описи кейсів здавалися мені схожими на оповідання. Це вражало. Крім того, історія Сабіни Шпільрейн випливла дуже дивним шляхом — її листи і щоденники знайшли у валізі на горищі в Женеві. Дуже повільно ця історія ставала розповіддю і про початок психоаналізу, і про його розкол на дві течії. Саме через цю жінку Юнг і Фройд розділилися та самовизначилися. Я займався темою п’ять років і вражало те, що постійно з’являлися нові деталі. Спочатку йшлося про те, що Сабіна Шпільрейн була просто цікавою особистістю і не мала роману з Юнгом. Наступного року були знайдені листівки від Юнга з текстом: «О другій дня у четвер приїдь до такого-то готелю». І ти такий: «О, зрозуміло».

Кадр з фільму «Небезпечний метод»

Тому азарт при створенні саме цього проекту був у тому, що ти береш живий історичний матеріал і додаєш або комбінуєш його з дослідженням великого інтелектуального досягнення двадцятого сторіччя. Був психоаналіз, був марксизм, була низка нових ідей, які з’явилися на межі дев’ятнадцятого й двадцятого століть. І це ті ідеї, що формують нас сьогодні».