ENRU

«Програмісти їдуть не через зарплати, а тому що хочуть цивілізованих умов для життя», — президент «IT Ukraine»

Послуги з розробки програмного забезпечення торік вийшли на третє місце серед статей українського експорту після продукції агросектору та металургії. Галузь зросла на 18% за останній рік і потребує нових спеціалістів, адже, імовірно, зросте вдвічі до 2020 року.

Про попит на українських розробників в Україні і за кордоном, міграцію фахівців та якість підготовки нових спеціалістів Громадське поговорило Юрієм Антонюком — президентом асоціації «IT Ukraine», головою українського підрозділу компанії EPAM.

18% росту за рік — це нижче за докризовий рівень і все-таки трохи менше, ніж темпи росту світового ринку ІТ-розробок. У чому причина?

Ну, гадаю що все-таки 18% — це дуже добре, якщо порівнювати з цифрами зростання української економіки. Але, звичайно, цифри не такі, як 4-5 років тому, коли ми зростали на 25%, навіть до 30%. Ми хочемо повернутися до цих темпів, зробити так, щоб за три роки збільшити вдвічі кількість експорту, кількість працівників.

18% — з одного боку, це добре, бо два роки тому було вдвічі менше. Зрозуміло, чому — це глобальна економіка. Україна не існує сама по собі, не ізольована. На неї дивляться світові гравці, світові інвестори. І, звичайно, два-три роки тому було дуже велике питання, чи існуватиме Україна в ІТ, чи буде можливість робити проекти. Адже є великі проекти, в які потрібно інвестувати декілька років. Це, звичайно, великий ризик для клієнта, замовника, бо він не розуміє, що буде з його грошима, хто робитиме його роботу. Але коли вони побачили, що Україна не зупинилася, що розвивається, я маю на увазі взагалі країну з політичної, фінансової точки зору, і так само з ІТ, то великі проекти стали повертатися.

Нині ми бачимо, що ринок зростає дуже швидко, тому що на глобальному ринку є великий попит на FinTech Blockchain — цифрові гроші й таке інше; на штучний інтелект; хмарний обчислювач; Connected Cars — безпілотні автомобілі. Це все новий розвиток.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи з’являться в Україні кіберкордони

Президент асоціації «IT Ukraine», голова українського підрозділу компанії EPAM Юрій Антонюк Фото: Громадське

Загалом, код нині пишуть вже для всього.

Але проблема не лише в тому, що код уже є скрізь. Ринок перейшов на наступний рівень. Тобто, програма, код перестають бути самоціллю. Software — це інструмент для вирішення бізнес-проблем. На Заході на глобальному маркеті ІТ уже стало бізнес-компонентом, Google, Amazon, Facebook розвивають бізнес за рахунок ІТ. Адже великі ритейлінгові компанії розуміють, що клієнти вже не хочуть фізично йти ногами в магазин — вони хочуть дивитися в онлайні, купити в онлайні або прийти в магазин, подивитися і замовити додому.

Google, Amazon, Facbook, усі ці великі проекти, нові продукти, про які ви розповідаєте — це така історія глобального маркету. Яке місце України у ньому? Що виробляють наші програмісти?

Є дві сторони питання. Україна за ці останні 15-20 років знайшла своє місце на глобальному маркеті, якраз сервісному. Разом з тими самими Google, Amazon, Facebook розробляє ці самі продукти й допомагає їм або іншим компаніям досягати успіху на глобальному маркеті.

Але коли ми кажемо про продуктову складову українського маркету чи українського ІТ-бізнесу, його фактично не існує. Тобто, звичайно, є компанії, які займаються продуктовими розробками в Україні. Достатньо непогані «Джеластік», «Террасофт» і деякі інші. Проблема лише в тому, що продуктовий бізнес в Україні займає надто вузьку нішу, адже немає маркету внутрішнього, а на глобальному маркеті є глобальні гравці, які вже захопили ті чи інші ніші.

Я знаю приклад українських ІТ-компаній, які хочуть розвивати агротех. Але, виявляється, нашим аграріям це непотрібно. Вони кажуть: «Ми купуємо вже готові комплекси — м’ясомолочні чи для сільського господарства». Відтак ця ІТ-компанія йде в Польщу, бо там попит на їхній продукт є.

Тобто для того, щоб ІТ-ринок розвивався, потрібен попит, має бути хтось у цьому зацікавлений. Сьогодні такого немає. Тому, звичайно, на глобальному ринку надто важко конкурувати українському продуктовому бізнесу, а от сервісний бізнес туди органічно потрапив.

Але, з іншого боку, український ІТ-бізнес, так само, як і інші галузі експортної української економіки, відрізняється тим, що головна додана вартість створюється за кордоном, куди ми експортуємо продукцію. Чому так сталося? Низька кваліфікація персоналу, відсутність здатності щось створювати?

Насправді, це міф. Українська частка в доданій вартості, яку виробляють для західних чи глобальних клієнтів, достатньо висока. І ця додана вартість приходить сюди не лише на оплату праці працівників або контракторів, вона також приходить і як податки, що платить компанія. Приміром, подивіться на звіти ДФС, на останній рейтинг, опублікований у «Податковому віснику»: у 20-ці найприбутковіших, фінансово забезпечених — три ІТ-компанії, включно з EPAM. На першому місці — «Укргазвидобування», на другому — EPAM. Тобто ми платимо додаткову вартість, приносимо так само, як і найкращі українські компанії.

Кажуть, що йде тільки оплата праці, але насправді це вже не так, компанії вже давно перейшли рівень так званого чистого аутсорсингу, коли просто продаються робочі люди. Насправді, великий бізнес і передова частка ІТ України розробляє solutions, кінцевий продукт, велика частина якого приходить в Україну у вигляді цієї доданої вартості.

Це не стовідсотково весь бізнес, є різні моделі. Ви праві, коли кажете, що є невелика вартість. Але якщо подивимося на перелік компаній, то побачимо, що є модель, яка приводить додану вартість в Україну — це сервісна модель.

Ви згадали про звіти податкової, про місце українських ІТ-розробників у системі сплати податків. Ще кілька років тому, за часів президентства Януковича, галузь вимагала якихось окремих податкових пільг, стверджуючи, що на ній тримається експертний потенціал. Чому від цієї ідеї відмовилися, чи потребує нині українська ІТ-галузь податкової чи якоїсь іншої підтримки від держави?

Я розумію, чим викликане ваше питання. Але й ви зрозумійте — Україна змінилася за ці три-чотири роки, і, звичайно, ми бачимо, що Україна рухається в напрямку цивілізованого світу, чого тоді не було. Тоді ми не розуміли, як розвиватиметься ІТ-індустрія. Звичайно, бізнес намагався зробити якісь рамкові закони, які б підтримали розвиток індустрії, не розуміючи, як вона розвиватиметься.

Тепер ми дуже добре бачимо, що наша економіка таки йде в бік цивілізованого глобального світу. Я вже неодноразово підкреслював, і так само це думка моїх колег: якщо заведена система буде прогнозованою, ніякі податкові пільги чи спеціальна увага індустрії не знадобляться.

Що потрібно, так це, по-перше, розвиток інших індустрій, які потребуватимуть розвитку цифрових технологій. По-друге, розвиток і підтримка людського капіталу.

Ці дві речі потрібні не лише для ІТ, а взагалі для нової економіки, для креативної економіки.

Президент асоціації «IT Ukraine», голова українського підрозділу компанії EPAM Юрій Антонюк Фото: Громадське

Ви маєте на увазі формування внутрішнього попиту?

Внутрішній ринок — це одна складова, на ньому має наступити синергія сервісного компоненту, продуктових компаній і стартапів. Наразі є багато питань: інтелектуальна власність, права інвесторів.

Ну, зрештою, зростання економіки.

І зростання економіки. Позаяк не буде попиту, якщо підприємства виживатимуть і мінімізуватимуть витрати. Внутрішня компонента на сьогодні розвалена. Її потрібно відновити, але відновити на новому рівні. Не так як було 5-10 років тому, коли внутрішній ринок — це були фактично державні закупівлі комп’ютерів і серверів. Навпаки, це має бути розвиток внутрішнього продукту для тих самих Mobile ID, Bank ID, для мобільних додатків, для того, щоб кожна людина і підприємство могли користуватися сучасними досягненнями цифрових технологій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи стане Львів українською Кремнієвою Долиною? RE:ФОРМА

І третя, дуже важлива складова — людський капітал. Якщо немає талановитих людей, якщо вони виїхали вчитися в інші країни, то ніякої нової економіки тут не буде. Тому держава має інвестувати в освіту. Але інвестувати, ще це не значить витратити в 10 разів більше грошей. Ми і так на неї багато витрачаємо. Ці гроші можна використовувати ефективніше. Потрібно змінити частину застарілих програм, потрібно використовувати нові методики навчання, коли студенти можуть учитися і працювати одночасно.

Це тема, про яку українські розробники говорять років п’ятнадцять. За весь цей час було багато ініціатив з окремих курсів при університетах чи, зрештою, створення окремих шкіл розробників. Які є успіхи?

На жаль, освіта — дуже інерційне середовище. Зміни відбуваються, але не так швидко, як ми хотіли. Можу навести кілька прикладів. По-перше, бізнес уже сформував модель взаємодії з університетами, приміром, як моя компанія EPAM. Ми створюємо лабораторії разом з університетами, де факультативно навчаємо студентів того, що потрібно в передових компаніях. Відтак вони додатково вчаться в компаніях, а вже потім можуть працювати.

Інша модель — це приватні навчальні установи. Наприклад, у Львові відомий приватний Український Католицький Університет, з новими програмами, з новим підходом. Крім того, з’явилося дуже багато комерційних курсів, де швидко можуть навчити, там також є позитивні речі. Але що мені там не надто подобається — це бізнес. Отже, існує ризик того, що кінцева мета — не підняти рівень професійних навичок, а просто заробити.

Так, власне, сама галузь розробників стала за останні років в Україні своєрідною кастою, до якої всі хочуть потрапити. Це якраз і викликало зростання коротких швидких курсів, які зроблять з тебе ІТ-ішника за три місяці. Чи не знижує це загальний рівень галузі?

Я не хочу казати про всі курси, але згоден, є такі проблеми. Деякі компанії кажуть, що люди фактично випускаються, аби отримати якийсь підпис, що вони нібито закінчили курси. Але за три місяці, навіть за шість місяців дуже важко стати кваліфікованим спеціалістом. Українські розробники славляться тим, що навчаються п’ять або навіть шість років і отримують дуже сильну фундаментальну підготовку. Можливо, мають певні недоліки з професійними навичками в такому спеціалізованому напрямку, але те, що дає українська освіта, не можна зробити за два чи за три місяці.

Є модель, розрахована на так званий аутсорсинг: «Іди й роби це і оце». Отам, можливо, за три-шість місяців ти робитимеш те, що скажуть. А якщо ж до вас, як до нової компанії, приходить клієнт і каже: «Мені потрібно змінити мій бізнес. Що ви мені порекомендуєте, яке рішення, як його вписати в систему, що існує?» Це зовсім інший рівень. Такому ви за два-три місяці не навчитесь. Це має бути освіта, має бути і soft skills, і якесь творче мислення, тому ми так багато говоримо про креативність, про art додатково до технічних навичок.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ ІТ для аграріїв: як заробити на технологіях у сільському господарстві — БІЗНЕС-ПЛАН

Президент асоціації «IT Ukraine», голова українського підрозділу компанії EPAM Юрій Антонюк Фото: Громадське

За деякими оцінками українська заробітна плата в галузі розробки є найнижчою в регіоні. Чи не це спричиняє певний відтік кваліфікованих кадрів?

Ми аналізуємо причини, чому люди виїжджають, розпитуємо людей. І я хочу сказати, що зарплата — не на першому місці. Ба більше, багато тих, хто їде, розуміють, що вони отримуватимуть менше грошей, які в них залишаться, ніж вони заробляють в Україні. І ми не є найнижчими по оплаті в цьому регіоні.

За останні кілька років багато спеціалістів поїхали, бо не розуміли, як розвиватиметься країна. У них маленькі діти, вони боялися, що може статися щось зовсім несприятливе, можливо, велика війна. Виїжджають і тому, що хочуть бачити цивілізованіші умови для життя, відсутність корупції, зрозумілі правила тощо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Система кіберзахисту в нас відсутня» — голова комітету з інформатизації та зв’язку

Ви праві, коли кажете, що виникла ніби певна каста, яка живе у внутрішній еміграції. Мені це не до вподоби, це не створює імідж правильної індустрії. Для цього, зокрема, й потрібен внутрішній ринок — щоб розбити бар’єр закритої касти, яка працює лише на когось за кордоном. Це так само стосується і податків, до речі. Мають бути культурні зрушення, але з обох боків: і ІТ, і уряду. Також треба розуміти, що ІТ — це один з тих компонентів, які можуть допомогти перетворити Україну.

У галузі часто критикують уряд за відсутність єдиного органу, який займався би просуванням інновацій. Є окремий департамент у Міністерстві економічного розвитку, окремий — у Мін’юсті, усе це якось між собою традиційно не надто добре комунікує. На вашу думку, чи потрібне якесь окреме міністерство?

Міністерство мені не дуже подобається, тому що коли я це слово чую, у мене в голові одразу думки про якесь регулювання, якусь звітність, коли хтось казатиме, що бізнесу робити. Це не те, що бізнесу потрібно. Багато колег кажуть: «Не чіпайте нас — ми розвиватимемося». Але з іншого боку, я думаю, що є потреба якщо не в міністерстві, то в якомусь органі чи радше людині, яка б користувалась авторитетом у всіх сторін з питань інновацій. Більше потрібна така технологічна функція, яка розуміє, що таке ІТ, і куди галузь іде.