«Українці найкраще працюють, коли вони вільні». Чи є працьовитість історичною рисою українців

Українці дуже працьовиті! Хто не чув такого твердження? Однак, якщо подивитися на дані Світового банку, згідно з якими Україна посідає лише 101-ше місце у світі за рівнем ВВП, твердження про працьовитість більше скидається на міф.

Для прикладу: невелика острівна країна Тринідад і Тобаго, яка до 1962 року була колонією Великої Британії, на 50 позицій вища за Україну, а ВВП на душу населення там утричі більший (15 243 долари проти 4835).

То які ми насправді — працьовиті чи ледачі? І де ключ до успіху?

hromadske у партнерстві з Genesis пригадує цікаві історичні факти про наших пращурів і розкриває секрет успіху українських айтівців на світовому ринку. Чи є зв’язок поколінь — читайте в нашому матеріалі.

Бути на коні по-українськи

Якими були пращури українців, коли вони точно з’явилися та чим займалися — ці питання відкриті. Адже до наших часів згадок про події та людей, які жили на території сучасної України до нашої ери та в перші століття нашої ери, дійшло небагато.

За словами історика Ярослава Грицака, історичне коріння — у землі, оскільки Україна мала і має найбільше чорноземів у світі. На думку історика, це й наше щастя, і наша біда.

«Країни, що мають багаті ресурси, переважно розвиваються екстенсивно. Бо не потребують додаткових сил та специфічних винаходів. Тому від часів Київської Русі до 19 століття на українських землях істотно не змінювався спосіб поратися на землі. Адже земля й без додаткових зусиль дозволяла збирати багаті врожаї», — каже Грицак.

Багатство ресурсів визначало, чому місцеве населення було так міцно вкорінене в сільське господарство і чому українці вважалися сільською нацією. Але частину теперішньої української території займав степ, сусідство з яким перетворилося на економічну та політичну проблему. Через кочівництво на степових землях з’явилися болгари та мадяри, які стали джерелом постійної небезпеки для аграрних народів.

Зокрема, вони відрізали землеробів від моря, доступ до якого був ключовою умовою для розвитку торговельної економіки й великих цивілізацій. Також кочівники полонили місцеве населення та продавали людей як рабів на середземноморських ринках, що було прибутковим бізнесом аж до 18 століття.

Ярослав Грицак каже, що водночас саме на території сучасних українських степів сталася одна з найбільших революцій у світовій економіці й політиці.

«Вважають, що між 5 та 4 тисячоліттями до нашої ери саме на цій території приручили коня. Це величезне досягнення, адже кінь виконував одразу кілька функцій. Насамперед це такий собі сучасний танк. Він давав змогу швидко долати великі території. Вершник завжди мав перевагу над пішим противником. Кінь також є джерелом молока та м’яса, а це дозволяло прогодувати велике військо під час походів. Окрім того, кінь став у пригоді господарям, які поралися на землі. Але кочівники мали набагато більше поголів’я коней, тому аж до кінця 15 століття кочові племена домінували, і лише винахід вогнепальної зброї змінив ситуацію», — пояснює Грицак.

Тож фразеологізм «бути на коні», що означає перебувати у вигідному становищі, недаремно використовують і в сучасній мові.

Степовий чинник стримував розвиток аграрної економіки. Але саме на прикордонні між аграрною територією і степом виникає феномен козацтва. Козаки були вихідцями з аграрних земель, але воювали як кочівники: щоб перемогти сильнішого ворога, треба було перейняти його воєнну техніку. Козацтво стало символом української ідентичності, бо означало жити на багатій землі, у небезпеці, але у свободі.

Тільки воля підштовхує українців до працьовитості

Від кінця 15 століття, коли з відкриттям Америки зароджується глобальна економіка, Україна стає головною житницею Європи. Зерно, вирощене на території сучасної України, продають на Захід, і воно стає основою для багатства місцевої владної еліти.

Разом із тим, коли Західна Європа майже не знає панщини і кріпацтва, Східна закріпачує селян — кріпацька праця безплатна і дає змогу отримувати великі прибутки. В Україні першим відомим документом про закріпачення вважають ухвалу шляхти Галичини 1435 року. А 1505-го Радомський сейм узагалі позбавив українських селян права покидати село без дозволу пана.

«Тоді українців уважали ледачими, — розповідає історик Грицак, — такими, що не хочуть працювати. Але така поведінка є типовим виявом того, що називають “спротивом слабких”. Селяни саботують працю, яка не дає їм користі й позбавляє свободи. Але час від часу українці повставали, у них жеврів дух свободи, зокрема ця пам’ять про козацтво». 

Ситуація докорінно змінюється протягом останньої третини 19 століття. З одного боку, селяни стають вільними. З іншого — українські землі наздоганяє чергова хвиля глобалізації й модернізації, пов’язаної з розвитком індустрії та науки. Це приводить, зокрема, до різкого спаду смертності, зростає чисельність населення, яке не може вже прогодуватися на старій території. Земельний голод штовхає найактивнішу частину до міграції. Українці їдуть за три тисячі земель, до далекого Сибіру чи на Схід, до Північної чи Південної Америки — туди, де ще є неосвоєний чорнозем. І стають по-справжньому глобальним народом.

На сусідні шахти й землі наймаються переважно російські селяни: вони жили на бідніших землях, а тому задовго до індустріалізації звикли йти на відробітки до міста. У результаті маємо новий поділ: українське село — російське місто.

«Політично це дуже небезпечний поділ. Бо місто, як колись степ, домінує над селом. Політика робиться там. Хто має владу і більшість у місті, володіє всією територією. Слабкість української присутності в містах стала однією з причин поразки національно-визвольних змагань під час революції 1917–1920 років», — зазначає Ярослав Грицак.

Ця поразка, однак, не була цілковитою. Більшовики, передусім Ленін, були здивовані розмахом національної енергії серед пробудженого селянства. У результаті уклали компроміс — створення Радянської України, яка на початках була гібридною: і радянською, й українською. Українському селу ніколи так добре не велося, як під час цього компромісу: радянська влада була слабкою, її вплив у селі теж був слабким, і селяни жили з вільної праці на своїй землі.

Цей компроміс скінчився з колективізацією та Голодомором, Сталін зламав хребет українському селянству й загнав його до нового кріпацтва — у колгоспи. Зрештою цей насильницький експеримент скінчився крахом: від 1960-х років СРСР, маючи багаті чорноземні землі, мусив закуповувати зерно в Америці. Спрацювало старе правило: українці можуть виживати за найгірших обставин, однак вони не вміють працювати під примусом.

«Є така загальна тенденція, що українці найкраще працюють, коли вони вільні. І це переважно стається, коли вони перебувають за межами України. Наприклад, особливо добре про українців відгукувалися в Канаді, де вони колонізували всю західну частину країни. Бо на українських землях не було гідних та вільних умов для праці. Викликом для нашої держави є створити такі умови в Україні, де українці могли б працювати так само гідно й вільно, як за кордоном», — розмірковує пан Грицак.

Від землеробів до айтівців: квантовий стрибок українців

У 80-х та на початку 90-х українські айтівці працювали з внутрішнім ринком — це заводи та великі підприємства. Але після проголошення незалежності 1991 року внутрішній ринок завмер через кризу. Тому українці почали шукати своє місце на світовому ринку праці. США в цей час уже як 20 років розвивали Кремнієву долину. А Стенфордський університет випускав геніїв сучасної IT-сфери — засновників Yahoo! Джеррі Янґа та Девіда Файло, засновників Google Ларрі Пейджа та Сергія Бріна, засновника Nividia Дженсена Хуанґа.

Однак, хай як дивно, українці й без університетів у першій світовій десятці почали завойовувати світовий IT-ринок. Адже технічна освіта була на високому рівні, а компетенції напрацьовувалися роками.

На початку 90-х одним з основних IT-осередків став Львів та місцеві університети. Так, випускник факультету електроенергетики «Львівської політехніки» Олексій Скрипник заснував компанію ELEKS Software.

З цього технічного університету вийшов і співзасновник SoftServe — Тарас Вервега, а його партнер Тарас Кицмей здобув освіту у Львівському національному університеті імені Івана Франка. На протилежній частині України, у Харкові, з’явилася компанія NIX solutions. Ці три компанії — представники сервісного IT, коли фахівці пишуть код для проєктів замовника.

На початку 2000-х українські айтівці були недорогою робочою силою, розповідає операційний директор технологічної компанії Genesis Артем Копанєв. За відносно невеликі гроші вони якісно виконували свою роботу і завоювали хорошу репутацію: «Ця тенденція дала змогу Україні здобути місце в першій десятці країн для аутсорсу щодо розробки та технічних рішень. Але з 2010-х років різниця між цінами на розробників у розвинених країнах та Україні почала зменшуватися. І зараз вона значно менша, ніж раніше».

Розвиток не лише сервісних компаній

Перше десятиріччя 2000-х дало великі можливості для розвитку сервісного IT. Компанії накопичили знання, розвинули інфраструктуру й зібрали сильні команди. Тому далі українські айтівці мали всі можливості знайомити світ із власними продуктами. Цьому сприяла поява бізнес-акселераторів, зокрема GrowthUP, Happy Farm, iHub. Вони приймають до себе на навчання молоді команди, які мають ідеї проєктів та допомагають їх реалізувати. Крім того, молодих підприємців гуртують навколо себе IT-кластери (Львівський з’явився 2011 року), фонди та профільні конференції (2014 року відбулася перша ІТ-Арена).

Усі ці чинники сприяли розквіту продуктових компаній та появі українських «єдинорогів» — стартапів, які отримали ринкову оцінку вартості в розмірі понад 1 млрд доларів. Це такі компанії, як GitLab, Grammarly, Genesis, People.ai.

«Нам завжди бракувало знань, тому наші люди в хорошому значенні більш агресивні з погляду бізнесу, — розкриває Копанєв секрети успіху українців. — Розвинені країни мають певну розслабленість, а українці, навпаки, сповнені жагою до досягнень, реалізації та великих результатів на глобальному рівні».

Про продуктовий підхід на прикладі Genesis

Сервісні компанії отримують замовлення від клієнтів та виконують їх. Відмінність продуктових компаній у тому, що вони працюють із продуктом повний цикл — від створення ідеї до виходу у світ та постійного вдосконалення. Так українці на світовій арені проявляють себе не лише як професійні виконавці, а й творці власних ідей.

Серед продуктів Genesis:

• Найбільша дошка онлайн-оголошень Jiji (поглинула OLX у п'яти країнах Африки). Проєкт вийшов уже з екосистеми Genesis і наразі розвивається самостійно як партнерська компанія.
• Розробник мобільних EdTech продуктів Headway, які допомагають розвиватися людям через короткі формати освітнього контенту: курси, відео, ігри, інфографіки. Основний продукт — застосунок Headway app. У ньому зібрані 15-хвилинні текстові та аудіосамарі нонфікшн бестселерів, цікаві факти та змагання в ігровій формі. Застосунок є № 1 у світі за завантаженнями в ніші «самарі». Компанія вийшла з екосистеми та розвивається самостійно як партнер Genesis.
• Продуктова IT-компанія Universe, яка створює бізнес-утиліти (сканер документів Scan Guru, перекладач Translator Guru та інструмент для очищення Cleaner Guru), казуальні ігри й інвестує у власний R&D-центр.
• OBRIO — компанія розвиває власні продукти у трьох напрямах: мобільні застосунки, вебпродукти та SaaS.
• Keiki — компанія розробляє освітні застосунки для дітей на глобальному ринку.

Усіма проєктами, зауважує Копанєв, керують підприємці, які чудово знають свою аудиторію та розуміють, що саме їй потрібно. Наприклад, CEO Headway Антон Павловський шукав інструмент, який би допоміг йому навчатися ефективно. Ця потреба привела його до створення застосунку для саморозвитку.

Павловський переконаний: українці успішні, бо не бояться помилятися. «Якщо вам не соромно за першу версію свого продукту, отже, ви запустилися занадто пізно», — цитує слова співзасновника Linkedin Ріда Гоффмана.

З ним погоджується і Ярослав Морозов, CEO іншого проєкту від Genesis — Universe. Компанія вже чотири роки створює мобільні застосунки для iOS та Android для 15 країн світу: США, Канади, Австралії, Японії, Бразилії тощо.

«Нещодавно в нас був кейс: користувачі запропонували додати функцію перекладу до мобільного сканера. Ми проаналізували ідею і були здивовані, як раніше до неї не дійшли. За кілька днів уже це реалізували. Тому український IT-бізнес — про зміни, динаміку й нестандартні підходи навіть у найскладніші часи», — розповідає Морозов.

Крім уже розвинених компаній, Genesis може похвалитися молодими проєктами, які подають перші сигнали успіху. Як-от мобільний застосунок для догляду за рослинами PlantIn. Людина робить світлину рослини, а застосунок за допомогою штучного інтелекту визначає, як за нею доглядати.

Цей проєкт створили брати Михайло та Дмитро Гринці, які самі цікавляться ботанікою. Нині їхній застосунок завантажили понад 12 млн разів.

«Нас учили більше старатися та досягати, тому працьовитість у наших генах, — каже Копанєв. — А коли ти розумієш, наскільки успішних конкурентів маєш перемагати, то жага до досягнень рухає тебе далі. Вона змушує шукати ніші, які підвищуватимуть твою продуктивність і старанність».

Майбутнє продуктового IT в Україні

Продуктові українські компанії тільки набирають обертів. Про них вже знають у світі, українські застосунки потрапляють до топів рейтингів за завантаженням. А головне, як говорить Копанєв, пандемія COVID-19 та повномасштабна війна стерли всі географічні межі: «Немає значення, у якій точці планети користувач завантажуватиме застосунок, створений у київському офісі».

Попри війну, компанії демонструють упевнене зростання та завойовують дедалі більше прихильності у світі. За даними НБУ, експорт ІТ-послуг за перше півріччя 2022 року збільшився на 23% та сягнув $3,74 млрд.

«Думаю, ми на порозі нових міжнародних партнерств. Також можна очікувати, що глобальні українські ІТ-продукти продовжать міжнародну експансію, — прогнозує COO Genesis. — Зростатиме частка розробок у галузі освіти, фінансів, здоров’я та кібербезпеки. Деякі з цих сфер стали актуальними в Україні саме під час війни, але загалом це збігається зі світовими трендами».

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами. Матеріал створено у співпраці з Genesis. Над матеріалом працювали: журналістка Анастасія Шкальова, редакторки Христина Коціра та Вікторія Бега, дизайнерка Тетяна Костік, креативна продюсерка Анна Соха.