ENRU
BBC

В українському спорті доводиться «боротись з вітряками» — дворазовий олімпійський чемпіон Юрій Чебан

Українська олімпійська збірна могла б не дорахуватись золотої нагороди, якби каноїст Юрій Чебан не наполіг на перегляді правил та не був допущений до вирішального етапу змагань з веслування на каное на дистанції 200 метрів. Юрій Чебан не лише прийшов до фінішу першим, а й встановив новий олімпійський рекорд, подолавши дистанцію за 39,279 секунди.

Юрій Чебан — чемпіон світу, бронзовий призер Олімпіади-2008 в Пекіні з веслування на каное 500 метрів, дворазових олімпійський чемпіон у веслуванні на каное 200 метрів у Лондоні-2012 та Ріо-2016,  старший лейтенант збройних сил України. 

Юрій Чебан дворазовий олімпійський чемпіон. Фото НОК України

Які ваші враження від Ріо, від Олімпіади? 

Перші мої враження — задоволення всередині, коли вже заспокоївся. Тому, що коли я завоював перше олімпійське золото, то були інші відчуття, друге золото принесло відчуття задоволення від того, що я довів усім тим, хто поставив на мені хрест, хто забув вже, а тепер вони говорять «ми ж знали!». Виявляється всі, крім мене, знали (посміхається – ред.). Я їм усім утер носа і цією нагородою поставив жирну крапку. 

Юрій Чебан на олімпіаді в Ріо встановив новий олімпійський рекорд, подолавши дистанцію 200 м на каное за 39,279 секунди. Фото НОК України

Це остання олімпіада?

Ну… поки що так. Просто ще немає офіційного рішення щодо олімпійської програми на Токіо 2020. Є чутки і різні розмови, але поки що ніхто нічого конкретного не знає. 90 відсотків що не буде 200 метрів (дистанція для каное – ред.) , буде інша програма, тому… 200 метрів для мене уже закриті, як і для всіх у світі насправді. 

Українських олімпійців-призерів по різному зустрічали у Києві. Вас зустрічали з військовим оркестром, з офіційною делегацією з міністерства, Олега Верняєва поливали шампанським. От все це для спортсмена має значення? 

Як вам сказати, це все для преси, це все пафос. Найголовніше для мене те, що зустріли мої друзі, мої близькі приїхали, хто з Южного, хто з Одеси, хто з Києва. Всі, хто мав можливість, приїхали і оце для мене найважливіше. Ті, хто мене завжди підтримував. 

У Києві Юрія Чебана зустрічала мама і подруга. 26 серпня 2016. Фото hromadske.ua

В Ріо у змаганнях з веслування на каное українці отримали нагороди, але представляючи інші країни. Ви могли не потрапити взагалі на олімпіаду. Де криється проблема у вашому виді спорту, що спортсмени змушені виступати за інші країни? Вам потрібно було доводити що ви можете здобути цю медаль?

Такі проблеми не лише у моєму виді спорту, і з інших видів йдуть. За великим рахунком, скажімо так, це люди які не хочуть «боротись з вітряками», як я борюсь зараз. Вони обирають більш легкий шлях – переходять до іншої країни і просто роблять свою справу, заробляють гроші, медалі, славу і таке інше. Ось у моєму заїзді, якби у однієї людини вийшло потрапити до фіналу, то у фіналі Олімпійських ігор було б чотири українці. Такого ще ніколи не було. Фактично чемпіонат України проходив на Олімпійських іграх (посміхається – ред.). Тим не менше це факт. Чотири людини змагались, троє з них були у фіналі, і двоє на п’єдесталі. Люди йдуть і заробляють нагороди для інших країн. Україна багата на таланти і неприємно що люди йдуть. 

У вас була змога озвучити проблеми в Міністерстві молоді і спорту, міністрові особисто?

Перше, що я сказав, це те, що я хочу аби премію у повному обсязі отримав мій тренер і сам визначав кому і скільки він дасть. Адже після завоювання медалі починають ділити (преміальні). Були раніше випадки коли 50 відсотків отримував тренер, а іншу частину ділили чиновники між собою. Зараз я наполегливо попросив, аби таку ж суму, яку отримує спортсмен, отримав і тренер (цього року український спортсмен за золоту медаль на Олімпіаді в Ріо отримає 126 тисяч доларів – ред.). І ми з ним будемо вирішувати, хто скільки отримає і за що. Отримають (гроші) лише ті, хто має стосунок до медалі. 

По-друге, я попросив аби він (міністр) розібрався у ситуації з нашим головним тренером Мотовим (Олексій Володимирович Мотов – головний тренер штатної збірної команди України з веслування на байдарках і каное – ред.), який не те що вплинув, а перешкоджав нагородам. Теоретично, у нас мало бути п’ять нагород. Це дівчата — четвірка (веслування на байдарках), двійка (веслування на байдарках), я, каное-двійка і Павло Алтухов (каное). Я мало не втратив свою нагороду, бо у потрібний момент поряд не було тренера, коли потрібно було подавати протест. Він поїхав з каналу, покинув мене. Вся команда там, а його нема.

Павло Алтухов не знав, що за сіткою відбору він міг потрапити відразу до фіналу. Головний тренер не надав йому протоколи з результатами, які оновлюються, і які потрібно було кожного ранку брати і вираховувати куди він може потрапити. А цього не було. Він потрапив до півфіналу, у півфіналі виклався і у фіналі йому не вистачило сил, ще й стояв не на тій доріжці, де йому було вигідно, наприклад, як я на восьмій.  

Український каноїст Павло Алтухов у фіналі з веслування на каное-одиночці на дистанції 1000 метрів фінішував п'ятим. Фото НОК України

Про дівчат — це зовсім інша тема, можна цілу програму про них говорити (Українські байдарочниці пояснили свій програш в Ріо діями чиновників з міністерства спорту – ред.). Розбирання були ще з грудня минулого року, дійшло мало не до самовиїзду на Олімпійські ігри. І вони тренувались по скайпу з тренером, постійно були з ним на зв’язку. На зборах перед олімпіадою були без тренера. Це ще довго можна  продовжувати. І все це пов’язано з однією людиною.

Українські байдарочниці Марія Повх, Світлана Ахадова, Анастасія Тодорова та Інна Грищун посіли 4 місце у фінальному заїзді байдарок-четвірок на дистанції 500 м. Фото НОК України 

Як відреагував міністр? Що тепер буде? 

Ну, що він міг сказати? Були присутні люди, звісно він сказав: «Так! Все зробимо. Все будемо вирішувати, будемо розбиратись». Будемо чекати. 

Повертаючись до Ріо. Це вже ваша не перша олімпіада. Якщо порівнювати організацію, рівень підготовки спортсменів.

Бразилія неймовірно красива країна, дуже яскрава колоритна і одночасно дуже небезпечна, варто відійти від центральної вулиці на пару кварталів — можуть без штанів залишити. 

А взагалі вдалося подивитися на Бразилію? 

Звісно.  Я приїхав 1 серпня (до Бразилії) з тренером заздалегідь, аби пристосуватись до клімату, звикнути до води, до погоди. І з першого дня практично до фінального я нікуди не ходив, аби обмежити будь які ризики до мінімуму. Уже після фіналу змагань можна було дозволити собі поїхати на екскурсії, подивитись, придбати сувеніри. В олімпійському містечку все коштувало в рази дорожче. Збирались групами, аби не ходити по одному. Дуже багато цікавих місць, дуже красивих. Звісно було дуже мало часу аби все подивитись.

А щодо організації самої олімпіади?  

Деякі моменти відволікали звісно, але все це робочі моменти, не те, через що потрібно засмучуватись чи як спортсмени деяких країн взагалі переїжджали до готелів і відмовлялися жити в олімпійському містечку. Багато недоробок. Я коли приїхав ще йшли ремонтні роботи, фонтани недороблені, газони просто прибиті кілочками. Було помітно, що все робилося нашвидкуруч, але все це не важливо. Коли ти маєш чітку мету в голові, ти на все це не звертаєш уваги.

Якщо говорити про те, як ви йшли до цієї мети. Де ви тренуєтесь? Каное, на перший погляд, трохи незвичний для українців вид спорту. Чи достатньо у нас умов для комфортних тренувань?

Парадокс у тому, що у нас достатньо акваторії, аби все було нормально. Ще за Радянського Союзу найсильніші спортсмени були з Херсону, з Дніпра і з Києва. Зараз такого немає, залишились покинуті бази, ніхто цим не займається. Наприклад, якби я не записався на греблю в клуб «Хімік», у місті Южне від Одеського припортового заводу, який мене завжди підтримував, можливо б, я сьогодні і не завоював золото, і в Лондоні також (на Літніх Олімпійських іграх в Лондоні 2012 – ред.) До того моменту, коли ти від юніорів переходиш до збірної, цей період дуже важкий, потребує фінансування від батьків, які не завжди можуть собі це дозволити. Ось ці витрати взяв на себе клуб «Хімік», за що я вдячний. Коли у такі моменти є підтримка — спортсмену це дуже важливо. 

Каное, на якому Юрій Чебан здобув перемогу в Ріо. Фото НОК України

Чи була можливість із спортивними чиновниками піднімати ці питання, що потрібні тренувальні бази, що потрібно долучати молодь до різних видів спорту?

А що дасть будівництво?  У нас є дуже багато баз, які є, але вони просто не фінансуються. Їх потрібно оживити. Найголовніше, як мені здається, — це пропаганда здорового способу життя і пропаганда самого спорту, щоб люди мали бажання цим займатись, аби вони бачили що це просто, що це досяжне, що це будь-хто може. До прикладу, я з 2011 року тренуюсь в Обухові, туди приїжджає багато дітей із навколишніх міст. Все відбувається на їхніх очах. Вони бачать, що спортсмен тренується разом з ними, їде на Олімпійські ігри і заробляє медаль. Потрібна от така пропаганда. Аби люди розуміли, що тут нема нічого нереального. 

Потрібно влаштовувати якісь олімпійські уроки, зустрічі з дітьми у школах, у дитячих садочках, аби діти розуміли. Також потрібно і батькам, вони мають розуміти, ким має стати чи ким вони хочуть аби стала їхня дитина. Все просто. 

Ви зараз особисто готові ходити на олімпійські уроки? Виступити із ініціативою, щоб просувати вид спорту веслування на каное?

Я взагалі за спорт. Звісно, я буду робити все можливе, щоб привернути більше уваги до проблем спорту у нас в Україні. З одного боку у нас немає наступного покоління, а з іншого боку є професійні спортсмени, які йду від нас. 

Думали, що буде після олімпіад, після змагань?

У будь якому випадку, я б хотів пов’язати своє життя зі спортом. Я відчуваю, що знаю це, це у моїй крові і я знаю, що можу принести користь. Мої знання я можу передати майбутньому поколінню, і вони можуть принести свої плоди цій країні. Я буду думати, що робити далі. Варіанти є, аби подумати. 

Які наступні у вас змагання на черзі? До чого зараз готуєтесь? 

Готуюсь до максимального відпочинку (сміється – ред.). А далі має з’явитись бажання, бо коли бажання відсутнє будь-яке заняття буде тягарем. Коли втрачаєш сили, психологічні навантаження організм потребує відновлення.

Як відпочивають олімпійці після завершення олімпіади?

 Олімпійці – звичайні люди. У колі друзів і у місці, де можна абстрагуватись від проблем домашніх, спортивних. Відпочинок на природі, просто похід у кіно, поїздки на мотоциклі.

Все рівно виходить дотичне до спорту. 

Звісно (сміється – ред.)

Потрібно тренуватися постійно? Чи можете ви собі дозволити розкіш певний час не тренуватися зовсім? Як довго це можна робити?

Насправді, хто як до цього ставиться. Якщо людина не хоче чогось робити, — ніхто не примушує. Коли ми на зборах (спортивних) там уже чітка програма, конкретний план, який потрібно виконати. Коли ти між зборами, чи як зараз у мене відпустка після олімпійських ігор, це на власний розсуд. Хочеш, можеш бігати, аби не з’явились боки. Після Олімпіади настає момент «суперкомпенсації», коли організм набирає те що витрачав, всі ті калорії, мінерали. Ось чому говорять, що не можна дуже різко полишати заняття спортом, це впливає на організм. 

Можливо, зараз хтось замислюється, аби зайнятись таким видом спорту як гребля і веслування на каное. З чого треба починати? І які особливі вміння потрібні?

У першу чергу потрібно вирішити, чого ти хочеш досягти. Чи ти просто хочеш помахати веслом чи ти хочеш досягти якихось результатів, звань, нагород. Все залежить від тебе. Якщо ти вирішив, що хочеш цим займатись, то навчитись веслувати не так і складно. Не потрібно мати три руки, кожен може спробувати себе у цьому виді спорту і зрозуміти для себе, закохався він у нього чи ні.