Вагітна, вакцинована, захищена. Чому варто вибирати одну імунопрофілактику на двох — колонка майбутньої мами

Аргумент 1. Один із п’яти важких пацієнтів із COVID-19 у Британії — це невакцинована вагітна жінка.

Аргумент 2. В Україні трапляються смерті невакцинованих вагітних із дитиною в утробі — від важкого перебігу коронавірусу. Навіть не хочу озвучувати, де саме й на котрому тижні. Загугліть.

Здається, важливішого в цей бентежний час для себе та малечі я не могла зробити. Та не хочу видаватися зовсім безстрашною, тож розповім цю історію від початку.

Жахалки про вакцинацію: чому я змінила клініку

Першу дозу вакцини я отримала, коли ще не знала про свій стан. Зараз можу сказати, що це був другий тиждень вагітності. Вакцинацію перенесла без жодних побічних реакцій і чекала, коли можна буде зробити друге щеплення.

Та вже скоро таємне стало явним, тож я стала на облік. На першій же зустрічі під час збору анамнезу повідомила лікарці, що вакцинована проти коронавірусу. Вона закотила очі й почала бідкатися: мовляв, навіщо? Перший триместр — не найлегший період, тож я не зважала на ці репліки.

Однак сумнівних рекомендацій лікарки ставало дедалі більше, а справжні проблеми, з якими я стикалася, ігнорувалися. Час від часу я нагадувала, що наближається крайній термін введення другої дози, і намагалася обговорити це питання зі своїм акушером-гінекологом. Попри те, що публічно клініка виступала за вакцинацію вагітних, до того ж не тільки з груп ризику, лікарка не приховувала, що не підтримує моє прагнення вакцинуватися. Лякала страшилками про ускладнення, відразу запланувала мільйон аналізів, які нібито обов’язково потрібно здати після щеплення (насправді таких рекомендацій не існує). Та й загалом її реакція була такою, наче я планую піти у ковідне відділення й обійматися з пацієнтами, а не вакцинуватись і захистити себе й дитину. Притомних аргументів вона, звісно ж, не наводила. Бо їх не існувало — увесь цивілізований світ на той момент дійшов висновку, що вакцинація вагітних потрібна, а ризики від ускладнень коронавірусу не зрівняються ні з чим.

Я вірю, що взаємини лікаря та пацієнта — це про партнерство, а ним тут і не пахло. Вакцинація була однією з причин, через які я попросила клініку змінити лікаря. Та ця спроба провалилась і завершилася скандалом із їхнього боку, тож ми попрощалися. А мені вкололи другу дозу вакцини.

Принципова позиція

Одразу зауважу, що в обох випадках це не були ані «оспіваний в українській народній творчості Pfizer», ані «священна Moderna». Це була «звичайна робітнича», доступна на той момент AstraZeneca, якою також дозволяють вакцинувати вагітних. Іронізую, звісно. Але я прихильниця думки про те, що найкраща вакцина — доступна вакцина.

Так, я вагалася. Комунікація вже колишньої акушерки-гінекологині не додавала впевненості. Позицію держави на цю тему тоді складно було назвати чіткою та впевненою. Буквально за кілька днів до того, як мені вкололи другу дозу, вийшли рекомендації національної експертної групи з питань імунопрофілактики. Ішлося про те, що жінки, які отримали першу дозу, не знаючи про вагітність, можуть завершити цикл дозволеною вакциною. Та все ж завдяки спілкуванню з лікарями, яких у моєму оточенні доволі багато, я знала, що на практиці все не так легко. Тоді нормою були ситуації, коли в пунктах вакцинації, зокрема в амбулаторіях, вагітним відмовляли, посилаючись на застарілі накази та неофіційні правила всередині медичних закладів.

Проте, на щастя, рішення підтримала моя сімейна лікарка, яка й допомогла отримати другу дозу. Озброєна посиланнями на рішення комісії та західні рекомендації, я прийшла вакцинуватися. Для мене було дуже важливо публічно зробити це саме в статусі вагітної. Тепер це вже була принципова позиція — я хотіла реалізувати право захистити себе й малечу. Саме тому навмисне вдяглася так, аби живіт було видно (це був 16 тиждень, літо, тож я зробила все можливе).

Ще один принциповий момент: я наполегливо хотіла, аби в електронній системі охорони здоров’я зафіксували той факт, що вакцинувалася саме вагітна. Щоб у держави були дані, з якими можна працювати. Щоб на одну позитивну історію було більше. Аби переконати інших вагітних.

Але перемогти не вдалося. Сімейна лікарка порадила мені не демонструвати живіт і менше коментувати ситуацію, щоб усе-таки отримати щеплення. Тож тепер ці два факти живуть окремо в системі охорони здоров’я.

Чому я так наполегливо хотіла вакцинуватися?

Бо хочу принести з пологового відділення лише дитинча, а не ковід як бонус. Бо під час вагітності бувають ускладнення, інколи потрібна госпіталізація, а будь-яка лікарня — це додатковий ризик контакту з хворими. Бо хотіла бачитися з друзями й колегами, а не сидіти вдома усі 9 місяців, остерігаючись людей. Прагнула подорожувати й мати повноцінне активне життя з дитиною в утробі. Так і вийшло.

Чому я вирішила вакцинуватися другою дозою в другому триместрі

По-перше, другий триместр — найлегший період, коли почуваєшся вже впевненіше, а сил більше. По-друге, вакцинація загалом рекомендована саме в другому триместрі, бо плід уже закріпився та сформувався. Ну й по-третє, перший крок уже зробила, причин не зробити другий я не знайшла — крім ірраціональних жахалок в інтернеті й у голові колишньої лікарки.

Я перечитала багато доступних матеріалів від Національної служби здоров’я Великої Британії, Американського центру контролю та запобігання хворобам, Британського королівського коледжу акушерства та гінекології. Збирала аргументи для себе, читала, на чому базуються західні рекомендації. І з кожним матеріалом ставала впевненішою у своєму прагненні вакцинуватися.

Адже по суті маємо доволі просте рівняння: шанс захворіти на коронавірус в Україні дуже високий, загрози, які несе ця хвороба — теж доволі однозначні.

І ще одна примітка: не знаю, як не збожеволіти від інформаційного трешу під час вагітності, якщо не читати англійською. На тему COVID-19 і вагітних в українськомовному інтернеті й досі інформації, як кіт наплакав. І це величезний провал держави та медіа. Український гугл за запитом «вакцинація вагітних від коронавірусу» не видає жодного матеріалу, який би вселяв упевненість і мотивував піти до найближчого пункту вакцинації. Натомість за запитом «вагітні коронавірус» — новини про смерті жінок, іноді навіть із дитиною.

Тому я прекрасно усвідомлюю, що страхів і приводів хвилюватися під час вагітності й без ковіду вдосталь. Для мене вагітність — одна суцільна тривожність. Тож я чудово розумію жінок, які бояться, стикаючись із необхідністю обирати з-поміж однієї невідомої (бо саме такою в українськомовному та російськомовному просторі є тема вакцинації вагітних) та іншої — ковід під час вагітності. Проте я дуже хочу попросити вас відкинути страхи й захистити себе та малюка. Ми вже бачимо страшні цифри смертей і госпіталізацій у важкому стані. Не станьмо частиною цієї статистики, а приведімо у світ нові життя.

P.S. З коронавірусом ми все-таки зустрілися на 30-му тижні вагітності — на робочій зустрічі з лікарями я мала легковажність зняти маску. Звісно, хворіти в будь-якому стані невесело, але в мене був легкий перебіг — переважно слабкість, невисока температура та закладений ніс. Я залишалася на зв’язку з лікаркою, яка веде вагітність, а моє лікування звелося до чаю та крапель від нежитю. Увесь час із позитивним тестом я працювала дистанційно (як і останні півтора року), адже мала на це сили, мій стан це дозволяв.

І постійно дякувала собі за те, що відстояла право вакцинуватися.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.