«Важливо проводити судові процеси в країні, де скоєно злочини», — ірландська юристка про міжнародне правосуддя

На конференції ви презентували посібник про механізми притягнення до відповідальності за злочини геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини. Як Україна може використати ці напрацювання?Інформація з посібника стосується правових механізмів із 29 країн. Тож у питанні відповідальності за значні порушення міжнародного гуманітарного права дуже важливо, аби зацікавлені люди могли поглянути на різні механізми, які використовували в різних країнах, та ухвалювати рішення, спираючись на те, що може бути ефективним.

Тож я вважаю, що для України, юристів, представників громадянського суспільства та інших осіб, які взяли участь у конференції, це дуже хороший довідник. У ньому можна вивчити інші системи та інші механізми щодо людей, винних у грубому порушенні міжнародного гуманітарного права.

Якщо базуватися на тому, що кажуть інші експерти, які для України найбільші виклики та перешкоди щодо притягнення злочинців до відповідальності?

Судячи з коментарів практиків з України, можу сказати, що передусім вони говорили про правову базу та певну нестачу ясності в Кримінальному кодексі щодо міжнародних нападів. Тож ми чули, що прокурори говорять про можливість обвинувачувати осіб у міжнародних злочинах, якщо ці злочини не перелічені в наявному Кримінальному кодексі.

Також ми чули про проект закону, мабуть, затверджений вашим парламентом, який у певному сенсі може дати більшу правову ясність.

Ми, безперечно, чули від українських учасників конференції та інших членів громадянського суспільства та експертів, що основне — це майбутнє навчання суддів, прокурорів та слідчих поліції. Щоби вони могли познайомитися з тим, як проводять розслідування, переслідування та зрештою судові процеси щодо таких порушень закону.

Чи не могли б ви виокремити механізми, які Україна могла б використати для притягнення до відповідальності людей, яких вона хоче засудити?

По-перше, вирішувати Україні. Мій коментар — лише моя думка про корисні моделі, над створенням та застосуванням яких я працювала. Це, зокрема, боснійська Палата воєнних злочинів, яку заснували через 10 років після припинення військових дій. (Як частина Суду Боснії та Герцеговини Палата з 2005 року розслідує тяжкі злочини, вчинені в 1992–1995 роках. Її вважають корисним прикладом співпраці вітчизняних та іноземних суддів у межах одного суду — там цей механізм використали вперше. — ред.)

Ми чули від деяких українських експертів, що вони поділяють думку, що потрібна модель, яка демонструє, як міжнародне фінансування, іноземні судді, прокурори та інші управлінці можуть допомогти розбудувати національну систему, щоби вона могла притягти до суду злочинців, які вчинили злочини проти людяності та воєнні злочини.

Досвід притягнення до відповідальності воєнних злочинців на Балканах можна назвати успішним?

Якщо поглянути на результати роботи боснійської Палати воєнних злочинів та відгуки про цю роботу від Human Rights Watch та ОБСЄ, з 2005 року й досі обвинувачено приблизно 500 людей, перед судом постали понад 7 тисяч свідків, оголосили 200 фінальних вироків.

До 2005 року такого не було: не було переслідування за воєнні злочини та злочини проти людяності. А якщо й були суди, вони були сумнівні в сенсі дотримання прав людини обвинуваченої особи.

Тож я аплодую Державному суду Боснії та Герцеговини та всім боснійським практикам за їхню роботу. Також скажу, що надзвичайно важливо, щоби судові процеси проводили в країні, де скоєно злочини. Оскільки це дає жертвам та громадськості можливість відвідувати засідання. У цьому сенсі я схвалюю роботу наших боснійських колег. Також думаю, що вони досягли чудових результатів.

Ви бачите проблему сприйняття населенням країн регіону результатів, зокрема, Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії?

Є багато академічних коментарів про Міжнародний трибунал для колишньої Югославії. І що, можливо, навіть важливіше — від громадянського суспільства у всьому регіоні — про вплив трибуналу та його взаємодію з населенням місць, де було скоєно злочини. Адже трибунал розташовувався поза країнами, де злочини відбулися.

Сам трибунал визнав, що за перші роки роботи міг зробити більше для взаємодії з населенням. Тому потім розширив роботу з, як це називають, охоплення — зв’язків з громадськістю на низовому рівні. Це означає: замість просто повідомляти через веб-сторінки, мати офіси в країнах вчинення злочинів та постійно повідомляти їхнє населення про засідання, які відбуваються десь за кордоном, а також давати можливість представникам громадянського суспільства, організаціям жертв та урядам висловлювати власні занепокоєння щодо роботи інституції та говорити, як її можна поліпшити.

Приклади яких міжнародних та військових трибуналів найбільш корисні для України?

Я поділяю думку деяких українських учасників цієї конференції, що в країні є безліч кваліфікованих практиків, яким треба зробити значну роботу.

Я вважаю, що модель надання національним діячам міжнародної допомоги дуже доречна для України. Можливо, на відміну від спеціальних трибуналів на кшталт югославського та руандійського, створених згідно зі статтею 7 Статуту ООН. Тож на цьому етапі я пропагую концепцію місцевої інституції з міжнародною підтримкою — у навчанні, фінансуванні, забезпеченні працівниками та інших аспектах.

Ви працювали в Спеціальному суді для Сьєрра-Леоне, коли він розглядав справу експрезидента Ліберії Чарльза Тейлора й у 2012 році засудив його на 50 років. Тоді вперше з часу Нюрнберзького процесу міжнародний трибунал засудив голову держави (На той час він уже не обіймав посаду, — ред.). Гадаєте, тепер такий вирок можливий щодо якогось голови держави?

У питанні глобальної системи міжнародного правосуддя й випадків найвищого керівництва, обвинувачення лідерів я б хотіла послатися на Міжнародний кримінальний суд, який висунув обвинувачення чинному президентові [диктатору Судану Омару аль-Баширу], але той досі перебуває поза межами юрисдикції суду (Суд кілька разів у 2009–2010 роках видавав ордери на його арешт через геноцид у Дарфурі. Тоді Судан не визнавав рішення МКС, а зараз сам судить аль-Башира — Ред.). Мабуть, протягом останніх п’яти років це питання стосується насамперед МКС. У сенсі юриспруденції, але також вивчених уроків і перешкод.