Вдарити по росії. Чи здатна Україна атакувати ворожу територію

Увечері 29 березня до жителів Бєлгородської області, що в росії, прийшла війна. Неподалік від обласного центру вибухнули боєприпаси — запалав склад російської армії. І українці в соцмережах знову почали цікавитись: чому ж ЗСУ не знищують військові аеродроми та системи запуску крилатих ракет в росії?

hromadske розбиралось, чи здатна українська армія влаштувати російській армії умовну Чорнобаївку на їхній же території.

Провокація на кордоні

Напередодні широкомасштабного вторгнення кремль провадив потужну інформаційно-психологічну спецоперацію — старався переконати своїх громадян, що це Україна загрожує росії. Так, 19 лютого кремлівський «гітлер» влаштував власну «гляйвіцьку провокацію». Три чверті століття тому це була інсценізація нападу на німецьку радіостанцію «Зендер Гляйвіц» у містечку Гляйвіц — і наступного дня Німеччина вторглася в Польщу.

Російський же «Гляйвіц» влаштували в Ростовській області: ФСБ повідомило, що з території України прилетів снаряд і зруйнував пункт російських прикордонників.

Уже за кілька днів розслідувачі з InformNapalm визначили, що насправді обстріл вели з населеного пункту Суходіл Луганської області (а це тимчасово окупована територія). Тож автори розслідування дійшли висновку: москва створює інформаційні приводи, щоб у межах спецоперацій «під фальшивим прапором» розгорнути масштабну агресію проти України.

Перші удари по росії

На початку війни, у 2014-му, росія використовувала неготовність українського керівництва завдавати удари по російській території. Українські війська на кордоні часто зазнавали артобстрілів із прикордонних територій, проте навіть у таких ситуаціях наказів про перехід до контрбатарейної боротьби не було.

«Керівні документи передбачають такий розвиток подій [бити ворога на його території]. Але те, чи будемо ми воювати на чужій території, залежить від рішення військово-політичного керівництва держави», — пояснив hromadske експерт Центру оборонних стратегій, полковник запасу Віктор Кевлюк.

Після того, як війна охопила всю країну, майже одразу з’явилися два повідомлення про те, що українська армія б’є по російських військових об’єктах. Зокрема, 25 лютого російські ЗМІ оголосили, що ЗСУ застосували ракетний комплекс «Точка-У» — ракета нібито вдарила по військовому аеродрому в Міллерово Ростовської області, розташованому за 120 км від околиць українського Сєвєродонецька.

Україна інформацію про атаку не підтвердила. Тільки командування Повітряних Сил ЗСУ відреагувало дописом у Facebook: «А кто это сделал?» зі здивованими емодзі.

1 березня російські медіа повідомили про ще одну атаку українською «Точкою- У» — цього разу ракета буцімто летіла на військовий аеродром Таганрогу Ростовської області, що розташований за 90 км від Маріуполя. Українське командування знову не підтвердило удару по території агресора. «За деякими даними, ракета з України. Інформація перевіряється», — написав у своєму телеграмі український журналіст Андрій Цаплієнко.

Загалом описані випадки поодинокі. Офіційних підтверджень того, що вибухи — справа рук ЗСУ, нема.

Чи здатна Україна стріляти по російській території?

То чому ЗСУ не знищують військові об’єкти на території росії та білорусі, з яких ведуться агресивні дії проти України? Співрозмовники hromadske дають невтішне пояснення: наша здатність завдавати ударів по військових об’єктах на ворожій території вкрай обмежена.

«Ми особливо не маємо чим. У нас найдальший засіб ураження з наземних — це “Точка У” з максимальною дальністю польоту ракети 120 км», — пояснює командир артрозвідки одного з підрозділів на псевдо «Арті Грін».

Та й навіть із цим ракетним комплексом ЗСУ не можуть завдавати ударів у бік росії на 100-120 км углиб: пускову установку не можна розташовувати близько до кордону чи лінії фронту, щоб супротивник її не виявив і не знищив.

Приблизно таку ж дальність польоту, але більшу точність має комплекс «Вільха». Його створювали вже після початку війни 2014-го року на базі системи «Смерч» (максимальна дальність — 90 км).

«Вільха» досі є дослідною, хоча і прийнята на озброєння. Інформація про цю розробку є закритою. «Найімовірніше, власне пускових установок, що пристосовані для нових ракет, є кілька штук, а ракет — близько сотні», — пояснює експерт Центру дослідження армії Ігор Левченко.

«Точка У» та «Смерч» — єдині комплекси, які Україна теоретично могла б застосувати для знищення військових об’єктів на російській території. Проте з огляду на реальне розташування військ йтися може хіба про удари по прикордонних територіях.

Директор New Geopolitics Research Network та військовий експерт Михайло Самусь у розмові з hromadske згадав про ще кілька розробок оперативно-тактичних ракет: «У нас було кілька проєктів: “Сапсан”, “Грім”, “Грім-2”. Але їх не довели до кінця. Це ракети, аналогічні до «Іскандера» (ракетний комплекс — ред). Тобто ракети дальністю десь 300-500 км, які могли б завдавати ударів по російській території».

Чи можливі авіаудари по росії?

Значну частину пошкоджень на військових та цивільних об’єктах росія завдає за допомогою авіанальотів. Україна щодо цього також програє ворогу.

«У нас нема ракет класу “повітря-земля”, які могли б так само бити на відстань від 100 км і більше», — пояснює Ігор Левченко з Центру дослідження армії.

А Михайло Самусь нагадує, що після розпаду Радянського Союзу в України залишилися стратегічні бомбардувальники та крилаті ракети — останні мали дальність ураження до 3 тисяч кілометрів. Однак у 90-х Україна передала росії 11 літаків Ту-160 і Ту-95МС та 575 крилатих ракет повітряного базування великої дальності Х-55 як погашення боргу за газ. Згодом парламентська ТСК з’ясувала, що під час цього вартість озброєння занизили в кілька разів. На той час міністром оборони був Олександр Кузьмук.

18 березня 2022 року росія обстріляла авіаремонтний завод у Львові. Тоді Повітряні сили України припустили, що шість ракет Х-555 було випущено з акваторії Чорного моря. А ці ракети — сильно модифіковані ракети Х-55.

Військовий експерт Михайло Самусь звертає увагу на те, що росіяни почали використовувати радянські ракети.

«Можливо, якби Україна тоді зберегла свої стратегічні бомбардувальники і крилаті ракети, то в росіян були б проблеми — ми могли б наносити удари дуже глибоко по російській території. Але тоді вважали, що це [передавання рф літаків та ракет] стабілізує ситуацію. Кому як… Для росії це справді стабілізувало — з погляду можливості нашої протидії російській агресії», — зазначає він.

«Довга рука»

Утім, навіть із обмеженою можливістю ракетних ударів та застосування авіації, Україна таки має у цій війні певний козир, який не дозволяє росіянам розслаблятися навіть на їхній землі. Ігор Левченко називає цей козир «довгими руками.

«Ми можемо проводити різні диверсійні акти на території рф із залученням сил спецоперацій і агентури. До війни експерти нашого центру говорили, що сили спецоперацій для України є одним із варіантів так званої “довгої руки”, яка може дістати противника на його території», — каже Левченко.

Про ССО згадує і артрозвідник на псевдо «Арті Грін». «Нашими пріоритетами мають бути об’єкти, з яких нам і завдають ураження: аеродроми, бази зберігання боєприпасів тощо. Там може працювати ССО», — каже військовий.

Однак у випадку з силами спецоперацій є ще один нюанс: їхні здібності нині потрібні й на українській землі. Менше з тим, експерт Ігор Левченко зауважує: питання застосування ССО на російській території — це про важливість результату.

«Чого ми хочемо досягнути диверсією? Сказати противнику, що ми можемо його дістати, чи реально мати якусь мету, що могла б вплинути на логістику противника, його забезпечення паливом, на можливість пересування у прикордонних районах?» — каже Левченко.

Чи надасть зброю Захід?

Віднедавна Україна поставила перед західними партнерами питання постачання озброєння наступального характеру. hromadske поцікавилося, чи йдеться нині про озброєння, яке дозволить ЗСУ вражати цілі глибоко на російській території.

Експерт Центру дослідження армії Ігор Левченко вважає, що Україні таки нададуть системи з радіусом дії понад 100 кілометрів. На його думку, це можуть бути, наприклад, протикорабельні ракети з дальністю дії 50-100 кілометрів — їх буде достатньо, щоб відігнати від узбережжя Чорного моря десантні кораблі та судна, які ведуть артилерійські обстріли.

«Проте дістати до Севастополя, звідки російські кораблі запускають крилаті ракети, ми навряд чи зможемо», — каже Левченко.

Що ж до західних ракет повітряного базування класу «повітря-земля» — з ними інша історія. «У НАТО таких систем досить багато. Але вони просто не можуть бути поєднані з українськими літаками радянських типів», — пояснює Левченко.

Російська «Чорнобаївка» можлива

Україна не має, і найближчим часом не отримає ракет, що здатні бити на 500-1000 кілометрів і більше. Менше з тим, військовий експерт Михайло Самусь переконаний, що з часом ЗСУ таки зможуть влаштувати «Чорнобаївку» на ворожій території: наприклад, така можливість з’явиться, якщо російську армію відкинуть за державний кордон.

«Тоді постане питання: як нам убезпечити свої кордони від можливості обстрілів або базування авіації рф ближче до українських кордонів, ніж за 100-150 кілометрів. Ось тоді треба буде мати ракети, які зможуть теоретично завдавати ударів по базуванню авіації не лише в Чорнобаївці, а й десь на російській території», — каже Самусь.

Ще один варіант розвитку подій — агресія армії білорусі. «Це відкриє нам можливість завдати упереджувальних ударів по об’єктах на території білорусі: йдеться про аеродроми, позиції пускових установок “Іскандер”. Це буде дуже серйозна ескалація конфлікту», — каже hromadske військовий експерт і полковник запасу Сергій Грабський.

Попри те, що російські війська вже використовують територію білорусі для атак на той-таки Київ, Україна поки утримується від агресивних дій щодо союзниці росії: не хоче спровокувати білорусь до офіційного вступу у війну.

Проте якщо таке все ж станеться — ми отримаємо ще одну потенційну можливість. Її описав військовий журналіст Влад Волошин: «Можна провести декілька операцій за участі наших "фахівців прихованих операцій" та віджати в білорусі все, що нам необхідно: і літаки, і ЗРК, і все, що зможемо. Хіба це не за правилами війни?».

Ще восени 2021-го Лукашенко озвучував бажання отримати від росії кілька дивізіонів «Іскандерів» і розмістити їх на кордоні з Україною. Якби це таки сталося, і якби під час описаної Волошиним операції українські сили справді захопили оперативно-тактичні ракетні комплекси — це дозволило б спрямувати їх на російські цілі. Втім, поки таке видається фантастикою.

А отже, єдиною реальною силою для враження цілей в глибині ворожої території наразі залишаються бійці ССО.

Наша редакція працює цілодобово, аби ви були в курсі того, що насправді відбувається в країні. Якщо для вас важливе те, що ми робимо, і ви вже підтримали Збройні Сили України, можете підтримати наше інформаційне військо.