Велике інтерв'ю з ONUKA: про співпрацю з оркестром, Tomato Jaws та триколісний велосипед

Перш за все хотіла спитати, коли вийшло відео з НАОНІ — це був тізер чи проба пера, наскільки ти взагалі готова до такого формату?

Історія взагалі була така — нас з Євгеном запросили взяти участь у зйомках фільму «Первісний авангард». Його підтримувало Держкіно, це було таке поєднання старовинного із сучасним. І чомусь режисеру прийшла ідея, що ONUKA має бути авангардом, а оркестр НАОНІ втілювати первісне в якомусь спільному експерименті, якійсь колаборації. Коли нам озвучили цю ідею, я вже знала про цей оркестр, бо деякі мої музиканти грають у ньому. Також я знала диригента опосередковано — він був у журі конкурсу, який я колись виграла й товаришував з моїм дідусем, але у дорослому житті ми не були знайомі.

Я подумала, що можливість попрацювати з таким оркестром, диригентом — це цікава ідея. Ми вибрали один трек з EP, це був «Other». Наш цимбаліст, Андрій Войчук, що працює у цьому оркестрі, заслужений артист України, зробив аранжування, розписав ноти на наші партії і ми відзняли той матеріал. До речі, то частина фільму, але знята нашим оператором. Сам фільм дуже довго монтували, перекладали, відкладали прем'єру, тому ми вирішили викласти те, що вийшло, на День Конституції. Ми абсолютно не очікували такої реакції, перепостів, цих лайків безмежних. Це, напевно найпопулярніший наш матеріал, він порвав всі наші топи і ми подумали: може, зробити весь концерт із супроводом НАОНІ? Ця ідея була досить велика, але всі її підтримали.

Я також натрапляла в інтерв'ю на інформацію, що ти грала з оркестром в молодшому віці. Як це відбувалося?

Так, виходить, що я знову повертаюся до своїх витоків. Спочатку я була солісткою, в якості сопілкарки в оркестрі народних інструментів. Мені було 9-10 років і це були перші мої великі гастролі. Тоді це було чисто сопілкарське мистецтво, академічно-народне. Десь в 13 років я з цим завершила і ніколи не думала, що мені в житті ще випаде шанс заспівати та зіграти з оркестром. Трохи в іншому амплуа, але все одно це схоже на дитинство.

Мене цікавила навколомузична складова концерту. У тебе зазвичай виразний відеоряд, але й музикантів менше. Цього разу музикантів багато, на чому зосереджувалися при побудові концертної драматургії?

На музичній складовій, на тому, як все має звучати. Починаючи з партій, починаючи з того, якому інструменту ми даємо соло, що додаємо, що прибираємо. Ми вирішили, що не міксуємо оркестрову музику з електронікою, а скоріше електроніку вміксовуємо в оркестрову музику. Тому це для нас певне зміщення акцентів.

Дуже важливо було технічно визвучити оркестр так, щоб він звучав як у студії. Це було дуже серйозне завдання для наших звукорежисерів, які робили по 10 технічних зустрічей поспіль, були зі мною на репетиціях. Ми тренувалися з диригентом, якому понад 70 років, щоб він грав із кліком. Для нього це було вперше. Це все нюанси, але без них нікуди. І дуже вражає, наскільки відкритою до експериментів і сучасною людиною виявився диригент НАОНІ Віктор Гуцал.

Ната Жижченко, hromadske.ua

А які інструменти з тих, що ти давно хотіла випробувати зі своєю музикою, вдалося використати в цьому концерті?

Перкусійна лінія мені дуже подобається. Це литаври і дзвони спеціальні. Коли вони вступають, я навіть співати не можу, стою і слухаю. Також ми використали ще більший бугай, ліру, якої немає в нашому складі, сімейство кобз або домр. Їх дуже важко підзвучити, але коли вони виникають в міксі, то відчуття неможливо передати. Включили сімейство духових — це окарини, це кувиці, най, свиріль.  Можна дуже довго перераховувати, бо в цьому оркестрі є весь перелік інструментів. Там є сімейство бандур, дуже сильна скрипкова група. А ще двоє концертних цимбалів.

В багатьох інтерв'ю йдеться про твоє використання етнічних інструментів, але я хочу запитати про інше: як ти взагалі прийшла до електронної музики?

Річ у тому, що я була такою україночкою, народилась в українській сім'ї, дідусь виховував мене в українській традиції, я грала на українських інструментах. Мені дуже подобалось, я була музичною дитиною. Мені подобались гастролі, концерти, але років у п'ятнадцять, коли прийшов максималізм, я відкинула сопілку, сказала, що до неї не повернуся. Бо хто грає на сопілці у 15 років?

У мене є старший брат, теж музикант. Він грав на трубі, вчився в академічному класі музики в училищі, потім в університеті. І він надзвичайно захопився електронною музикою. Слухав Depeсhe Mode, Scooter, Underworld. Я була на 8 років молодшою від нього. А оскільки молодші завжди хочуть бути схожими на старших, товаришувати з їхніми друзями, то я брала у нього платівки, касети і розучувала цю музику. На той час, коли він почав пробувати писати електронну музику, в Україні ще нічого не було, жодних програм, діджеїв, шкіл. Він був першопроходцем, створив групу Tomato Jaws, в якій я також брала участь. Так у моєму житті настала електронна віха.

Концерт ONUKA і НАОНІ, hromadske.ua

Скажи, а з тих виконавців, яких ти назвала, хто тебе найбільше зачепив і які з них концертно тобі цікаві?

Тут цікава історія. Моя улюблена касета була Deep Forest з однойменним альбомом. Це якась мрія, яка втілилась у музиці. Я її заслухала, знала усі слова цих африканських семплів, пісень, тому що я їх чула безліч разів. Кажуть, що немає безлічі, але мені здається, що безліч — це те, скільки разів я прослухала цей альбом.

Нещодавно повернулась до цього альбому і зрозуміла, наскільки геніально він зроблений. Бо незалежно від того, чи це 1995-й, чи 2016 рік — канони абсолютно не змінилися. Все збережено, все стильно, музично, смачно, нереально круто. І цього року нам випало виступити з Deep Forest на фестивалі Polyana.

Я навіть не хотіла знайомитись з цією людиною, щоб не розчаруватись. Бо часто буває — обожнюєш музиканта, а потрапивши на концерт чи познайомившись особисто, розчаровуєшся. На щастя, цього не сталося, ми поспілкувалися, зараз товаришуємо. На фестивалі він залишився на весь наш виступ. Стояв біля режисерського пульта, спілкувався з Євгеном Філатовим і був вражений. Мабуть, упізнавав деякі ноти, які на мене вплинули. Думаю, це щастя бачити, що молодше покоління натхненне твоєю музикою, ще й у країні, де ти ніколи не був.

Мене цікавить ще така річ: раніше писали, що на живих виступах трохи замало взаємодії, участі, замало динаміки зі сцени від тебе особисто. Як ти з цим працюєш і чи взагалі, на твою думку, варто орієнтуватися на цей запит віддавати енергію так, як цього очікує публіка?

Спочатку мені здавалося, що будь-які слова, які не продумані, які звучать не в тему, порушують магію музики. В моєму випадку це точно було би так, я була дещо закомплексована, концентрувалася на музиці, переживала, як усе буде звучати. Для мене це були перші кроки з великою аудиторією — інший рівень у порівнянні з нашими попередніми проектами, вихід з нішевої сцени, нішевої музики, нішевої аудиторії. Я була такою собі сніговою королевою і в той час мені здавалося, що саме так мали виглядати наші виступи.

Я не казала ні слова і, якщо це були якісь звернення, то це були відеозвернення на екрані. Це був єдиний вихід зробити все лаконічно і гармонійно у цьому дійстві. Мені здавалося, що у виступі має бути якась режисура, щоб це не нагадувало ринковий виступ. Тепер я змінила думку, для мене виступ — це і театральне дійство, і повна взаємодія з людьми. Потрібно їх зацікавлювати, взаємодіяти не лише енергією, а й словами. Звісно, треба знати, що казати, як і коли. Я дуже не люблю, коли говорять забагато, чи говорять якісь тупі речі. Це порушує образ артиста, музичну атмосферу.

Ната Жижченко, hromadske.ua

Зараз я працюю і над сценічною поведінкою, і над собою в плані інтровертності. Я думаю це помітно, тому що ми почали зміщувати акценти на живий драйв. І дівчата, і я — ми всі отримуємо від цього задоволення. Думаю, що це видно як зі сцени, так і глядачам. Це велике мистецтво, грати лайв і відігравати його достойно.

Як за той час, що ти на сцені, змінився твій підхід до виступу, до роботи? І як змінилась індустрія, самі способи взаємодіяти з виконавцем, організовувати концерти/фестивалі?

Змінилося абсолютно все. Коли ми починали з Tomato Jaws, ми були як прибульці серед поля. Ніхто не знав, що ми робимо, що в нас за інструменти. Не було ніші — була клубна сцена і була естрадна. На естраді ми виглядали як жорсткий андеграунд, на клубній — як щось м'яке і не кон'юнктурне.

Досить важко було проіснувати 11 років, але ми все ж мали гастролі, аудиторію, тури. І зараз я дивуюся, як ми стільки років билися головою об лід, хоча тоді нам здавалося, що все відбувається нормально. Якби зараз була така ж ситуація, я б музикою не займалась, адже це було биття головою об закриті двері. Добре, що все змінилося.

Змінилася аудиторія, вона подорослішала. Люди ходять на різні концерти, іноземних і наших груп. З'явилася велика кількість гуртів, конкуренція нереально велика. І це круто, коли є конкуренція, коли є колеги і ніша, в якій твої друзі також створюють музику. Тому що один у полі не воїн.

А на концерти яких друзів і колег ти ходиш? За цей рік, наприклад.

За цей рік це були Іван Дорн, The Hardkiss, Alloise, O.Torvald, Tape Flakes. На фестивалях безліч: SunSay, K.A.T.Y.A., Panivalkova, Vivienne Mort, «ДахаБраха», Dakh Daughters. Ми багато з ними перетинались на гастролях і в автобусах. Це величезний бонус професії: ти можеш бачити, як твої друзі зростають. Це щастя, що ця індустрія все-таки вибухнула. Є аудиторія, є для кого виступати, є місце, де на тебе чекають.

Концерт ONUKA і НАОНІ, hromadske.ua

Спочатку, коли вийшов перший альбом, перші треки, був бум інтересу до народних інструментів. Потім ця тема також використовувалась і у «Vidlik». Як далі розвивати свій звук, щоб він залишався цікавим?

Я думаю, що такі складові, як електроніка й народні інструменти, залишаться і в наступному альбомі. Дивувати — лише класними піснями, адже неможливо кожного разу винаходити велосипед. Це вдається лише один раз. Мені здається, що в мене є мій трихколісний велосипедик і я на ньому далі їхатиму. Це трохи тупа алегорія...

А чому він триколісний?

Ну, тому що у «ДахиБрахи» точно справжній велосипед, мені так здається.

Подивимося. Я ніколи не буду спекулювати на звучанні, додаючи, наприклад, цимбали лише тому, що це цимбали. Вони будуть там лише тоді, коли необхідні.

Що буде далі? Бо масштаби зростають, ти вже виросла до того рівня, що можеш виступати з оркестром, ти впевнена у цьому звуці. Куди далі? На захід, до більш масової аудиторії чи вона вже приєдналася?

Частково приєдналася, більше я не можу зробити для того, щоб приєдналася ще більша. Тому що загалом у мене дуже авангардна музика. Я не маю на увазі пісню «Місто», але мені здається, що більшість пісень все ж нішеві. І для мене вже нонсенс, що відбувається те, що відбувається.

Ната Жижченко, hromadske.ua

Розвиватися я планую за допомогою гастролів. Звісно, Захід для мене — головний вектор, хоча я не забуватиму й про гастролі тут. Бо виступати на Заході не означає бути щасливим як музикант. Виступати круто там, де тебе чекають. Поки що це Україна. У нас є деякі концерти за кордоном, ми рухаємось у цьому напрямку: на фестивалях просуватися легше, ніж на сольних концертах. Тому що там ми не надто відомі, нас немає в інфопросторі, як тут. Це дуже важка робота для команди, для мене. Але це єдиний вектор, який я бачу для розвитку. І, звичайно, писати нові пісні, знімати відео, можливо, виходити за рамки музиканта. Це для мене найцікавіше.

Що ти маєш на увазі під виходом за рамки музиканта?

Я маю на увазі, що є поняття музикант, є поняття митець і є поняття співачка. Я в першу чергу митець, потім вже музикант і взагалі не співачка, це точно. І найцікавіше для мене зараз бути саме митцем.

Дякуємо за локацію закладу «Call me Cacao!».