Лютий 2018-го. Зеленський ще не президент. Фінал розважального гумористичного шоу «Ліга сміху» в Одесі. На сцену виходять четверо хлопців і дівчина. 

«Ми приїхали до вас з інтернату з Дружківки. Ми — команда з особливостями. На перший погляд, може здатися, що ми не такі красиві, не такі талановиті, як усі».

На очах журі конкурсу з’являються сльози. У залі тиша.

«Але ви нас не жалійте. Бред Пітт же вас не жаліє!».

Оплески та ще невпевнений сміх. Лунає музична відбивка для наступного жарту, усі починають рухати руками в такт.

Жарт за жартом. Іронія щодо своєї інвалідності, недоступності пандусів, жалості людей, реалій життя в інтернаті. Поступово з облич глядачів зникає напруження та шок, в очах з’являється щирість.

Четверо хлопців і дівчина отримують кубок чемпіонів фестивалю «Ліга сміху». І тепер сльози з’являються на їхніх очах — Андрія, Іри, Віталія, Сашка та Данила. Вони — команда «Свій формат» з Дружківського будинку-інтернату для дітей з інвалідністю.

Бути сміливими

Минуло два роки. Кубок чемпіонів стоїть у кабінеті директорки. Команда готується до нового виступу — першого після довгої перерви. Вони жартують про Зеленського як про старого друга, пародіюють Олю Полякову, читають реп, підказують одне одному слова, імпровізують. Усе злагоджено й організовано.

Після репетиції в інтернаті зі своєю керівницею та дівчатами, які танцюють в кінці номеру, команда сідає у стареньку «Газель» і їде у Краматорськ. Дорогою капітан команди, Сашко, розповідає формулу вдалих жартів.

«Жарт не зайде, якщо в ньому не буде сенсу. Треба доносити так, щоб усі це розуміли і щоб було смішно».

Учасники команди «Свій формат» з Дружківського будинку-інтернату збираються їхати на репетицію до тренерів у Краматорськ, 11 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

На образливі коментарі під відео з виступом команди Сашко каже, що не звертає уваги і з друзями згадує перший жарт про свою інвалідність.

«У нас усе в порядку з самоіронією та самооцінкою. Тому що нас дуже люблять. Ось, наприклад, тітка Таня з їдальні з самого дитинства говорила, що я дуже солоденький. Я навіть думав, що це вона мене пожувала. Тому я такий. А вона — товста».

У Краматорську біля входу до Донецького обласного дитячо-молодіжного центру команду зустрічають тренери — Сашко та Данило.

«Раніше ми приїжджали в інтернат із гуманітарною допомогою. І якось нас запросили на свято 8 березня. Ми сумнівалися, але приїхали. Діти виступали, і це було цікаво. Я подумав, якщо дати їм хороший сценарій, то вони б зробили з цього щось масштабніше. Коли вони на сцені, від них неможливо відірвати очей. Вони дуже харизматичні», — згадує волонтер Данило Антончик своє перше знайомство з вихованцями інтернату.

Саша, Андрій, Віталій та Данило у Краматорську, 11 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Волонтер та тренер вихованців інтернату Данило Антончик, репетиція у Краматорську, 11 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Невдовзі в Краматорську мала відбутися регіональна гра «Ліги сміху». Данило з Сашком зібрали команду і почали тренування.

«Вони зрозуміли, як це працює. Коли вони ставляться до своєї інвалідності легко та спокійно, то виглядають не як ті, кого хочеться пожаліти, а як герої, на яких хочеться бути схожими».

Після перемоги в Краматорську команда почала готуватися до фестивалю в Одесі. 

«Ми думали заявити людям, що ось ми є, поряд з вами, такі ж, як і ви, маємо такі ж права. На перемогу і виступ в Одесі ми не розраховували. Після першого туру вони зателефонували мені о першій ночі і сказали, що пройшли в другий», — каже директорка будинку-інтернату Ольга Орлова.

Наприкінці виступу команди — танцювальний номер дівчат з інтернату, репетиція у Краматорську, 11 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Учасниця танцювальної групи вихованців інтернату, репетиція у Краматорську, 11 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Наважитися жартувати про інвалідність спонукало саме ставлення людей, пояснює жінка.

«Набридло! Чому щоразу, коли ми виїжджаємо в місто і йдемо на дитячий майданчик, батьки відразу забирають звідти своїх дітей і образливо називають наших? Виступ, звісно, змінив наших дітей, вони стали впевненішими. Але, як на мене, вони більше дали тим, хто сидів у залі».

Данило, Андрій, Іра, Віталій та Сашко, репетиція у Краматорську, 11 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Бути самостійними

У коридорі будинку-інтернату зустрічаємо спортивної статури хлопця, Леоніда. Він вітається сильним стисканням руки. Директорка розповідає, що хлопець займається спортом. Часто це допомагає йому самостійно справлятися з інвалідним візком і пересуванням у місцях, де немає пандусів.

«Нещодавно в Леоніда був день народження. І він захотів собі новий мобільний телефон. Ми приїхали в магазин, але там не було пандуса. Консультант запропонував винести нам телефон на вулицю. Але я відмовилася. Що означає «на вулицю»? Ні. Ми хочемо підійти до вітрини, все роздивитися, обрати. І ми зайшли в магазин. Без пандуса, але все ж зайшли і самі придбали телефон».

Директорка намагається організовувати виховання та навчання дітей так, щоб вони були максимально пристосованими до життя поза інтернатом. Вони мають доступ до інтернету, закуповують продукти в магазинах, ходять у банки, їздять у подорожі, відвідують театри, спортивні матчі, кінотеатри, кафе.

Директорка будинку-інтернату Ольга Орлова (в центрі) з вихованцями, Дружківка, 10 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Віталій (в центрі) та Данило (праворуч), Дружківка, 10 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Ольга заходить у швацьку майстерню, де працює троє дорослих дівчат. Двоє — за машинками навпроти вікна шиють постільну білизну, а третя прасує червоні штанці, що будуть частиною новорічного костюму для когось із молодших вихованців. Уся молодь, яка старше 14-ти років і має спеціальне призначення психіатра, може працювати у майстернях: у їдальні, теплиці або ж допомагати теслям і швецям.

«Напевно, наша команда “Свій формат” мріє про акторську кар’єру. І добре, якщо так станеться. Але ми їх готуємо до того, що потрібно вміти заробляти на життя ще чимось».

Нині в будинку-інтернаті мешкає 240 дітей. Їхній діагноз — розумова відсталість: помірна, тяжка або глибока, та інші супутні захворювання.

hromadske – незалежне медіа, створене журналістами. Ми зможемо розказати більше історій, якщо ви підтримаєте нас. Долучайтеся до спільноти друзів hromadske на Спільнокошт.

Нещодавно заклад почали реформувати в межах деінституалізації, що передбачає створення таких умов, за яких потреба в інтернатах і дитячих будинках має зникнути. Для будинку-інтернату, де виховують дітей з інвалідністю, це означає, що він стане центром надання соціальних послуг і батьки зможуть приводити дітей, як у школу, на денне перебування, або забирати додому на вихідні.

«Більшість наших вихованців мають сім’ї. Я опитала 179 батьків. Лише п’ять сімей погодилися забирати дітей на вихідні. Решта відмовилася».

Ольга розповідає, як намагалася ще декілька років тому сконтактувати з мамою однієї з учасниць команди. Вона показувала їй фотографії доньки, пропонувала забрати її додому. Жінка пообіцяла подумати, але більше не вийшла на зв’язок.

«Цією реформою ми все одно хочемо дати шанс батькам».

Більшість наших вихованців мають сім'ї, але майже ніхто з батьків не хоче забирати дітей навіть на вихідні, Дружківка, 10 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Декого з вихованців інтернату перевели в Дружківку з окупованих бойовиками районів Донбасу, 10 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Бути на своєму місці

Учасникам «Свого формату» від 18 до 28 років. Частина з них навчається в дев’ятому класі, де має уроки читання, письма, господарчо-побутової праці, фізкультури та природознавства.

«Ми коли приїхали з Шахтарська — не вміли ані писати, ані читати. Тут я навчився цього», — розповідає вісімнадцятирічний Віталій, згадуючи евакуацію у 2014-му. 

Його з рештою дітей переселили в Дружківський будинок-інтернат, коли Шахтарськ захопили бойовики.

«Вони не думали, що робити з цими дітьми, але й віддавати теж не хотіли. Ми вели складні перемовини, і врешті домовилися перевезти їх у Дружківку», — згадує Наталія Пирогова, начальниця управління соцзахисту населення. 

Старші вихованці інтернату мають уроки читання, письма, господарчо-побутової праці, фізкультури та природознавства, Дружківка, 10 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Сашко (праворуч) на уроці, Дружківка, 10 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Спершу діти спали на матрацах — нині кожен має свій куточок. Повз шафи та столи, на яких ще працюють будівельники, діти проводять нас до реабілітаційного залу, яскравої їдальні, навчальних кабінетів, своїх кімнат, фітобару, через вікно показують футбольне поле, майстерні. 

В особистих розмовах учасники «Свого формату» багато розповідають про життя та дозвілля в інтернаті, детально згадують евакуацію з Шахтарська, щиро називають вихователів найближчими людьми, кажуть, що обов’язково б узяли директорку з собою в подорож Америкою. Своє майбутнє вони пов’язують зі сценою.

«Я хотів би стати тим, хто складає сценарії, режисером. Щоб придумувати різні ролі, самим брати участь у зйомках. Мрію створити групу, з якою я буду працювати».

«Хотілося б виступати в КВК, на «Лізі сміху». А ще… я просто мрію бути ідеальним футболістом».

«Я мрію бути актором. Але ось ми два роки не виступали, і я весь цей час займався своєю дикцією, диханням. Я хочу бути професійним репером»

«Мені подобається виступати. І я прагну далі виступати в «Лізі сміху». Виступ для мене — це просто неймовірне чудо».

Іра мріє колись поїхати в Америку до приятеля, Дружківка, 10 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Хлопці мріюсь стати акторами, режисерами і продовжувати грати у «Лізі сміху», Дружківка, 10 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

На втілення своїх мрій вихованці мають ще вдосталь часу. Повноліття та доросле, самостійне життя в дитячому будинку-інтернаті наступає у 35 років. 

«Після випуску в усіх доля складається дуже по-різному: є ті, кого забирають батьки, є ті, хто починає самостійно жити, і ми завчасно про це думаємо — будуємо плани, відкладаємо гроші, шукаємо житло. А є ті, хто вибуває в психоневрологічні інтернати, і це в мене завжди викликає душевні переживання».

У планах директорки створити відділення підтриманого проживання для випускників дитячого будинку-інтернату, де вони зможуть самостійно проживати, а фахівці допомагатимуть у побуті та догляді. 

Будівлю для цього вже знайшли — це колишній дитячий садочок, що неподалік. Але поки все зупинилося на рівні розробки документації для відбудови приміщення. 

«Я вважаю, що нашим дітям потрібно дати шанс самостійно жити в суспільстві. Вони дуже вразливі, і важливо, щоб з ними були лише надійні люди».

На подвір'ї Дружківського інтернату — герої казки про Білосніжку та сімох гномів, 10 грудня 2019 року
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: