ENRU

Вiн живе пiд українським прапором в Криму — історiя Володимира Балуха

Північний захід Криму, сухий спекотний степ, маленьке село Серебрянка. До нього десь півтори години їзди від Євпаторії. В Серебрянку ми приїхали на зустріч з кримчанином Володимиром Балухом.

Усі свої 44 роки життя мешкає в Криму. Навчався в агроуніверситеті Сімферополя, потім працював інженером з водозбереження у місцевому колгоспі. Сьогодні у Володимира Балуха дві ділянки землі, на яких він вирощує пшеницю, а також велике домашнє господарство.

Коли в Києві та інших містах у 2013 році почалися масові акції протесту, фермер вивісив над своїм будинком український прапор. Синьо-жовтий висить на даху і нині, по двох роках після російської окупації Криму. Балух відмовився від російського громадянства і досі живе на півострові лише з українськими документами.

Саме така відверта проукраїнська позиція стала приводом для його арештів і переслідування з боку російських силовиків.

Підконтрольний Росії кримський суд навіть виніс йому вирок — 320 годин виправних робіт за образу працівника поліції, який здійснював обшук в будинку його дружини.

Про те, як живе в анексованому Росією Криму українець Володимир Балух, як дає собі раду з утисками нової кримської влади і про що мріє — в інтерв’ю з Криму.

У 2013 році, коли в Києві почалися масові акції протесту, фермер вивісив над своїм будинком український прапор, який висить на даху і нині

В рейсовому автобусі, коли він доїжджає до Серебрянки, — лиш пара пасажирів. Автобус Євпаторія — Роздольне цією трасою їздить нечасто. Володимир Балух сам зустрічає мене на безлюдній зупинці. Усміхнений у футболці з українським козаком на грудях. Дорогою до дому показує село. Для Балуха Серебряка — не просто місце, де він народився. Фермер знає тут кожен куточок. Ось його школа, ось церква, яку він допомагав будувати, далі — будинок культури і місцевий клуб. Розповідає Володимир про історію Серебрянки:

«До початку Другої світової тут була єврейська дільниця для переселенців — Мунус єврейський. Коли почалася війна, частину єврейського населення евакуювали, з тих, хто залишився тут в окупації, — більшість розстріляли. Раніше й назва була Октябрьдорф, і лише в 1948 році село перейменували на Серебрянку».

Крим, в якому після його анексії Росією почалась показова деукраїнізація, буквально завішаний російськими триколорами. Навіть занадто. І український прапор, який майорить у Серебрянці, виглядає, мов виклик.

«Приїхав ФСБшник і дільничний наш. Доки я тут з ним говорив, вони зірвали прапор з даху, обшук провели»

Як люди реагують на український прапор на вашому будинку?

Люди проїжджають, потім повертаються, коли бачать цей прапор. Дякують. І таких людей багато в Криму. Просто сама ситуація заганяє в мушлю, щоб люди сиділи і не говорили про те, що відбувається.

Російська анексія суттєво вплинула на життя місцевих фермерів, які звикли заробляти продажем пшениці. Проросійські настрої стихли, каже Балух, змінились правила гри.

Як взагалі нові правила вплинули на сільське господарство Криму, адже зараз тут все має відповідати російському законодавству?

У нас свиней повбивали, карантин був, африканська чума. Зрозуміло, що насправді нічого немає, але треба ж знищити. Свого часу так склалося, що центр від північно-західного Криму, весь цей шмат Новоселівки, склався в логістичний центр, так би мовити. Ми купували м’ясо на Херсонщині, в Миколаївській області, і реалізовували. У кожного були свої точки. Там мало не монополістами вони були.

Треба було просто їх (фермерів — ред.) знищити, тому що у Ткачова, який міністр сільського господарства зараз в Росії, — йому потрібно було знищити цього конкурента, у нього свої свинокомплекси. Ось так от вони повибивали усе поголів’я. І зараз навіть є свині, а здати нікуди. А якщо підпільно люди і здають, то це коштує копійки — 70 рублів за кілограм живої ваги. Це взагалі ніщо за кримськими мірками. Люди зарараз зосереджуються на великій рогатій худобі.

Які у вас відбулися зміни у селищі після приходу Росії в Крим?

Навіть не знаю, що вам відповісти. Знаєте, у нас же ж люди, які бігли на референдум… там зрозуміло, було бажання «халяви», але вони ж думали не про те, щоб змінити життя на краще, а про те, щоб змінити поганого пана на хорошого. Вони усі вірять у казку: «Сидів Омелько на печі, а потім раз — і щуку упіймав». Всі думали, — щуку упіймали. А потім раз — і, звісно, жодних хороших змін у нас бути не може, все стає лиш гірше. Номери тільки російські, рублі, ну і «стукачів» багато з’явилося.

У вас таких випадків багато було?

У нас, якщо раніше сусіди один до одного в гості ходили, то як прийшов «русский мір», — за криве слівце бігають доносити, от — погано про Путіна сказав. Я все думаю, що раптом прокинусь, а це просто сон. Люди, з якими все життя прожили, побігли доносити. Людям справді штрафи давали за те, що погано висловлювались про Путіна. У мене спершу було бажання поїхати, в армію піти, але мамі 73 роки, куди я її тут одну залишу? Я тому розриваюсь між цим, мені соромно, що хлопці зараз наші гинуть. Постійне роздвоєння відбуваєтсья.

«Спершу було бажання поїхати, в армію піти, але мамі 73 роки, куди я її тут одну залишу?» 

Розкажіть про свої судові справи. Їх сьогодні дві…

Суди відбирають дуже багато часу. Бувають такі тижні, на яких у мене по три засідання. Одне в Сімферополі, два в Роздольному. Хтось же повинен іти, бо якщо ні, то нічого не зміниться.

Насправді справа одна. Це все одна й та ж справа. Щойно ця анексія сталася у 2014 році, в червні до нас сюди приїздив Константінов. Ну, я дізнався про це якось випадково. Займався хатніми справами, а потім перевдягнувся, пішов у центр і там ці «мєнти» почали мене обмацувати, стало зрозуміло, що я буду Константінову зараз незручні питання ставити.

Мене затримали. Три доби я тоді просидів, дали мені 500 рублів штрафу, вони вигадали непокору, всі статті моєї справи — це непокора на вимогу працівника поліції. Він підійшов, почав розповідати мені, що я розпиваю спиртні напої, не маючи на це жодних підстав. Потім — що у мене прапор висить на будинку…

Приїхав ФСБшник і дільничний наш. Доки я тут з ним говорив, вони зірвали прапор з даху, обшук провели

Потім вони приїхали перед «сакральними» святами. 1 і 9 травня їм (силовикам — ред.) дали команду зачистити інформаційне поле від усякої нечисті. Вони приїхали, а я якраз піч у домі вирішив повністю переробити. Приїхав ФСБшник і дільничний наш. Доки я тут з ним говорив, вони зірвали прапор з даху, обшук провели, і формальною підставою для них стало те, що якийсь там добродій прийшов і сказав, що сидів у Роздольному, випивав, взяв там собі пельмені і до нього підсів чоловік, який назвався мною і почав пропонувати йому купити запчастини від трактора.

От вони через цей формальний привід і приїхали до мене з обшуком, перетрусили там все, перевернули. Дивлюся, вискочили ці в масках, бронежелетах, з автоматами на захоплення. Вони перетрусили весь дім, вкрали документи — паспорт, водійське посвідчення, купу особистих речей. Там у мене прапори в кімнати висіли, їх теж поцупили. Після цього майже 7 місяців жив нелегально, без документів. Потім відновив.  

Ви ж так і не взяли російський паспорт. Складно тут без нього доводиться?

Як вам сказати. Машиною зараз не їжджу, номери ж вимагають російські. А так у мене тут все своє є. В лікарні важко. Аусвайс (російський паспорт — ред.) вимагають. Був у мене випадок, в око щось впало. І я поїхав у Роздольну лікарню, от якщо хочеш померти — їдь туди і тебе вперед ногами винесуть. Там немає окуліста, потрібно їхати в Євпаторію, щоб витягнути окалину з ока.

Вони всюди вимагають паспорт і поліс, а в мене немає ані першого, ані другого. З однієї лікарні мене відфутболили, я пішов до іншої. Там мені теж почали розповідати, що у мене немає поліса. У мене гострий біль, ви не будете надавити мені допомогу? Лікар допоміг, і потім я почав розказувати їм про окупантів. І люди були в коридорі, людей 15. Двоє з 15 мені тисли руки відкрито, це був дитячий центр.

«Хочуть, щоб сиділи всі, як миші під віником. Сиділи і не дзявкали, раділи або, принаймні, створювали видимість»

Повернімся до ваших судових справ.

Після усіх цих обшуків навесні, 14 листопада вони приїхали до мене додому, били в квартирі, відвезли на 10 діб, завели на мене кримінальну справу за образу при виконані.

Розкажіть про образу поліцейського. У вашій справі зазначається, що ви сварились матом на поліцейського Баранова.

Це було вночі. Я почув якісь голоси на подвір’ї. Увійшли. Ну і буквально за півхвилини у спальні з’являється «мєнтьонок» і каж: «ти хто?» А він взутий зайшов, в дім, в спальню. А я йому: «Та йди ти в жопу, щоб я тобі казав, хто я у себе вдома». Він зайшов у цивільному, якась синя течка, документи не надав. Зайшов і одразу мені — ти хто? У нас відбувся діалог буквльно з двох фраз. Потім залетіли ОМОНівці. І давай мене скручувати. Скрутили, одягли наручники, як я був у кальсонах, в тільняшці… в галоші мене ще взули і вивели. В машині ще додали — оце й уся «образа».

Вони їздили до людей і прямим текстом говорили: відмовтеся від дружби з Балухом, бо ви у нас «на олівці». А мені казали: «може, ти вже визначишся і поїдеш звідси?» 

Я не пам’ятаю всього достаменно, але я кричав їм, що вони окупанти. Не пригадую, щоб я матюкався, ну напевно, коли тебе б’ють, може, ти і матюкаєшся. Звичайно, вони це все повернули так, що він зайшов, представився, хоча самі настільки плутаються у цих свідченнях. Там ручні поняті, їхні чергові.

От зараз уже другий суд триває, апеляційний. Вони залишили той самий вирок, що і в першому випадку, у вирок додали лиш два абзаци — «у зв’язку з новими обставинами». Їх змусили так сказати, розглядати. А так абсолютна електронна копія попереднього вироку з усіма орфографічними помилками. Ніхто нічого не розглядав. Не в цьому полягає завдання.

А в чому? Залякати?

Дивіться, вони приїжджали до мене 9 березня на День народження Тараса Шевченка. Приїжджали з хлопцями, з якими я спілкуюсь. Вони їздили до них і прямим текстом говорили: відмовтеся від дружби з Балухом, бо ви у нас «на олівці». А мені вони казали: «може, ти вже визначишся і поїдеш звідси?» 

Хочуть, щоб сиділи всі, як миші під віником. Сиділи і не дзявкали, раділи або, принаймні, створювали видимість. А яке в окупантів може бути завдання? Змусити населення бути лояльним до влади. Тут все дуже просто. Якщо ти вибиваєшся з цієї загальної маси, то тобі потрібно дати по носі.

Це ж не Путін колотить, Путін — це наслідок дій усіх цих людей. Вони хочуть бачити, як когось можуть змусити, зламати, притиснути до нігтя, щоб сидів і не дзявкав

А ви не цікавились, це кримські силовики чи приїхали з Росії?

Ті, які приїжджали і прапор зривали, це 30 квітня 2015 року, — там були ФСБшники з Волгоградської області. А зараз, оцей-от Баранов, якого я ніби-то образив, — він молодший син майора. У них очевидно політика така. Переважно усі були віку мого сина. Один старший на рік, інший молодший на рік. Єдина — це Ященко, жінка мого віку. А то цих малолітніх понабирали, але переважно кримських. Дільничний, який приїздив, —кримський татарин. Другий — теж кримський татарин.

«У мене обіцяють землю відібрати, ту, на якій я працюю. Мені розповідають, що я не маю права, тому що я російське громадянство не прийняв»

Як ваші сусіди реагують на все, що з вами відбувається? Селище невелике, точно всі знають.

Кожен реагує по-різному. Є люди, які дуже допомагають мені, причому справді допомагають. Я не уявляю, як би мені було важко, якби не вони. А є відверто ті, хто чекає: «Як же ж це так, що Росія досі нічого з ним не зробила, ходить тут досі серед нас». Це люди, з якими ніколи не мав поганих стосунків. Це ж не Путін колотить, Путін — це наслідок дій усіх цих людей. Вони хочуть бачити, як когось можуть змусити, зламати, притиснути до нігтя, щоб сидів і не дзявкав

Як ви думаєте, коли стався поділ поглядів на проукраїнські і проросійські?

Справа в тому, що є люди, які щось вміють робити, хочуть робити. Вільні люди, які не бажають, щоб за них хтось щось вирішував. Вони хочуть самостійно ухвалювати рішення, розуміють — щоб жити, потрібно навчитися контролювати владу. Я не маю на увазі з допомогою зброї, а добиватися того, щоб працювали нормально інституції, які контролюватимуть владу.

А є люди, які просто шукають собі пана. Ось, поміняли. Цей був поганий, той буде хороший. Зараз всі потилицю потирають, що якось не так все сталося, хоча їм про це казали, і я зокрема.

Я не розумію, чому люди бояться. Все одно доведеться помирати, а як на мене, то прожити на колінах значно гірше, ніж померти стоячи

Ви спілкуєтеся з людьми протилежних із вашими поглядів? 

Мені якось бридко спілкуватися з цими людьми останні два роки. Раніше я був більш товариський, а зараз просто бридко. Тому що слухати цю маячню просто набридло. Але навіть при цьому всі вже кажуть, що все розуміють, всі стогнуть, але ніхто нічого не хоче сказати, тому що кожен боїться. Той з роботи боїться вилетіти, бо це — як раз плюнути, інший боїться за бізнес, тому що тиск почнеться.

У мене обіцяють землю відібрати, ту, на якій я працюю. Мені розповідають, що я не маю права, тому що я російське громадянство не прийняв. Кожен чогось боїться. Я, наприклад, вважаю, що якщо чоловік чогось боїтсья після 40 років, значить він ніколи не замислювався над сенсом життя. Я не розумію, чому люди бояться. Все одно доведеться помирати, а як на мене, то прожити на колінах значно гірше, ніж померти стоячи.

Я чудово розумів, що я роблю. Я для себе вирішив, що мені якось треба відійти від цієї ситуації і знайти спосіб зробити цю всю ситуацію публічною. Інакше це все давно б закінчилось. Можливо, вони б ще щось мені вигадали, гірше, ніж ці 320 годин виправних робіт. Я розумію, що їм нічого не вартує значно більший термін «припаяти».

Чи думали ви, що у вашому рідному Криму будуть судити за інакомислення?

Думав. Я з дитинства закоханий в історію, ну і так вийшло, що в дитинстві багато читав. Це був Солженіцин зі своїм «Архіпелаг ГУЛАГ», потім «Акваріум». Потім і Суворова читав. І постійно проводив якісь аналогії з людьми, яких бачиш навколо, і розумію, що насправді люди ж не помінялися. Вони які були такі і є. Це просто відкрило шлюз з поганим, це як кран, — і з них потекло оце все лайно. А воно в них завжди було, прото гнило у закутку.

Я ані секунди не сумніваюся, що Крим повернетсья до складу України. На це є дві основні причини. Крим — пуповина України. Тому що цей шматок землі, цей перешийок, даний Криму для зв’язку з материком, — це не просто так. Як би там хто не казав, Крим не може просто існувати без України, і зараз це особливо помітно. І тому всі ці мости — це все штучне.

Якось я намагався порівняти, от з чим це можна порівняти? Це як жити з коханою і некоханою людиною, душа в душу і все природньо відбуваєтсья. Цього мосту не буде. Це і дурню зрозуміло. Ну, навіть якщо він з’явиться, то що? Що вода по ньому потече? Ні, не потече.

«Я, наприклад, вважаю, що право голосу людина повинна заслужити, довести, завоювати»

Так, але ж що робити з проросійським населенням Криму?

Що з людьми робити? Ось це міцне породження демократії, у нас всі мають право голосу. Я, наприклад, вважаю, що право голосу людина повинна заслужити, довести, завоювати. І взагалі, голосувати, ухвалювати якісь важливі для держави рішення не можуть люди, які не розуміють. Як на мене, у них повинно бути право обрати людину, яка зробить цей вибір за них. Ніби як делегувати свій голос комусь.

Я на всіх виборах був і головою комісії, і в окружних комісіях працював, і просто членом комісії. Ось цей маразм з виїзним голосуванням, я розумію, це дуже було потрібно Януковичу. Я кажу про нього, тому що в його час це відбувалося. Хворі, неходячі: «Ой, а я не знаю за кого голосувати». От для чого їм цей голос? «Та от, а що вам Янукович не подобається? Та нехай вже буде той Янукович!»

Тому вся ця маргінальна маса ніколи не робила погоди державі. Що робити з людьми — це за принципом Мойсея — 40 років водити. Тільки так можна. Ну і справа в тому, що ми 25 рокій йшли цим шляхом, і нас незрозуміло хто вів. Ми це покоління дітей втратили.

У мого сина однокласник в армію в Росії пішов служити. А були такі, хто хотів йти, а їх не взяли за станом здоров’я. От чим займалась держава 25 років, щоб таких зростити? Таких, які буквально через рік після окупації частини території рвуться в окупаційну армію. Я не можу сказати, що нічого позитивного в Україні не відбувається, але відбувається дуже мало.

Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади