Життя

«Всі ми зі Щастя — всіх нас розкидала війна» — дядя Саша Косолапов

Життя/«Всі ми зі Щастя — всіх нас розкидала війна» — дядя Саша Косолапов
Зберегти
Вигляд

У джемпері на картату сорочку та зручних кросівках — чоловіка із широкою посмішкою не відрізнити від середньостатистичного американця. Про минуле ветерана АТО нагадують поранення. Навіть підвестися з візка на милиці після чергової операції — неабияке випробування для луганчанина, що воював на Сході України пліч-о-пліч із сином. Після восьми місяців  реабілітації бійця бальйону «Айдар» не поспішають виписувати із Національного військового медичного центру імені Уолтера Ріда. Про затяжну реабілітацію і війну, яка спустошила батьківську хату, Олександр Косолапов роздумує у стінах Конгресу США.  

Зараз от три місяці як зробили цю операцію, виявляється на цьому ще не кінець. Ще треба йти і йти. Медицина і лікування — важка штука! (сміється — ред.) В Україні рятували ногу, але кістка лівої ноги зрослася на сім сантиментрів коротшою, тому коли я вже у США перебував на реабілітації, американські лікарі запропонували: «Давай потягнемо кістку і вирівняємо.

Маєте тут у Вашингтоні  рідню чи допомогають благодійники, волонтери, представики української діаспори?

Взагалі тут дуже допомогає українська діаспора. За цей час, поки ми тут, а ми тут уже 7 місяців, не залишають нас насамоті і немає такого враження, що ми не на Батьківщині, що десь закордоном, мова спілкування — українська, постійно запрошують нас у гості — і людям радість, і нам — маємо на столі борщ і вареники! (сміється) Живемо у госпіталі — до нас часто приїжджають. Я от певний час був обмежений у пересуванні —  дуже боляче було. От я тільки перші кроки свої в люди роблю.

Ви постійно кажете «ми», хто ці «ми»? Скільки вас тут? І як ви потрапили у перелік тих, хто проходить реабілітацію у Вашингтоні?

Нас сюди п’ятеро приїхало, але троє вже повернулися в Україну — нас залишилося двоє з тієї групи, що була тут із серпня місяця минулого року. Кажу «ми», бо живемо однією родиною. Це програма державна Уряду США. У квітні минулого року, коли лежав у Львівському госпіталі, приїхала група американських лікарів. Коли їм перекладач пояснив, що зі мною сталося, — вони були вражені. І от у червні мені подзвонила співробітниця Міністрерства оборони і сказала, що мене вибрали і я лечу у США на реабілітацію. Я погоджуюсь дуже швидко на ті операції, які мені пропонують, хоч бачу, що в тому чи іншому сенсі тут я — «піддослідний кролик» (сміється). Вони пробують — шось відновлюється, а щось ні, бо дуже складні поранення. 

Ваш син Володимир, із яким ви воювали пліч-о-пліч, чи він досі на Сході? Як підтримуєте зв’язок із ним? 

Я хоч і стара людина, але мене привчили до сучасних засобів комунікації — skype, viber, facebook, то підтримую зв’язок і з сином, і з дочкою, і з батьком! Сестра доглядає батька у Черкасах, син живе в Івано-Франківську із своєю дружиною і дітьми, а дочка живе у Трускавці Львівської області — чекає мене із Вашингтона. Всі ми зі Щастя — всіх війна нас розкидала. Так і стоїть батьківська хата закрита і ніхто там не живе — отака наша доля східняків!

Минуло два роки з того часу як ви отримали поранення, чи стежете за подіями навколо батальйону «Айдар»? 

За «Айдаром» стежу, бо ще там залишилися деякі хлопці, які починали зі мною «Айдар» і самі вони з Луганської області, то якось цікаво як вони там. Але то більше син із ними на зв’язку. Володя щось там дізнається, а потім мені розказує. Пишу їм часом, коли щось згадують про нас у facebook. Як можу — так і нагадую, що я ще живий! Бо так співпало, що тут минулого тижня помер хлопець айдарівець зі Щастя, який був тут на лікуванні і от всі вирішили, що то я. І Вова каже: «Папа, два дня телефони не замовкали!» 

Як трактуєте зняття недоторканності із депутата Сергія Мельничука? Чи бентежать вас пред’явлені Генеральною Прокуратурою звинувачення на адресу колишнього комбата батальйону «Айдар»? 

Щодо тих звинувачень, які я прочитав, то це правда. Я про мародерство, про те, що хапали людей, привозили їх у підвал, били і вимагали грошей — це ті речі, які батальйон «Айдар» витворяв у Луганській області, ті речі, які я просив не робити, бо я сам з тієї землі, із того краю і багато людей, проти яких застосовували злочинні дії — це мої знайомі, люди, які знають мене, яких знаю я. Я був у жаху — поки ми там лежимо на війні у нас за спиною НАШІ таке творять. Це правда! Тому, якщо у Прокуратури є достатньо доказів, то буду радий, коли все закінчиться так як має бути по Закону. Бо, якщо хто думав, що війна все спише, то ні. Якщо ти вчинив злочин, то відповідай. Коли буде вирок, то можна буде сказати: «Ми почали жити по Закону» і я буду радіти.

/Тетяна Козирєва
фото Олександра Косолапова

 

 

Пов`язані новини