ENRU

Вибори в невизнаному Придністров’ї: застиглий час та пустота чистих вулиць

На виборах президента самопроголошеної Придністровської Молдовської республіки, територію якої світова спільнота визнає як Придністровський регіон Молдовської Республіки, зіштовхнулися два головних претенденти на перемогу.

Це – чинний президент Євгєній Шевчук та голова місцевого парламенту Вадім Красносєльській.

Шевчук позиціонував себе як лідера, який упродовж п’яти років свого президентства спромігся заручитися підтримкою Росії, побудувати чимало соціальних об’єктів та навести лад у фінансах.

А ось спікер парламенту переконував виборців, що його програма – це і є програма партії Владіміра Путіна «Единая Росия», що він зможе повернути інвестиції в регіон та створити умови для середнього й малого бізнесу.

Через неврегульований статус Придністров’я на виборах не були присутніми спостерігачі від таких міжнародних організацій, як Рада Європи та ОБСЄ.

Приїхали до Тирасполя лише представники Державної Думи Російської Федерації, а також Абхазії і Південної Осетії. Переміг у підсумку, згідно з даними місцевого ЦИК, Вадім Красносєльській.

Громадське поцікавилося в місцевих мешканців, що вони думають про ці вибори та вирішення яких проблем очікують.

Ранок голосування

Рано-вранці, 11 грудня, на виборчу дільницю по вулиці Комсомольський у Бендерах, що за 15 хвилин їзди від Тирасполя, заходять голосувати поодинокі виборці.

Місто ще не прокинулося. На вході та в середині дільниці, що розташовується в школі, чергують міліціонери. Тут же розмістили і динаміки, з яких голосно лунають пісні Альони Апіної — хіти 1990-х років.

Найбільш ранні виборці діляться своїми очікуваннями та проблемами. Практично всі в унісон говорять про безробіття як головне місцеве лихо.

«Пенсії, робочі місця, ціни на ринку – у нас дуже багато проблем. Нам потрібен хороший господар. Буде господар – буде все у нас. За останні п’ять років усе змінювалося лише на гірше. Геть нічого хорошого не було», — каже місцева мешканка.  

«Нам потрібно, щоб відкривалися робочі місця. У мене передпенсійний вік. Відповідно, пенсію мені не дають. У мене дитина – інвалід першої групи. Я мала вийти на пенсію в 50 років, але на той момент не мала стажу 25 років. От що робити? Я теж хочу працювати, а не сидіти на одній дитячій пенсії. У бюро зайнятості роботи для мене немає. Самі знаєте чому: передпенсійний вік. Виживаємо за рахунок підробіток. За останні п’ять років була жахлива динаміка. Ми й так були не на висоті, а нас ще більше втопили, самі знаєте куди», — розповідає інша жінка.

«Сподіваємося на те, щоб робота була в нас, щоб пенсії виплачувалися, щоб ми, як раніше при Радянському Союзі, жили, щоб ми дружньо жили», — говорить інший мешканець Бендер.

Чоловіку 62 роки. Про себе розповідає, що сам за походженням литовець і любить Бендери за те, що там легко завжди вживалися разом молдовани, росіяни, українці та інші національності.

«Я ніколи не забуду, як жити за пенсію в 600 рублів»

За президентства Євгєнія Шевчука на 30 % скоротили пенсії, на стільки ж підвищили податки, запровадили плату за дитячий садок – 320 місцевих рублів на місяць (близько 450 грн) для громадян Придністров’я, підвищили тарифи за газ для промислових підприємств.

Місцеві пенсіонери розповідають, що після сплати комуналки вимушені були жити за 20 місцевих рублів на день, що дорівнює близько 28-30 грн.

У липні 2016-го Росія надала Придністров’ю чергову гуманітарну допомогу, тобто дотації для виплат пенсій і зарплат.

Завдяки цьому пенсіонери отримали надбавку – 104 придністровських рубля (близько 240 грн).

«Попередні п’ять років ми прожили просто жахливо. Я ніколи цього не забуду. Як можна прожити за 600 рублів (840 грн)? Це така в мене пенсія», — коментує мотивацію для голосування за іншого, ніж чинний президент кандидата, жінка на виході з виборчої дільниці в школі гандболу в Тирасполі.

У батьків, бабусь, дідусів маленьких дітей свої причини для невдоволення: їх змусили платити за дитячі садки. Не у всіх є така можливість.

«Так зробили, що якщо один із батьків не є громадянином ПМР, то потрібно платити 29 рублів на день за дитсадок. У мене в онучки чоловік не є громадянином, то маємо платити саме стільки. У них двоє дітей-близнюків, то я не можу віддати їх до садочка. Занадто дорого», — розповідає нам бабуся, що гуляє з онуками на центральній площі Бендер.

Молоді люди тим часом виживають хто як може. Багато хто виношує плани виїхати з регіону, якщо ще досі не зробив цього.

Згідно з даними, які під час виборчої кампанії наводив Вадім Красносєльській, за останні 5 років із півмільйонного Придністров’я виїхали 60 тисяч людей.

«25 років говоримо про визнання незалежності – віри вже немає»

На виході з виборчої дільниці в Бендерах саме про це говорять молоді люди.

«У нас в усіх сферах є проблеми. Бідність з-поміж населення, молодь уся їде геть. Їдуть куди-небудь, аби тільки тут не лишатися. Насамперед їдуть туди, де краща якість життя: багато до Російської Федерації. При виборі президента всі сподіваються, що будуть зміни. Всі країни розвиваються, а ми застигли на одному місці. Вже 25 років говоримо про врегулювання статусу Придністров’я, але віри в те вже немає, що незалежність визнають. Всі це обіцяють: перший президент (Ігор Смірнов – Ред.), другий президент (Євгєній Шевчук – Ред.). Поки що змін немає. Будемо сподіватися, що якийсь крок уперед зроблять. Хоча поки що переговорний процес «заморожений».

Так, молоді дипломовані спеціалісти ладні їхати працювати, приміром, на будівництва в інші країни, ніж робити кар’єру в місцевих структурах невизнаної республіки.  

«Плануємо з родиною їхати звідси, але остаточно поки  що не вирішили, почекаємо результатів виборів. Тут дуже мало роботи, підприємства закриті. На мою сім’ю бракує грошей, панує безробіття. Всі знайомі виїжджають, але подивимося, що буде далі», — каже молодий чоловік.

За покупками місцеві мешканці їздять іноді й до України. Там багато товарів є дешевшими. 

«Для мене особисто в 2015 році трохи складно стало. У мене є донька, хотіли ще одну дитину, але вже не можемо її забезпечити. Ледве одну доньку тягнемо. Мені простіше купити долари, поїхати до України й там придбати медикаменти, памперси, дитяче харчування. Там це дешевше, навіть якщо врахувати витрати на дорогу», — розповідає Євгєній із Тирасполя.

Як показали результати виборів, більшість населення, вирішення всіх цих проблем пов’язує з Вадимом Красносєльськім.

Саме він і переміг на виборах: у нього 62 % голосів, згідно з даними ЦИК невизнаного Придністров’я. У Євгєнія Шевчука – 28 %. Явка становила трохи більше 59 % виборців.

Чинний президент дорікав переможцю тим, що той насправді не є незалежним кандидатом, як він себе позиціонує, а залежить від голдингу-монополіста «Шериф».

Саме той фактично повністю контролює економіку невизнаної території.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Придністровський регіон Молдови обирає президента

Промислові підприємства, банки, єдиний оператор мобільного зв’язку, електростанція, мережа супермаркетів, гігантська спортивна арена завмерла під Тирасполем – усе це «Шериф».

Приміром, у Придністров’ї немає вільного продажу сім-карт, а розрахуватися можна лише картками місцевих банків. Згаданий голдинг забезпечує понад 50 % податкових надходжень до місцевого бюджету.

Євгєній Шевчук переконував, що готовий кинути виклик монополізму.

Хоча на початку його президентського терміну політика теж пов’язували з тим самим монополістом.

Спільним для обох кандидатів було те, що вони виступають за досягнення визнання незалежності Придністров’я міжнародною спільнотою.

Втім, досі ані Росія, ані жодна інша держава ООН цього не зробила. Регіон повністю залежить від російських дотацій, а також її дешевого газу.

Якщо Кремль зменшує чи припиняє грошові вливання, це насамперед відчувають на собі пенсіонери, бюджетники, ті, хто отримує соціальні виплати.

Приміром, у січні 2015-го, у розпал війни на сході України та анексії Криму, російські ЗМІ писали  про невдалий вояж Євгєнія Шевчука до Росії: грошей, які він тоді попросив, йому не дали.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У невизнаному Придністров’ї ЗМІ відкрито агітують за кандидатів у президенти

До речі, згідно з даними, які він наводить, нині Придністров’я платить за імпортований газ 172,5 долара за тисячу кубометрів.

У той же час новий президент Молдови Ігор Додон, висловлює готовність вести перемовини щодо придністровської проблеми. В інтерв’ю молдовській службі Радіо Свобода він заявив, що в 2017-м очікує руху в позитивному напрямку.

«Яким я бачу вихід із ситуації? Невдовзі після Нового року було б добре провести зустріч з лідером з Тирасполя, щоб обидва ми знайшли моменти, які можуть бути основою політичного врегулювання, що б після цього запропонувати це нашим партнерам на переговорах у форматі «5+2», — наголосив новообраний молдовський керманич. Україна, як гарант і посередник, залучена до згаданих перемовин.

Незважаючи на те, що в новинах на місцевому телебаченні розповідають про «загрозу» з боку України, бо вона періодично накопичує війська на кордоні з Придністров’ям, до неї місцеві мешканці ставляться здебільшого доброзичливо: меседжі місцевої пропаганди вони особливо до уваги не беруть.

На придністровській території дислоковані спільні миротворчі сили, основою яких є росіяни.

У 1992-му в зону конфлікту між молдовськими військовими та збройними формуваннями сепаратистського режиму в Тирасполі ввели російські війська.

Досі там залишається близько 400 військовослужбовців Російської Федерації. І Євгєній Шевчук, і Вадім Красносєльській виступають категорично проти їхнього виведення.

Україна після переговорів із Молдовою заявляла про готовність надати «зелений коридор» для виведення російських військ і озброєння, розміщених у придністровському селі Кобасна.

Красносєльській обіцяє триматися «незалежності»

Що стосується позиції новообраного лідера Тирасполя стосовно перспектив порозуміння з офіційним Кишиневом, то після голосування він заявив таке: «Я не перебуваю в ейфорії від обрання Ігоря Додона президентом. Річ у тім, що Молдова є парламентською державою. І жодне рішення президента не має юридичної сили, якщо його не затвердить парламент. Зважаючи на те, що Ігор Додон є проросійським політиком, як він себе називає, а парламент там проєвропейський, я можу прогнозувати, що гіршим сценарієм буде напруга між президентом та парламентом, що може спровокувати чергове громадянське протистояння, яке може вилитися в «оранжеву хвилю». Тому незалежність Придністров’я – гарантія того, що «оранжева  хвиля» в Молдові не захопить Придністров’я. Тому ми будемо триматися своєї незалежності».

З Україною в рамках міжнародних форматів переговорів він хоче вести мову про зняття блокади для імпорту підакцизних товарів і вирішення інших тамтешніх економічних проблем.

Зізнається, що досі ні з ким з українських політиків не зустрічався.

Для покращення економіки та життя в цілому Вадім Красносєльській обіцяє зменшити податки, запровадити пільгові кредити для бізнесу, підвищити соціальні виплати.

Єдиним джерелом ресурсів для останнього в короткостроковій перспективі є все ті ж російські дотації.

Як і попередник, він не ставить питання про те, чи можна відчутно змінити на краще якість життя без реального врегулювання статусу регіону на міжнародному рівні та компромісу з Кишиневом.

Натомість обіцяє в усьому орієнтуватися на Росію.

 На цих виборах кандидати затято змагалися в тому, хто з них більш проросійський.

Так, команда Красносельського записала відеозвернення депутатів Державної Думи, як виглядало на його підтримку.

Їх показав підконтрольний йому телеканал ТСВ. А Перший придністровський канал, що агітував за чинного президента, продемонстрував невдалі дублі російських діячів, з яких можна було помітити, що ті не завжди до ладу знали, про що й про кого йдеться.

Крім того, обидва головні кандидати прагнули заручитися підтримкою російських публічних фігур.

Скажімо, співак Іосіф Кобзон агітував голосувати за Євгєнія Шевчука. В архіві Вадіма Красносєльського знайшлося спільне фото з Кобзоном.

І політик використав його як доказ того, що той його підтримує. У відповідь співак пригрозив йому судом.

Загалом же насущні проблеми, про які говорять місцеві мешканці, — це безробіття та виїзд великої частини населення за кордон — можна помітити й без статистики чи викривальних заяв політиків.

На широких, просторих центральних вулицях Тирасполя незвично малолюдно й у робочі дні, й у вихідні, якщо порівняти їх з будь-якою столицею навіть на пострадянському просторі.

Це створює відчуття пустоти.

Повсюдно збережена радянська топоніміка та символіка. Молодь гуртується ввечері в парках і біля магазинів.

У Тирасполі залишився лише один нічний клуб. Хоча сучасних кав’ярень і ресторанів з гарною якістю обслуговування та привітним персоналом там є чимало, як, до речі, й автівок дорогих марок на вулицях.  

Головна проблема – низька платоспроможність основної частини місцевого населення.

До неї додається екзистенційне відчуття застиглого часу й пустоти широких і напрочуд чистих вулиць.