Війна

Вигадуючи терористiв: як Україна видає Росії шукачів притулку

Війна/Вигадуючи терористiв: як Україна видає Росії шукачів притулку
Зберегти
Вигляд
lead
Українські спецслужби регулярно звітують про затримання терористів «Ісламської держави» на нашій території. Насправді далеко не всі з них мають стосунок до терористів і становлять загрозу для України. Журналістка Hromadske записала історії росіян, яких українські спецслужби затримали за тероризм на прохання Росії. Щодо одного з них вже ухвалене рішення про екстрадицію.

 

Історія перша. Руслан Мейрієв

Морозний день 16 січня 2016 уродженець Інгушетії Руслан Мейрієв запам'ятав в деталях. У спальному районі на околиці Мелітополя, розповідає він, де рідко зустрінеш перехожих, зібралися спецназівці в бронежилетах і касках. Всі — в масках. Коли Руслан вийшов з квартири свого товариша і пішов додому, силовики накинулися на нього, поклали на асфальт і заштовхали в мікроавтобус.

Наступного дня, вже у запорізькому СІЗО, йому повідомили, що він затриманий за участь у терористичній організації «Ісламська держава» за заявою, яку подала в міжнародний розшук Росія.

«Вони привели мене і мого товариша в його квартиру, почали витягувати книги арабською, показувати нам і кричати:«Що це?!» Ніби там було написано щось надзвичайне», — розповідає Мейрієв.

Мені не відомо, як він виглядає і чи все з того, про що він говорить, відповідає дійсності. Ми спілкуємося по телефону: Руслану вдається іноді вийти на зв'язок з СІЗО.

Його справа про екстрадицію розглядається вже більше дев'яти місяців і він у відчаї шукає будь-яку можливість захистити себе, щоб залишитися в Україні зі своєю сім'єю і не опинитися знову в Росії, де, як він думає, його чекають тортури і в'язниця.

Довідка:

За даними СБУ (на 20.07.16), за 2015 рік працівники служби затримали 25 прихильників «Ісламської держави», 19 з яких виявилися громадянами Росії, які намагалися транзитом потрапити до Сирії або виїхати з неї. Щодо трьох з них були порушені кримінальні справи за підроблені документи, а інші відправлені до країн походження — в Росію і республіки колишнього Союзу.

Також, за даними СБУ, в Україну з 2015 року не пустили 614 прихильників міжнародних терористичних організацій (468 у 2015 році, 146 — у 2016). Крім того, СБУ повідомила про затримання 14 іноземців, які брали участь в ІДІЛ і «Фронт Ан-Нусра» (відділення терористичної організації «Аль-Каїда» в Сирії і Лівані, що входить в коаліцію бойових фракцій, які протистоять Башару Асаду) і перебували в розшуку Інтерполу. Затримання відбувалися в Київській, Харківській, Вінницькій та Дніпропетровській областях.

 

За сухими цифрами ховаються історії людей, які стверджують, що ніколи не брали участь в терористичних організаціях і не були на території Сирії, Іраку та інших регіонів, де тривають збройні конфлікти. Звинувачення, пред'явлені їм українськими спецслужбами, вони називають щонайменше дивними.

32-річний юрист Руслан Мейрієв народився в інгушському кварталі спірного Пригородного району Північної Осетії, на який ще з довоєнних часів претендують жителі Інгушетії. У 1992 там стався збройний конфлікт, пов'язаний з переділом територій після розпаду Союзу. Тієї осені президія Верховної Ради Росії запропонувала комісії за участю осетинських і інгушських представників підготувати проект рішення спірних інгушської-осетинських питань, а наступного дня півтори сотні озброєних інгушів заблокували пост внутрішніх військ біля селища Карца в Північній Осетії і зажадали виведення російських військових з території республіки.

Почалися серйозні зіткнення між інгушськими і осетинськими збройними формуваннями, в результаті яких загинули 608 осіб, 939 осіб були поранені, а 261 людина зникла безвісти.

У листопаді почалася евакуація інгушів із зони конфлікту. Серед тих, кого вдалося вивезти, був і дев'ятирічний Руслан. Він розповідає, що коли вони з сім'єю виїжджали, їхній автобус обстріляли військові. У ті часи таке відбувалося нерідко.

«В 9 років перервалося моє дитинство і почалося жорстоке нещадне життя в Російській Федерації», — розповідає він і згадує, що незабаром, в 1994, почалася війна в Чечні, а його сім'я жила на кордоні з воюючою республікою.

За словами Руслана, в 2009 машину, в якій їхали його мати і брат, що працював співробітником міліції, підірвали бойовики, коли вони поверталися з похорону родичів. Всі залишилися живі, але брат позбувся однієї ноги, а мати отримала контузію. Мейрієв вважає, що теракт скоїли учасники «Імарату Кавказ», організації, яка зараз входить до складу підрозділів «Ісламської держави».

Руслан каже, що виріс релігійною людиною: регулярно відвідував мечеть, спілкувався з такими ж, як він, мусульманами. Але з часом, стверджує він, жити в умовах постійного тиску спецслужб на мусульман ставало все важче.

«В Інгушетії щодня пропадають люди, — говорить він. — Буває, що людина зникає, а потім знаходять його тіло зі слідами тортур. Знайомим, яких катували, показували моє фото. Силовики погрожували, що переб'ють всіх інакомислячих. Кожен, хто там чинить найменший опір системі, оголошується терористом. Психіка такого вже не витримувала».

У 2012 році Мейрієв виїхав з Росії і відправився до Єгипету, за його словами — вивчати арабську мову і Коран. Там він жив і навчався до 2013 року, поки не довелося виїхати на лікування хребта, який він пошкодив в 2009 (Мейрієв має інвалідність другої групи). Так, розповідає Руслан, він опинився в санаторії в Криму, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною — кримською татаркою Камілою Раімовою.

«В Україні я почувався вільно і спокійно, — згадує Руслан. — Відпустив бороду і нікого не боявся. У Росії за це б мене розчленували».

Вони повідомили мені, що Росія подала мене в розшук. Я запитав їх: ви що, на ФСБ працюєте? Було дивно, що вони пред'являють мені щось, пов'язане з Росією — країною, з якою Україна воює

Не встиг Руслан одружитися, як в Крим увійшли російські війська. На початку березня, розповідає він, разом з групою кримських татар вони виїхали до Вінницької області. З ним був боєць Іса Акаєв, який очолив добровольчий батальйон «Крим».

«Іса навіть пропонував мені йти на війну в складі батальйону, але мені не дозволяла травма хребта, тому я просто допомагав як волонтер — привозив одяг, консерви», — каже Мейрієв.

У квітні 2015 у Мейрієва народився син. На той момент вони з дружиною жили у Вінниці, щоб бути ближчими до кваліфікованих медиків — у Каміли важко протікала вагітність, пояснює Руслан. Приблизно в той же час він на прохання знайомих поїхав до Хмельницького, де тривав суд над мусульманином, щоб його підтримати. Коли вийшов з процесу, розповідає Мейрієв, до нього підійшли двоє співробітників карного розшуку, почали розпитувати і в результаті затримали «до з'ясування обставин».

«Вони повідомили мені, що Росія подала мене в розшук, — згадує Мейрієв. — Я запитав їх: ви що, на ФСБ працюєте? Було дивно, що вони пред'являють мені щось, пов'язане з Росією — країною, з якою Україна воює. Вони запитали, де я був в 2014 і 2015 роках — нібито в 2014 я щось зробив у Москві і втік. Але потім слідчі сказали, що «ворог мого ворога — мій друг», — і відпустили».

Наступного разу, 16 січня 2016, його затримали вже «як ворога».

«На території України я ні в чому не обвинувачуюся, — говорить він. — Росія розшукує мене нібито за статтями «тероризм» і «організація терористичної групи». Наскільки мені відомо, в розшук мене оголосили 26 лютого 2015 року, але 23 березня я приходив в російське консульство подавати заяву на новий закордонний паспорт, і мені нічого не сказали і не затримали».

Згідно з документами, наданими адвокатом, Мейрієв розшукується  управлінням у боротьбі з тероризмом 2 служби ФСБ РФ.

На запит Hromadske в СБУ підтвердили затримання Руслана Мейрієва, підставою для цього назвали наявність в базі даних Інтерполу його анкети. Також в СБУ нам повідомили, що питання екстрадиції не входить до їхньої компетенції.

Кожні два місяці Руслан дізнається про продовження екстрадиційного арешту. Влітку він через адвоката подав заяву про визнання його біженцем, але відповіді йому не дали.

«Війна, яка почалася для мене в 1992 році, досі не закінчилася, куди б я від неї не біг», — говорить він.

У свою чергу, народний депутат і голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров написав клопотання про те, щоб Мейрієва відпустили на поруки.

«Він не ховався, з Криму виїхав, коли прийшли окупанти, і я вважаю, що він повинен вийти на свободу до сім'ї — у нього ж троє дітей», — каже Чубаров.

Тільки суд клопотання відхилив, посилаючись на те, що депутат особисто не був присутній у суді (брати участь у відеоконференції йому не запропонували, стверджує Чубаров, і не сповістили заздалегідь про дату засідання).

«Його відсутність заважає судді з'ясувати його думку щодо поруки за належне виконання своїх процесуальних зобов'язань підсудним і оцінити саму особу, оскільки будь-яких даних щодо такого «поручителя» суду не надали», — йдеться в рішенні судді.

До речі, самого Чубарова на початку 2016 року російська влада оголосила в міжнародний розшук:

«Але чомусь ніхто мене не поспішає Росії видавати», — усміхається він.

Історія друга. Зелімхан Белхароєв

Історія 24-річного Зелімхана Белхароєва в багатьох деталях повторює розповідь Мейрієва. Як і Руслан, Зелімхан народився в Інгушетії, в Сунженському районі, який межує з Пригородним районом Північної Осетії і Чечнею. Він успішно займався греко-римською боротьбою в московському клубі «Спарта», виступав на першості Європи, в турнірах у Франції, Румунії, Болгарії, Туреччини, Бразилії та привозив золоті медалі. Його взяли в збірну Росії, в її складі він отримав чемпіонський титул в 2012 році.

«Белхароєв — салафіт (Салафіти вважають себе мусульманами-фундаменталістами, які прагнуть повернутися до чистого ісламу часів пророка Мухаммеда і його перших послідовників, засуджують поклоніння святим і паломництво до місць їхнього поховання, заперечують будь-який вплив традиційних вірувань на релігійну практику — ред.), а таких в Росії переслідують. Спецслужби помітили, що він носить тюбєтєйку і молиться, і почали пресувати», — розповідає його адвокат Володимир Саушкін. Залишатися на зв'язку з Зелімханом можна тільки через нього.

У доповіді International Crisis Group «Північний Кавказ: складнощі інтеграції» йдеться про те, що Росія «в цілому підтримала традиційних мусульман і фактично заборонила салафізм, поглибивши тим самим внутрішньоконфесійний розкол. Вона [держава] сприймала «полювання на ваххабітів» як невід'ємну частину боротьби з тероризмом, особливо після вторгнення чеченських бойовиків до Дагестану в серпні 1999 року. У Дагестані, Інгушетії, Кабардино-Балкарії і Карачаєво-Черкесії влада склала порайонні списки салафітів. За наявними даними, після інцидентів міліція, грунтуючись на цих списках, здійснювала масові арешти, що супроводжувалися залякуванням і тортурами».

У цьому контексті росла тривога Белхароєва за можливість спокійного існування в рідному регіоні, пояснює адвокат.

За його словами, спортсмен полетів до Туреччини в надії продовжувати там кар'єру і при цьому відчувати себе комфортно в країні, лояльній до салафітів. Через високу конкуренцію, за словами Саушкіна, з кар'єрою у спортсмена не клеїлося, і він поїхав до Єгипту — вивчати арабську мову і культуру.

22 квітня 2015 року Белхароєв прилетів в аеропорт Борисполя, оселився в Вінниці, де влаштувався в спортивний клуб «Колос». Але незабаром закінчився термін дії його російського закордонного паспорта.

«Зелімхан «по дурості» вирішив вчинити не за законом: знайшов людей, які зробили йому підроблений паспорт однієї з республік Середньої Азії, — говорить адвокат. — А потім вирішив поїхати в одну з арабських країн, і під час проходження кордону в аеропорту Борисполя не зміг назвати своє «паспортне ім'я».

Спочатку Белхароєва відправили в центр утримання нелегальних мігрантів в Чернігові, і там він провів деякий час під ім'ям, зазначеним в підробленому паспорті.

«У листопаді 2015 року я на його запит приїхав у цей центр і поговорив з Зелімханом, — розповідає Саушкін. — Він назвав мені своє справжнє ім'я і свою історію. Сказав, що боїться повернутися в Росію, тому що його там знищать за салафізм. У підсумку він вирішив розповісти свою справжню історію адміністрації центру, юрист почав допомагати з документами для звернення за статусом біженця. І тоді за ним прийшли з СБУ».

У своєму обвинуваченні СБУ посилається на розшук Інтерполу, який подала Росія за нібито участь Белхароєва в незаконному збройному формуванні і військових навчаннях за кордоном всупереч інтересам РФ. В Україні ж його заарештували і порушили справу на підставі статей, які не відповідають російським

20 листопада 2015 прес-служба СБУ поширила повідомлення про те, що в Чернігівській області затримано «член ісламістської терористичної організації «Фронт ан-Нусра», який перебував у міжнародному розшуку».

«Уродженець однієї з колишніх республік СРСР, за оперативною інформацією, в 2013 — 2014 роках брав участь у сирійському військовому конфлікті в складі угруповання «Джейш аль-Мухаджірін-валь-Ансар», яке входить до складу «Фронт ан-Нусра», — йдеться в повідомленні. — Ховаючись від правосуддя, зловмисник прибув до України. З підробленим паспортом він намагався потрапити в одну з країн Близького Сходу. Іноземця затримано відповідно до ст. 582 КПК України (Особливості затримання особи, яка вчинила кримінальний злочин за межами України). Його помістили в ізолятор тимчасового утримання. Судовими органами вирішується питання про обрання йому запобіжного заходу — екстрадиційного арешту».

Фото СБУ

«Насправді ніякої спецоперації із затримання не було, — каже адвокат. — Більше того, дані, які наводяться в повідомленні СБУ, неправдиві: «Джейш аль-Мухаджірін-валь-Ансар» не входила в «Ан-Нусра», і це показує рівень роботи наших спецслужб». («Джейш аль-Мухаджірін-валь-Ансар» — угруповання бойовиків в Сирії, яке складається переважно з вихідців з України, Росії та країн колишнього СРСР і воює проти армії Башара Асада. Це угрупування в 2014 році ситуативно воювало на боці «Ан-Нусра», але офіційно в її склад ніколи не входило).

У своєму обвинуваченні СБУ посилається на розшук Інтерполу, але в розшук подала Росія за те, що Белхароєв нібито брав участь в незаконному збройному формуванні на території іноземної держави всупереч інтересам РФ (ст. 208.2 КК РФ) і в участі у військових навчаннях за кордоном всупереч інтересам РФ (ст. 205.3 КК РФ). В Україні ж його заарештували і завели справу на підставі статей, які не відповідають російським: 259 (Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності) і 260 (Створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань).

Адвокат Зелімхана Белхароєва стверджує, що той ніколи не був на території Сирії і не воював у складі терористичних організацій. За його словами, спортсмен подав заяву про прохання надати статус біженця через переслідування в Росії з релігійних і політичних причин в грудні 2015, але в міграційній службі йому відмовили. Також юрист посилається на те, що Белхароєв прибув в Україну за 4 місяці до того, як організація «Джейш аль-Мухаджірін валь-Ансар» була визнана терористичною рішенням комітету Ради безпеки ООН (таке рішення ухвалене 6 серпня 2015).

Дивним ще здається те, каже Саушкін, що навесні цього року в інтернет-групах «Розшук Інгушетія» (контролюється спецслужбами Росії) з'явилося повідомлення про Белхароєва, де вказана інформація, яка могла бути відома тільки адвокату і українським спецслужбам. Наприклад, що він був затриманий співробітниками Чернігівського управління СБУ та «в період перебування під вартою заявляв, що злочинів, в т.ч. терористичної спрямованості, не здійснював, а в Росії його переслідують виключно з релігійних мотивів». Там же вказується, що «прокуратурою і судом йому обрано запобіжний захід — екстрадиційний арешт», і що при цьому Белхароєв «не переданий російській стороні і його місцеперебування наразі невідомо».

Скріншот з інтернет-сторінки про розшук Белхароєва

А ще адвоката здивувало те, що 6 січня цього року Новозаводський районний суд Чернігова за апеляцією Саушкіна ухвалив рішення звільнити Белхароєва з-під варти, але 13 січня слідчий суддя за клопотанням заступника прокурора Чернігівської області ухвалив рішення залишити його під вартою до моменту, коли ГПУ вирішить питання щодо його передачі Росії. Тим самим попереднє рішення апеляційного суду було оскаржене (відповідні документи є в розпорядженні редакції), хоча за законом це неможливо: прокуратура не може оскаржувати рішень апеляційного суду.

В обгрунтуванні цього клопотання слідчий суддя посилається на те, що в Росії проти Белхароєва порушено кримінальну справу, за яку його оголосили в міжнародний розшук 11 червня 2014 року. Там само він вказує, що запит на його видачу від РФ надійшов до прокуратури 17 грудня 2015 року, а через кілька днів Зелімхан подав заяву про надання статусу біженця. Згідно із законом України та міжнародними конвенціями, видавати країні, яка порушила проти нього справу з причин, пов'язаних з релігійними та політичними переслідуваннями, наші органи не повинні. Але прокуратура чомусь виступила на боці Росії, офіційно визнаної країною-агресором.

«Я вважаю, що Зелімхана хочуть використовувати для інформатаки на Україну, в разі, якщо його таки екстрадують до Росії. Інших причин, чому відбуваються такі грубі порушення закону, я не бачу, — каже адвокат. — Ця справа багато чого мені відкрила. Здивувало, що в нашій країні досі існує велика проблема — ми живемо в суцільний брехні. Держоргани імітують діяльність, а щоб виправдатися і показати бурхливу діяльність, починають підганяти одне під інше. Чи вмикається кругова порука, а страждають звичайні люди. Ймовірно, доведеться позиватися до Європейського суду, щоб ми, українці, заплатили за ці збитки».

Зараз Белхароев перебуває в СІЗО в очікуванні екстрадиції. Передати його Росії можуть вже до кінця цього року. За словами адвоката, «всі правові механізми в Україні вичерпані».

Історія третя. Аміна Бабаєва

Починаючи з червня 2014 року, коли на території, підконтрольній «Ісламській державі», був проголошений Халіфат, бойовики «ІД» здійснили понад 140 терористичних атак у Франції, Німеччині, Бельгії, Данії, Америці, Туреччині та інших країнах,в результаті яких загинули більше двох тисяч людей. 

Як видно з даних, які публікують світові медіа, громадян України, що воюють в рядах терористів в Сирії та Іраку, практично немає. Проте, в СБУ повідомляють, що деякі бойовики використовують Україну як транзитну зону: їдуть з Росії, потім — в Туреччину, а звідти — в Сирію. Принаймні, так було, доки Туреччина повністю не перекрила «дірки» на кордоні з частиною Сирії, яка контролюється «Ісламським державою», і не почала наступ на терористів.

Дехто з колишніх бойовиків, які полишили Сирію з різних причин, — переважно вихідці з колишнього Союзу — переховуються на території України, оскільки тут їм легше адаптуватися до середовища (наприклад, див.: Розповідь екс-бойовика «Ісламської держави», який живе в Україні або «Вони постійно били мене і говорили, що я не зможу від них втекти». Як репресовані мусульмани шукають притулку в Україні).

В СБУ тему терористів «Ісламської держави» принципово не коментують. За словами одного з джерел в спецслужбах, така вимога деяких західних партнерів, серед яких він називає Францію.

В СБУ повідомляють, що деякі бойовики використовують Україну як транзитну зону: їдуть з Росії, потім — в Туреччину, а звідти — в Сирію

У зведеннях СБУ регулярно з'являються короткі повідомлення про затримання і екстрадицію громадян Росії або республік пострадянського простору, але їхні імена не називаються. Дізнатися про таких зрідка і з великими труднощами вдається лише правозахисникам.

Однією з гучних історій стало затримання громадянки Росії Аміни Бабаєвої в Харкові. У 2012 році дівчина поїхала з рідного Дагестану разом з чоловіком до Єгипту, де, за словами її подруги Юлії Воронцової, вивчала арабську мову. Потім вона поїхала викладати в Туреччину і розійшлася з чоловіком, який, за словами поінформованого джерела з оточення Бабаєвої, пішов воювати за «Ісламську державу» в Сирії. Навесні цього року Бабаєва отримала офіційного листа про розлучення. Протягом останніх двох років вона, за її словами, не підтримувала ніяких зв'язків з колишнім чоловіком і нічого не знає про його діяльність у складі терористичних угруповань.

У Туреччині Бабаєва оселилася в дагестанській сім'ї (за мусульманськими традиціями, жінка не повинна жити самостійно). Влітку, розповідає Воронцова, в будинок нагрянули турецькі поліцейські, щоб затримати члена сім'ї, а він повідомив їм, що в будинку перебуває колишня дружина бойовика «Ісламської держави». Так Бабаєва виявилася в депортаційній в'язниці за звинуваченням у співпраці з терористами. Їй запропонували країну для депортації і вона вибрала Україну, оскільки там її чекали друзі.

9 вересня цього року Аміна прилетіла до Харкова, де її з трапа зустріли співробітники Прикордонної служби. Вони провели її в окремий кабінет в аеропорту «на розмову», під час якої, за словами Воронцової, були присутні співробітники СБУ. Вони заявили, що Бабаєву підозрюють у зв'язках з терористами «Ісламської держави» і що на територію України їй не можна. У неї забрали паспорт, планшет і не дали можливості побачитися з адвокатом. Однак, після візиту в аеропорт представника уповноваженого з прав людини в Харківській області Бабаєву відпустили.

12 вересня вона вирушила в міграційну службу Харкова, щоб подати заяву про надання їй статусу біженця, оскільки в Росії, на її думку, їй загрожує небезпека. Але, щойно вона зайшла в кабінет, там з'явилися ті ж люди — імовірно СБУ — стверджує подруга Бабаєвої, що й затримували її в аеропорту. За словами Воронцової, вони вивели Аміну з приміщення, посадили в автомобіль і вивезли в прикордонну зону, де передали російським прикордонникам. Як повідомила Бабаєва своїм друзям, там її зустріли співробітники ФСБ і відвезли її в Дагестан, де з нею провели кілька допитів, в тому числі перевірку на поліграфі.

Цікаво, що прес-служба СБУ в своєму офіційному повідомленні написала, що українські спецслужби «примусово повернули з території України громадянку РФ» і там же додала, що «Бабаєва добровільно повернулася в РФ», незважаючи на те, що Бабаєва того ж дня написала заяву з проханням захистити її від російської влади.

СБУ відмовилася коментувати подію, а правозахисники назвали це «співпрацею зі спецслужбами країни-агресора і порушенням законодавства, яке видається за роботу із «забезпечення інтересів національної безпеки».

На запит журналістки Hromadske про співпрацю СБУ з ФСБ в українській службі безпеки відповіли, що в 2014 році угоду про обмін інформацією про громадян було розірвано в односторонньому порядку у відповідь на анексію Криму.

У міграційній службі, яка, за даними офіційної відповіді на запит Hromadske, за 2015 і 2016 року примусово повернула на батьківщину 2269 росіян, а біженцями визнала тільки 11 людей, на це ж питання відповіли, що «до компетенції МС не належить здійснення обміну інформацією з контролюючими органами РФ — ФСБ і Генпрокуратурою», а «практика звернення в інші органи влади РФ з метою отримання інформації про переслідування осіб, які звертаються за статусом біженця, відсутній».

Генпрокуратура ж у своїй відповіді на запит hromadske.ua говорить про те, що уповноважена розглядати запити російської сторони про видачу осіб для притягнення до кримінальної відповідальності. Щоправда, із застереженням про низку конвенцій, які передбачають відмову в екстрадиції стосовно біженців країни, яка запитує його видачу, а також у випадках, якщо запит про видачу міг бути зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності або політичних переконань або, якщо це може нашкодити людині.

Hromadske.ua направило офіційний запит про справи Руслана Мейрієва і Зелімхана Белхароєва, які досі перебувають в СІЗО в очікуванні екстрадиції, а також про примусове вивезення з країни Аміни Бабаєвої в Генпрокуратуру. На момент підготовки публікації відповіді так і не отримали.

«Я бачу тенденцію в тому, що прокуратура — переважно обласні відділення — і СБУ активно розкручують пропагандистську кампанію про появу в Україні терористів-мусульман, яким оголосили війну, — вважає журналіст і правозахисник Анвар Деркач. — Насправді більшість цих людей не мають стосунку до будь-якої активності. Це люди переважно з пострадянських країн, які шукають притулку в Україні, вони повірили, що в країні після революції гідності відбулися зміни і вони зможуть тут спокійно жити, оскільки їм тут легше адаптуватися та інтегруватися».

Я вважаю, це аморально — видавати когось Росії. Чому це роблять наші силовики? Напевно, вони думають: якісь люди в'їжджають, ми їх не знаємо ... Тобто це бажання швидше їх позбутися. Страх перед чужими. А росіяни це добре розуміють

Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров

Рефат Чубаров в інтерв'ю hromadske.ua повідомив, що винесе питання про дії правоохоронних органів на засідання комітету Верховної Ради з прав людини 19 листопада.

«Останнім часом різко зросла кількість випадків, коли Росія вимагає від України видавати громадян і при цьому звинувачує їх у приналежності до тероризму, — говорить він. — Я закликав колег з'ясувати, чи не є це бажанням Росії дістати таким чином своїх опонентів на території інших держав. З нашого боку, я вважаю, це аморально — видавати когось Росії. Чому це роблять наші силовики? Напевно, вони думають: якісь люди в'їжджають, ми їх не знаємо ... Тобто це бажання швидше їх позбутися. Страх перед чужими. А росіяни це добре розуміють».

В СБУ на прохання Hromadske прокоментувати викладені факти спікер Олена Гітлянська відповіла:

«Часто буває, що у нас працюють шпигуни під маскою патріотів або біженців. Приклад тому — Краснов (Станіслав Краснов, глава ЦК «Азов-Крим»), який був дуже патріотичний, а виявився шпигуном», — додала Олена Гітлянська.

Пов`язані новини