Політика

#ВИМУШЕНІ. Коли лишається одна надія

Політика/#ВИМУШЕНІ. Коли лишається одна надія
Зберегти
Вигляд

“На нашій вулиці вціліли п'ять чи шість будинків”, - розповідає Жанна Михайлівна. Жінці ампутували ногу – вона прикута до інвалідного візка.

Ігор з матір’ю виїхали зі Спартака в жовтні. Селище розташовано впритул до донецького аеропорту, отож лінія фронту пролягала просто по його території.

Син вивозив маму власними силами – з-під обстрілів сім’я вибиралася пішки, бо авто вже було знайти неможливо.

“Нічого не лишилося... Там лишилися меблі, там лишилося все, нажите роками”, - каже Ігор і показує відео власного будинку, який вщент зруйнувало снарядом.

Жанна Михайлівна вдягає шапочку і син вивозить її в коридор – на прогулянку.

“Я не знаю, куди ми будемо вертатися і в кого вимагати... Кому ми належимо? Мабуть, вже одному Богу”, - каже жінка.

Сергіївка – невеличке селище на Одещині з населенням близько 5 тисяч людей. Через війну декілька місцевих санаторіїв прийняли близько 1 тисячі переселенців з особливими потребами.

На території дитячого літнього табору “Сперанца” наразі проживає найбільш “важка” категорія – інваліди на візках. Саме тут тепер знайшли прихисток Ігор з матір’ю.

“Ми жодної копійки від держави не отримали”, - розповідає власник “Сперанци” Валерій Супруненко.

Заборгованість санаторію за електрику становить понад 1 мільйон гривень, так само є борги за комунальні послуги. Без допомоги держави “Сперанца” ризикує збанкротувати.

“Але моя чітка позиція – люди, які тут перебувають, за будь-яких умов... Ми ніколи нікого з них не залишимо на вулиці. Вони і так достатньо страждали в цьому житті. Ми просто маємо якісно робити свою роботу”, - запевняє Валерій.

Пов`язані новини