“Ми жили в Спартаку, під донецьким аеропортом. От ми їмо, а в 15-20 метрах розриваються “Гради”... З кожним днем ставало страшніше”, - згадує Артем.

Коли ескалація посилилася, він з дружиною та сином виїхав у Крим до знайомих. Олена була вагітна другою дитиною, тому народжувати вирішили на території, підконтрольній українському уряду, щоб немовля отримало українське громадянство.

Артем вдягає сина та йде за квітами для дружини – сьогодні вони забирають її з пологового будинку з маленькою донечкою.

“Подивимося, як буде далі. У нас тут в Маяках є деякі плани на майбутнє. Навіть якщо не вдасться повернутися додому, у нас є можливість залишитися. Тут будуть будувати котеджне містечко і навіть кажен зможе обирати, де жити”, - розмірковує Артем.

В Маяках на Одещині, де тепер живе сім’я, є невеличка ферма – свині, корова, коза та кролик. Проте, місцеві планують її розширювати.

“Можливо, десь поряд буде наша ферма. Буде зведено великий сарай, де кожен мешканець селища зможе взяти частину будівлі, наприклад, для трьох-чотирьох корів, і переселенці зможуть вести господарство”, - показує Артем пустир, де невдовзі має розпочатися будівництво.

Він з родиною досі не визначився – що робити далі. Лишатися тут і починати будувати своє життя з нуля, чи, все ж таки, перечекати – і повернутися додому на Донбас.

“Я тут лише півтора місяця. І я дивлюся, зважую, оцінюю... Я не думаю про себе – я думаю про свою сім’ю. Як для них буде добре. Якщо ти сім’янин – припиняєш бути егоїстом”, - каже він. - Це серйозна умова, щоб зробити вибір правильно – поїхати чи залишитися. Вибір завжди робити важко”.

Поділитись: