«Я мати розвідника!» Як «ЛНР» і «ДНР» утримують у підвалах і на зонах сотні людей для можливого обміну полонених

Обмін полонених на Донбасі, як чутливий поплавок, наочно демонструє стан мирного процесу. Зараз на цьому фронті — гірше не може бути. У Донецьку та Луганську скупчилися сотні заарештованих «шпигунів СБУ», тобто певною мірою лояльних до України громадян. Багатьох із них узяли в полон ще до початку карантину через COVID-19. Чимало серед заарештованих і «твітерян» — так називають блогерів, що допустили критику режиму в соцмережах чи просто повісили картинку обстрілу з увімкненою геолокацією, за якою можна встановити, звідки прилетів снаряд. Зазвичай після арешту вони проводять півтора-два роки в СІЗО, після чого їм присуджують ще 10 років позбавлення волі. Або більше. Головною їхньою надією стає обмін на заарештованих Україною сепаратистів.

Однак у мінському форматі тепер не відбувається навіть обговорення списків полонених. Чому? Офіційно позиція представників «окремих районів Донецької та Луганської областей» полягає в тому, що жодних обмінів не буде до повного юридичного очищення раніше звільнених Україною сепаратистів. Річ у тім, що частина людей, «які потрапили під обмін» минулими роками, не має ні вироків, ні рішень про помилування. Найчастіше влада України просто випускала їх, наприклад, під особисте зобов'язання з'явитися до суду або на допит. Ці люди, ймовірно, тепер живуть десь у Росії чи на території самопроголошених «республік», водночас перебуваючи в українському розшуку.

«Обмінів чекати навіть не потрібно! І коментарів не чекайте, не хочемо вселяти необґрунтовані надії родичам — вони ж до нас потім ідуть!» — заявило «Новой газете» джерело з Донецька, наближене до Мінських переговорів.

Проте насправді усе значно складніше, ніж «юридичне очищення сепаратистів».

Найяскравішим прикладом кризи в переговорах щодо обміну полонених стала зимова спроба Москви знову ввести в процес головного проросійського політика України Віктора Медведчука. У січні ватажки «ЛНР» і «ДНР», як завжди в таких випадках, синхронно оголосили, що хочуть передати Україні групу утримуваних осіб — як жест доброї волі й в односторонньому порядку, але тільки «за посередництва Віктора Медведчука».

Реакція Києва була рішучою. Спробу повернути Медведчука в переговорний процес в Офісі президента України визнали неприпустимою — і насамперед для себе. Заявлений самопроголошеними «республіками» обмін здійснити не дозволили. Натомість самого Медведчука відразу накрила лавина санкцій РНБО, а до літа дійшло нарешті й до звинувачень у державній зраді.

Урешті-решт політик, який називає себе кумом Володимира Путіна, перебуватиме під домашнім арештом у Києві щонайменше до 7 вересня. Останнього разу суд продовжив його арешт 9 липня, що позначилося на зростанні рейтингу Зеленського всередині країни, але посварило його з президентом Росії.

Водночас глухий кут з обмінами спостерігачі фіксували ще з літа 2020 року. Причини його зрозумілі всім причетним до процесу в Києві та Москві. І безпосередньо з фігурою Медведчука вони ніяк не пов'язані. У дипломатичній манері ситуацію змалював куратор Донбасу, заступник керівника адміністрації президента Росії Дмитро Козак в інтерв'ю виданню Politique Internationale: «Напередодні другого туру виборів і протягом перших місяців після вступу на посаду ми отримували від чинної сьогодні команди Зеленського ініціативи та пропозиції щодо врегулювання конфлікту, а також стосовно відновлення добросусідських відносин із Росією. Ми витратили чимало часу й сил для того, щоб допомогти реалізувати ці ініціативи».

Ще відвертіше ситуацію озвучив ексглава Офісу президента України Андрій Богдан в одному з інтерв'ю: «Ми його якось жорстко кинули... Путіна! Наобіцяли одне — і не зробили нічого».

Справді, Росії обіцяли прямі переговори з владою самопроголошених республік. Чого, як незабаром зрозумів сам Зеленський, президент України ніяк не може зробити без наслідків для свого рейтингу та внутрішньополітичних проблем.

Незабаром зазнав краху й план Москви щодо введення в Мінську переговорну групу «Консультативної ради», де за посередництва Росії могли б спілкуватися представники ОРДЛО та українські чиновники.

Усе це безпосередньо позначилося на тих, хто сидить у в'язницях «республік».

Місцеві колонії переповнені арештантами, які очікували обміну. Увесь 2019 рік у «республіках» відбувалися арешти проукраїнських жителів. Так, за давньою традицією, влада «ДНР» і «ЛНР» поповнювала свої «обмінні фонди», щоб потім запропонувати цих людей Києву. Але через припинення переговорів між Москвою та Києвом заарештовані наприкінці 2019-го й на початку 2020 року жителі Донбасу виявились у пастці, яку ще більше посилив початок пандемії. Під приводом боротьби з нею в березні 2020 року «ДНР» та «ЛНР» закрили «кордон» з Україною й одразу ввели карантин в усіх місцях позбавлення волі, перестали приймати продуктові передачі, а в колоніях заборонили побачення.

Термін не має значення

Структура місць ув'язнення «ДНР» своєрідна. Вона складається з «офіційних» колоній і СІЗО — з довоєнною охороною та порядками, регламентованими передачами, зв'язком з арештованими й корупцією, яка все пом'якшує. І неофіційних — концтабір «Ізоляція» та підвали «МДБ» й «УБОЗ МВС» — місць необмеженого застосування сили за відсутності хоч якихось правових норм.

Але відловлені для обмінів «політичні» рідко потрапляють в «Ізоляцію» та під тортури. Невинність більшості з них очевидна навіть операм «МГБ». Це жителі Донецька, Горлівки чи Макіївки, затримані за дописи в соціальних мережах, часті поїздки через лінію зіткнення та висловлені привселюдно необережні думки.

Такі здебільшого потрапляють або в камеру донецького СІЗО, або в барак камерного типу в 97-й колонії Макіївки, виділений спеціально для «політичних». Усіх їх на слідстві проводять за статтями «зрада батьківщини», «шпигунство на користь іноземної держави» або за легшою статтею 328 КК «ДНР» (провокування ненависті й ворожнечі, приниження людської гідності). І водночас підводять до смиренної позиції — термін не має значення, а важливий «обмін на Україну» після будь-якого вироку.

Мамині п'ятірки

Родичів цих сотень заарештованих можна описати як субкультуру відчайдушних, але не зневірених матерів. Вони діляться одна з одною інформацією, збирають гроші на щотижневі продуктові посилки, шукають неформальні й формальні канали комунікації зі слідством, медичним персоналом та адміністрацією СІЗО і займаються взаємною психологічною допомогою.

Це своєрідний феномен «ДНР»: ув'язнені розкидані по різних камерах і часто навіть не знайомі одне з одним і абсолютно точно не перетиналися до арешту, а їхні родичі гуртуються у групи взаємодопомоги. Ці групи, найчастіше п'ятірки, зідзвонюються, а зустрічаються «на передачі», безпомильно вираховуючи родичів «шпигунів» серед усіх інших.

«Ми всі познайомилися в черзі на передачі, — розповідає Світлана Григорівна Запорожець, мама Кирила Єрмішева. — Нас видно одне одному за кілометр — тих, у кого сини "шпигуни"».

Своїх визначити дуже легко: стоять нормальні пристойні мами. Відразу підходиш і говориш: «Ви стаття 321-а, "шпійон"? І ми теж "шпигуни". Ось у Вікторії Парфенюк була своя аптека, у мене туристична фірма, та й усі такі — нормальна публіка, щось мали, якось крутилися. І діти наші теж. Але от він щось там написав у соціальних мережах... Ми завжди сміємося, хоча це якось не смішно, але я кажу: "Я мати розвідника!" Господи боже мій, Ріхарда Зорге взяли!»

Кирило Єрмішев — «перевізник», заробляв на життя тим, що возив пенсіонерів через лінію зіткнення за маршрутом Донецьк — Курахове. Такі хлопці через часті «контакти з Україною» перебували в групі ризику за визначенням. Але у справі Кирила був ще й нелояльний пост на сторінці «ВКонтакте» від 2016 року. Таке може потягнути років на 10.

Останні пів року автор цього матеріалу спілкувався з неформальною групою родичів шести ув'язнених: Дмитра Парфенюка, Кирила Єрмішева, Богдана Максименка, Андрія Страхова, Дмитра Сидельникова та Анатолія Качура.

«Зараз нова хвиля арештів пішла, — розповідає Вікторія Парфенюк, мама Дмитра Парфенюка. — Наші діти, вони ж "шпигуни", тому що мають паспорти України, а нові з паспортами "ДНР" — вони всі виходять "зрадниками батьківщини". На "передачі" таких щоразу по 7-8 людей...»

«Перевізники» Кирило Єрмішев і Дмитро Парфенюк — однолітки, їм по 31 року. Дмитру оголосили вирок — 10 років ув'язнення. За словами мами, давали 12, але зважили на те, що в обвинуваченого малолітня дитина: доньці Дмитра зараз три роки, а в день арешту їй був рік і три місяці.

«Нашого хлопчика затримали 16 вересня 2019 року на блокпості, до нас того ж дня прийшли з обшуком, — розповіла Вікторія Парфенюк. — Він їхав із Курахового, ночував там і вранці повертався додому. Узяли його в шортах і шльопанцях, я почала писати вимоги повідомити мені, де він, прийняти посилку з теплими речами, продуктами... І знову відповіла прокуратура: звинувачений у шпигунстві, арешт продовжено. Відтоді нічого — невістці двічі дали з ним побачитися, а мені заборонено. Як сказав невістці слідчий: "Ваша мама занадто багато питань ставить"».

Дмитро Парфенюк теж був у групі ризику — щодня перевозив людей через лінію фронту, і теж здебільшого пенсіонерів, які в найближчому містечку Курахове відзначалися в українських соціальних службах і знімали в банкоматах свої пенсії.

З Дмитром у «МДБ» записали відео — «зізнання», від якого віє божевіллям.

На відео Дмитро розповідає, що в липні 2017 року його завербувала СБУ, і за її завданням на параді 9 травня він знімав військову техніку й трибуну з керівництвом «республіки» спеціально виданим маленьким фотоапаратом. Потім «на детальній карті Донецька» йому показали військову частину на вулиці Щорса, і він повинен був з'ясувати, «де в'їзд, де виїзд, наскільки велика територія розташування, висоту огорожі...».

«Завдання», про які говорить Парфенюк, абсолютний нонсенс. Парад перемоги в «ДНР» докладно показують у прямій трансляції всі місцеві телеканали (на які можна налаштуватися з будь-якого бліндажа ЗСУ), там видно й усю техніку, особовий склад і керівництво «республіки» на трибуні. Військова частина на вулиці Щорса, яка розташована там уже багато десятків років, відома всім місцевим жителям з усіма її незмінними в'їздом, виїздом і цегляним парканом — там до війни була частина українських Внутрішніх військ, що займалася конвоюванням затриманих до місцевих судів. У 2014 році її розташування зайняла бригада «Кальміус», але вся інфраструктура залишилася колишньою.

Вагітна, проблемна, та ще й полячка

А втім, навіть такі недоладності блякнуть на тлі справи Оксани Паршиної.

14 травня співробітники «МДБ» під час в'їзду через кордон із Росією заарештували вагітну жінку й уже третій місяць тримають її за ґратами за звинуваченням у шпигунстві.

Особливість ситуації в тому, що вагітна «шпигунка» Оксана Паршина тривалий час до арешту не жила в самопроголошеній «республіці» і, як на зло, мала карту поляка — документ, який підтверджує приналежність людини до польського народу за межами історичної батьківщини. Відповідно до законів Польщі, власники карти поляка мають право на безкоштовну візу, освіту, легальну роботу в країні й отримання громадянства, якщо є бажання. Тож інтерес до Паршиної, крім журналістів і родичів, виявляє посольство Польщі в Україні.

Раніше Паршина жила в Донецьку, потім переїхала з шестирічним сином до Маріуполя й зустріла там чоловіка своєї мрії. Весілля планували на червень, наречена вже була на ранньому терміні вагітності й поїхала в Донецьк — щоб оформити сестрі довіреність на свою квартиру в цьому місті. Навіщо це було робити перед весіллям?

Річ у тому, що з весни в «ДНР» діє указ глави «республіки» Дениса Пушиліна про порядок конфіскації «нічийної» нерухомості — тієї, за яку відсутні господарі не платять комунальні рахунки. Оплатити комуналку дистанційно не можна — легальна банківська система та офіційні грошові перекази в «ДНР» не працюють. А в разі зміни прізвища після весілля й отримання нових документів Паршина просто не змогла б підтвердити в Донецьку свою особистість — українських документів для «власних» громадян у «ДНР» не визнають.

До Донецька Паршина їхала півтори тисячі кілометрів — через Харків, Білгород і Ростов-на-Дону. Інакше потрапити з підконтрольних Україні територій в «ДНР» та «ЛНР» не можна — як ішлося вище, на лінії розмежування нібито через пандемію закриті всі КПВВ.

Водночас Кремль дарував привілей перетинати російський кордон у будь-якому напрямку всім українським громадянам із пропискою на непідконтрольних Україні територіях Донбасу — це сталося ще на початку карантину (а Росспоживнагляд також звільнив їх від здавання тестів на COVID-19 під час перетину кордону).

Оксану заарештували на КПВВ Маринівка, коли вона проходила паспортний контроль: мама вже сіла в машину, у неї заскочив перевізник — і втопив газ. На питання про Оксану водій нервово відповідав, що «їй поставлять питання» й потім відправлять у Донецьк.

Але Оксану Паршину закрили надійно й за місцевими мірками цілком логічно — її майбутній чоловік працював в українській прикордонній службі психологом. Також у телефоні жінки знайшли номер сусіда по маріупольському будинку — виявилося, що співробітника СБУ.

Нещодавно тюремники «ДНР» погодилися відвезти Паршину в цивільну клініку на УЗД і здати аналізи. Вони засвідчили, що існує загроза переривання вагітності. Але на свободу Паршину так і не відпустили. Навпаки, украй роздратовані піднятим шумом і звинуваченнями у звірстві співробітники «МДБ» почали погрожувати її родичам. Перелякана донезмоги сестра Оксани тепер боїться спілкуватися з журналістами й у своїй простоті лише повторює фразу: «Як же таке може бути в нашій правовій державі?!»

Батьки полонених останнім часом гаряче обговорюють недавню зустріч президентів Джо Байдена та Володимира Путіна й можливе — після відновлення контактів між Кремлем і Білим домом — звільнення їхніх «шпигунів». Логіка родичів проста: якщо Москва та Київ не зможуть домовитися одне з одним, то, можливо, це вдасться зробити через Вашингтон. Але й цей варіант поки що на межі фантастики.

У відносинах Росії та України немає жодних ознак швидкого потепління й нормалізації. Навпаки. Попереду — великі свята в Києві з нагоди 30-річчя незалежності України, яскравість яких стане ще більш символічною на тлі висловлювань Путіна про «єдиний народ». А 19 вересня в самопроголошених «республіках» сотні тисяч жителів Донбасу вперше візьмуть участь у виборах до Держдуми РФ на імпровізованих виборчих дільницях (їх тут політкоректно називають «інформаційними центрами для консультацій громадян Росії»).

Автор: Дмитро Дурнєв, «Новая газета». hromadske публікує матеріал за підтримки «Медиасети»