«Я не могла піти, я повинна була охороняти колекцію» — екс-директорка Донецького музею

Галина Чумак донедавна працювала директором Донецького обласного художнього музею, перебуваючи в окупації і разом з тим висловлюючись проти так званої «ДНР».

Її викликали на допити в «Міністерство держбезпеки», з нею сварились змінні «міністри культури», але вона упродовж двох років змогла не тільки зберегти музей, який неодноразово страждав від обстрілів, але й поповнити його колекцію.

Галина Чумак і Катерина Сергацкова. Київ, червень 2016. Фото: hromadske.ua

Днями Чумак переїхала в Київ працювати в Національному художньому музеї і погодилась розповісти в інтерв’ю Громадському як це — бути директором головного музею Донбасу в окупації.

Я просто не могла піти, я повинна була охороняти колекцію. В мене немає батьків, дітей, дідів. Мені ніщо не заважало виїхати, окрім рідного музею. Він був розбитий, не було міліції, охорони, сигналізації

Донецький обласний музей розташований просто поруч із обладміністрацією, яка тепер називається «Будинком уряду». В червні 2014 року біля музею вибухнули два автомобілі, через що в будівлі повилітали майже усі вікна. На той час охорони в музеї не було: працівники самі стерегли його вдень і вночі. З червня їм перестали платити зарплату і гроші на утримання музею.

«У Фейсбуці багато писали, ніби з нашого музею забрали найкращі твори, — каже Чумак. — Це неправда. Ніхто жодного разу не намагався що-небудь забрати».

Галина Чумак переїхала в Київ працювати в Національному художньому музеї . Київ, червень 2016. Фото: hromadske.ua

Сама Галина Чумак вирішила не покидать музей і залишитись у Донецьку, недивлячись на війну і труднощі.

«Я просто не могла піти, я повинна була охороняти колекцію, — говорить вона. — В мене немає батьків, дітей, дідів, — нікого немає. Я одинока. Мені ніщо не заважало виїхати, окрім рідного музею. Він був розбитий, не було міліції, охорони, сигналізації».

На питання, чи не виникало бажання вивезти цінності з музею на територію, підконтрольну Україні, Чумак відпоівдає однозначно: такої можливості ані в донецького, ані в будь-якого іншого українського музею немає.

Мені дзвонили з Міністерства культури, говорили: Галино Володимирівно, може все ж евакуація? А я ставлю питання, на які немає відповіді. Немає стратегічного плану, куди евакуювати музеї.

«Жоден музей в Україні не може перевезти свої фонди. Може хіба що музей коштовностей, тому що у них свого часу були виставки закордоном і вони мають відповідне обладнання. В жодному іншому музеї нічого немає.

Мені дзвонили з Міністерства культури, говорили: Галино Володимирівно, може все ж евакуація? А я ставлю питання, на які немає відповіді. Немає стратегічного плану, куди евакуювати музеї. Десь 30 — 40 років пропонували, якщо знадобиться, евакуювати музей у покинуту школу в селі, яка стоїть без вікон десь на Львівщині, але ж це несерйозно, це ж витвори!

Просто ніхто з влади не хоче знати, що це таке — музейна справа, що таке музей. Ніхто не розуміє, що музей — це так організація, яка створює славу місту, селу, країні, куди люди приїздять. Люди ж передусім йдуть в музей, а потім у театр і далі».

Галина Чумак: «Жоден музей в Україні не може перевезти свої фонди, бо немає обладнання». Фото: hromaske.ua

За два роки окупації директору донецького музею вдалося організувати серію виставок донецьких художників і поповнити фонди.

«До нас надійшли три великі колекції. Дві тисячі екслібрісів з України, Прибалтики, Західної Європи та інших країн передала дочка донецького колекціонера Генріха Кармащіна. Художник Філіпп Таралевич передав свої роботи мені, а я відібрані передала музею».

В Національному художньому музеї Галина Чумак хоче влаштувати виставку донецького мистецтва.

«Сподіваюсь, я буду ще корисною і культурі, і музейній справі, — говорить жінка. — Не потрібно скиглити і страждати, треба жити і працювати. І творити добро. До цього нас саме життя закликає. Треба будувати нове життя».