Як і навіщо дивитися з дітьми артхаусне кіно?

З 19 по 23 квітня відбуватиметься Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів або просто KISFF.

Серед цьогорічних програм буде Дитячий короткий метр і добірка для підлітків Teen Spirit від віденського фестивалю короткого метру VIS Vienna Shorts, що вже 14 років працює з дітьми й підлітками. У Києві ці добірки представить програмна і фестивальна кураторка VIS Карла Марія Лош.

Громадське.Культура поспілкувалися з нею про те, як дивитися з дітьми артхаус, коли краще знайомитися з експериментальним кіно і що робити з фільмами без сюжету.

Карла Марія Лош, програмна і фестивальна кураторка кінофестивалю VIS Vienna Shorts

Фото: facebook.com/viennashorts

Як готувати дітей і підлітків до перегляду короткого метру, експериментальних фільмів?

Насправді багато залежить від віку. Маленькі діти, десь від 6 до 9-10 років, не очікують Гоббіта чи чогось такого. У них чудовий підхід до експериментальних форм, бо вони ще, можна сказати, незіпсовані. Вони дуже відкриті до нового, коли йдеться про абстрактні форми кіно. Але треба мати на увазі, що певні форми, певні види монтажу діти навряд чи зрозуміють. Наприклад, паралельний монтаж (коли дві історії відбуваються паралельно в різних місцях — ред.) складно сприйняти семирічним дітям.

Кадр з фільму «5 метрів, 80 сантиметрів»

Від 10 до 13 років діти, особливо якщо працюєш з класом, тобто групою однолітків, хочуть бути крутими. В цей час вони фокусуються суто на розповіді й уже не дуже відкриті до форми. В сюжеті їм часто імпонують теми конкурування чи ревнощів. Це, звичайно, стосується не всіх, бо всі діти різні, але є така тенденція.

Десь до 14 років ми працюємо суто з тим, що бачимо, не з якоюсь фоновою інформацією. Інакше дуже легко згубити увагу

Десь з 17 років підлітки знову стають відкритішими до експериментальних форм. Але якраз тому ми фокусуємося на роботі з експериментальними формами з групами 11-13 років, щоб розширити їхні горизонти, показати їм потенціал зображень, звуків та інших прийомів у кіно. Це той вік, коли вони починають користуватися соцмережами, тому важливо показати їм, що справжнє, який маніпулятивний потенціал мають медіа. Нам важливо створити простір, де діти й підлітки можуть поділитися враженнями, довіритися власному глядацькому досвіду.

Ви працюєте і з фільмами, в яких нема чітко проявленого сюжету, з більш абстрактними стрічками. Чи є певні рекомендації, як працювати з такими картинами?

Десь до 14 років ми працюємо суто з тим, що бачимо, не з якоюсь фоновою інформацією. Інакше дуже легко згубити увагу. Ми працюємо з тим, що діти можуть зрозуміти безпосередньо з побаченого. І коли вони відчувають, що в них вже є знання і до них дослухаються, тоді вони відкриваються до експериментальних форм.

Першочергова рекомендація: працюйте з тим, що ви бачите, не шукайте прихованих сенсів

В одній із кураторських програм діти приходять на воркшоп в Австрійський музей кіно. І там є досить похмурий простір, він називається Invisible Cinema (Невидимий кінотеатр — ред.), там чорні стіни — така концепція місця. Але коли 10-11-річні діти приходять туди, вони спершу думають, що це якесь жахливе місце. Але якщо подивитися там з ними уривок із «Володаря перснів», вони почуваються більш комфортно і після цього їм легше запропонувати якісь експериментальні чи авангардні фільми. Вони всі тривалістю від 1 до 5 хвилин. І спершу вони теж здаються дітям жахливими. Але після третьої сесії, коли вмикається світло, вони одразу піднімають руки і хочуть щось розповісти, якось долучитися до обговорення. Тому потрібно просто бути терплячим і дати їм змогу звикнути до цих форм. Але першочергова рекомендація: працюйте з тим, що ви бачите, не шукайте прихованих сенсів.

Кадр з фільму «Пташеня і білка»

Також варто допомагати дітям будувати містки: спершу говорити про зображення, потім обговорювати звук, а потім розбиратися, що виходить, коли ці елементи поєднуються. Це те, чим ми займаємося на воркшопах. Іноді для менших дітей потрібен якийсь вступ, наприклад, ми можемо представити їм героя і щось розповісти про нього перед показом.

Коли ви обираєте фільми для певних вікових груп, чи є певні теми, згадки про якісь соціальні проблеми, яких ви намагаєтесь уникати до певного віку?

В цьому й полягає краса експериментальних форм: вони поєднують багато різних шарів, що можуть підходити для різних вікових груп. Бо навряд чи є щось, що я не люблю сильніше, ніж фільми лише для дітей, які не цікаві для дорослих. Я в це не вірю, варто бути кращої думки про дітей. Для них можуть мати сенс фільми, які ми вважаємо фільмами для дорослих. А в дітей просто інший підхід до цього.

Варто допомагати дітям будувати містки: спершу говорити про зображення, потім обговорювати звук, а потім розбиратися, що виходить, коли ці елементи поєднуються

Але, звичайно, коли йдеться про зображення насильства чи інші брутальні зображення, то батьки просто більше не приведуть своїх дітей на такі покази. А нам хочеться, щоб нашому підходу довіряли. Але не завжди можна передбачити, що станеться. Бо наприклад, одного разу ми показували класу 12-річних дітей фільм угорської режисерки Реки Бучі «Симфонія №42». Це чудова анімаційна робота. Але на початку там є сцена, де лис накладає на себе руки. І, мабуть, це була моя помилка, але я ніколи не приділяла надто багато уваги тій сцені. Клас сам вибрав цей фільм, і більшості дітей він страшенно сподобався. Але був один хлопчик, який просто не міг з цим впоратись. Це була справа індивідуального досвіду, індивідуальної чутливості, але з тих пір я значно більш обережна у виборі фільмів, адже ми не хочемо нікого шокувати, наша мотивація зовсім інша.

Фільм «Симфонія №42» Реки Бучі

Ще є момент особливої прив`язаності дітей до батьків. Якось у програмі був фільм зі сценою, в якій хлопчик через шпарину в дверях бачить поцілунок своєї мами та її нового чоловіка. Діти просто не могли її прийняти. В них була дуже емоційна реакція, їм було неймовірно гидко, хоча в самій сцені не було нічого сексуального. Але чоловік був без сорочки і там був крупний план. В будь-якому випадку реакція була бурхлива і цікава, але я також врахувала це на майбутнє.

Дитяча програма, що буде представлена на KISFF, пов`язана з природними стихіями. Чому обрали саме такий принцип для формування дитячої програми?

Моя колега і я дивимося дуже багато фільмів, багато подорожуємо від фестивалю до фестивалю, і коли ми бачимо фільми, які якось пов`язуються, ми збираємо їх у певну добірку, який хочемо показати.

Як я казала, завжди варто починати працювати з тим, що вже відомо. А природні стихії — це те, що діти вже знають. Вибір фільмів може додати щось нове до їхнього підходу, до того, як вони бачать світ. Там є певні експериментальні форми, що дають інший погляд на вже знайомі стихії.

Кадр з фільму «Вітер»

А як навіть за межами фестивалю батькам самим зацікавити дитину подивитися експериментальний короткометражний фільм? Які етапи підготовки вони мають проробити?

Як на мене, це досить довгий процес. Але я б не подавала експериментальне кіно як щось дуже ізольоване. Це теж зображення і звук, тобто це той формат, до якого діти звикли в анімації Disney чи Pixar. Але можна полегшити для них перегляд, коли вибирати певні речі, певні елементи, які не надто абстрактні, які їм добре відомі. Наприклад, якщо це певний колір чи певний предмет, що виникає знову і знову.

Анімаційний фільм «Стриб-скік»

Також я дуже раджу мати кінотеатральне оточення. Бо це зовсім інший фокус, зовсім інший рівень концентрації. В кінотеатрі приділяєш значно більше уваги, ніж коли дивишся фільм вдома на лептопі. Це хороший спосіб почати. Також при обговоренні раджу задавати дуже-дуже базові і прості запитання. Думаю, батьки знають, як знайти підхід до своїх дітей.

Зареєструватися на безкоштовний показ Дитячого короткого метру

Зареєструватися на безкоштовний показ підліткового блоку Teen Spirit