Як управління соціального захисту допомагають українцям попри обстріли, брак кадрів та втрачені бази

В Україні станом на середину грудня 2022 року зареєстровано 4,88 млн переселенців. Це дані Міністерства соцполітики. Більшість цих людей потребують підтримки: фінансової, гуманітарної, правової, психологічної. Велику допомогу їм надають управління соціального захисту. І це попри те, що часто працівники цих управлінь — самі переселенці. Про них — із тимчасово окупованих Донеччини, Луганщини та Запоріжжя — розповідаємо разом із благодійним фондом «Стабілізейшен Саппорт Сервісез».

Під гул канонади та на два міста — Управління соціального захисту Покровської міської ради

З 2014 року управління у Покровську, яке очолює Ірина Бонзюх, постійно працювало з переселенцями. Наскільки це болісний досвід, Ірина та її колеги зрозуміли, коли самі вимушено покинули рідні домівки. На початку квітня колектив дійшов висновку, що краще виїхати управлінням та вивезти обладнання в безпечне місце. «Дуже страшно, бо не знаєш, що буде далі. А потім отямлюєшся та йдеш виконувати свої обов’язки. Коли ти зайнятий та допомагаєш комусь, то забуваєш про свій розпач».

Ірина розповідає, що на евакуацію зголосилися 16 фахівців, з-поміж них — програмісти, бухгалтери, спеціалісти з виплат. «Ми звернулися по допомогу до колег із Дніпра. Ті надали нам та нашим рідним помешкання в територіальному центрі. В одному із кабінетів — на 12 квадратних метрах — ми облаштували офіс: встановили вивезені сервери, зібрали бухгалтерію й справи», — згадує Ірина.

Упродовж квітня Управління нараховувало субсидії у Дніпрі. В середині травня у Покровську довелося відкривати фронт-офіс: сюди прибували люди з Авдіївки, Бахмута та інших куточків Донеччини, які бажали оформити довідку ВПО. Поступово до міста поверталися працівники Управління, які евакуювалися у перші дні війни.

Відтоді Управління працює на два міста. У Покровську приймають документи на різні види державної допомоги, оформлюють довідку ВПО, роздають гуманітарку. Допомагають евакуюватися з Покровська, надають місце для нічлігу в шелтері тим, хто чекає на єдиний потяг із Донецької області.

У Дніпрі призначають компенсацію за пошкоджене житло та поховання військових.

Крім того, працівники управління їздять селами Покровської територіальної громади. Таких сіл понад 30, там приймають людей. Добре, що фонд «Стабілізейшен Саппорт Сервісез» надав співробітникам ноутбуки для роботи.

«Оскільки для багатьох переселенців виплати залишаються єдиним або суттєвим доходом, важливо, щоб люди продовжували отримувати ці виплати. Тому ми забезпечуємо Управління соціального захисту новою технікою, яка допоможе поліпшити умови їхньої роботи», — каже Валерія Вершиніна, менеджерка проєкту, провідна юристка Благодійного фонду «Стабілізейшен Саппорт Сервісез».

Протягом останніх 7 місяців команда фонду спільно з Агентством ООН у справах біженців в Україні підтримує систему соціального захисту населення: закуповує та передає нову техніку; проводить освітні та юридичні вебінари для працівників; реалізовує регіональні інформаційні кампанії для переселенців та регулярно надає їм юридичну підтримку. Благодійний фонд охопив своєю діяльністю 17 областей України, включно з допомогою переміщеним установам із тимчасово окупованих Луганської та Донецької областей.

Управління у Покровську видає мешканцям громади гуманітарку, дрова й вугілля, часом — під гул канонади. Попри обстріли та інтенсивний робочий режим, Ірина рада, що повернулася до Покровська, хоча часто доводиться працювати за двох.

«У нашому колективі переважно жінки. Прибувають до управління фури з гуманітаркою — і їх розвантажують дівчата, у яких ще наступного дня тремтять руки. Як тяжко за цим спостерігати… Але що робити? Коли нас потребують, ми повинні виконувати свої обов’язки. Буде перемога, тоді відпочинемо», — каже Ірина.

Основні їхні відвідувачі — літні люди. Вони вважають, що соцзахист може все — і «ремонт зробити», і «врятувати корову». Часом приходять, щоби просто поспілкуватися. Тричі на тиждень центр організовує заняття зі скандинавської ходьби. Тут приймає психолог і є група здорового способу життя.

«Від лютого у багатьох значно погіршився емоційний стан. Важливо, щоб людина не усамітнилася зі своїм відчаєм у чотирьох стінах. Все ж разом це легше подолати», — переконана Ірина.

Переїхали до Кропивницького та допомагають переселенцям з усієї Луганщини — Управління соціального захисту Щастинської РДА

Михайло Помазан очолив Управління соціального захисту міста Щастя 10 січня цього року. Через півтора місяця о 6-й ранку телефонував колегам, аби попросити їх не виходити на роботу та в разі чого евакуюватися.

«Під час розмови стало зрозуміло, що люди не збираються виїжджати. Не вірили, що буде повномасштабна війна — 21 століття ж надворі. Вибухи здавалися чимось тимчасовим: наш Щастинський район межує з зоною АТО, тож нам не звикати. Усі 8 років ми тут жили та будували плани», — згадує Михайло.

25 лютого він привіз дружину та двох дітей до Кропивницького. Повернутися додому, як планував, не зміг: у Щастинський район уже зайшли російські війська. В Новоайдарі підірвали «старий» та «новий» мости. У місті на той час лишалися колеги Михайла. Крім нього, ніхто не виїхав.

«Останні дні лютого та березень промайнули, немов у тумані: я намагався моніторити ситуацію, але заважали проблеми зі зв'язком. Як виявилося, управління соцзахисту в Новоайдарі перестало працювати: приміщення й обладнання привласнили окупанти, а сам колектив не забажав мати з ними справу». 

У Кропивницькому управління почало працювати в «кімнатці 5 на 5». До роботи долучилися семеро місцевих спеціалістів.

«З першого квітня ми запрацювали офіційно. До нас у віддаленому форматі приєдналися троє зі “старого” штату: їм вдалося виїхати з Луганщини. Пощастило, що вони, на відміну від мене, взяли з собою ноутбуки. Я ж залишив свій вдома: не передбачив, що він може знадобитись, а в дорозі цілком вистачало телефона та блокнота», — розповідає Михайло.

Решта колективу з квітня — на простої. Закон забороняє державним службам працювати на тимчасово окупованих територіях. У Новоайдарі залишилася техніка, база, системні блоки з інформацією, які завбачливо заблокували. Це дещо ускладнює роботу управління.

«Лише зараз, у грудні, ми почали отримувати доступ до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, де є дані наших переселенців. Напевно, невдовзі зможемо призначати їм допомогу». 

Михайло та один із його евакуйованих спеціалістів надають переселенцям ще й правову допомогу, зокрема роз’яснюють, як подати заявку щодо зруйнованого житла.

«Коли я перейшов до соцзахисту, то відразу сказав працівникам, що не маємо розгортати паперової бюрократії: людині потрібно, щоб її вислухали, роз'яснили стисло, що й до чого, а не відписка. Тому приймаємо і дзвінки, і повідомлення у Viber. І хоча половина запитів не стосується нашого профілю — наприклад, нас просять знайти житло, — ми, немов менеджери на підприємстві, скеровуємо людей, куди потрібно», — каже Михайло.

Офіційно робочий день триває з 8:00 до 17:00. Але люди пишуть у Viber і вночі.

«Війна змусила соціальних працівників загартуватися, наростити броню. Та хіба нашим захисникам, які лежать в окопах, потерпають від негоди, жертвують сном та їдою, легше? Коли я бачу їхню витримку, хочеться працювати далі», — каже Михайло.

Частково переїхали до Запоріжжя та повернули виплати на районний рівень — Управління соціального захисту Пологівської райдержадміністрації

Коли у перших числах березня росіяни окупували місто Пологи Запорізької області, начальниця управління соціального захисту Оксана Семененко разом із колегами не виїхала. Вони вірили: тиждень-два — і все скінчиться. Евакуювалися, коли стало нестерпно.

«Майже всі повиїжджали протягом двох квітневих тижнів. Я, головний бухгалтер та деякі спеціалісти з виплат прибули до Запоріжжя — тут сподівалися хоча б частково відновити нашу роботу, адже техніку та архіви ми не вивезли», — пригадує Оксана.

Кабінет їм виділив Запорізький департамент соціального захисту населення. Оскільки місця було обмаль — Бердянське та Мелітопольське управління теж перебралися до обласного центру, — Оксана запропонувала кільком спеціалістам працювати віддалено. Було складно, оскільки управління на місяць випало з системи.

«З середини травня ми почали відновлювати шість баз, які охоплюють Пологи та наші п'ять відділів у громадах. Мали сформувати списки тих категорій громадян, які випали з реєстру. Процес відбувався непросто: після реорганізації 2021 року кожен із наших фронт-офісів працював зі своєю базою та призначав виплати, а безпосередньо Пологівське управління формувало єдиний реєстр. Але спеціалісти із чотирьох наших громад евакуювалися за межі Запорізької області, тож до нас приєдналися лише спеціалісти Гуляйпільського управління», — розповідає Оксана.

Через два місяці людям надійшли гроші, які накопичилися за 5 місяців. Пільги та субсидії не повертали, оскільки з 1 січня 2023 року ними займатиметься, згідно з новим законом, Пенсійний фонд.

Поки що Пологівське управління працює не на повну потужність: встановлює статус людини з інвалідністю, розглядає звернення громадян, вносить зміни в базу. Документи на виплати не приймає: призначає лише для тих, хто вже перебуває на обліку.

Двічі на місяць на зв'язок виходять працівники з тимчасово окупованих Пологів, Більмака, Токмака, які не виїхали через особисті обставини. Зараз вони на простої, отримують дві третини зарплати. Якщо не даватимуть про себе знати, виплати призупинять.

«Та насамперед ми зв'язуємось, аби зрозуміти, живі вони чи ні», — зауважує Оксана.

У квітні 2023-го виповниться 25 років, як Оксана Семененко прийшла у соцзахист. З них 10 років перебуває на посаді начальниці. Весь цей час розвивала свою «хатку» — так лагідно називає управління. Тому їй болить, як руйнується те, у що вклала душу.

«Будівля ще, може, вистоїть, а от техніку, якою користується тепер окупаційна влада, імовірніше за все, знищать», — припускає Оксана.

Проте як би їй не було шкода набутого й в управлінні, і вдома, вона вирушила до Запоріжжя з найдорожчим.

«Дитина, мама та собачка — зі мною. А речі… Усе найнеобхідніше вмістилося в невелику сумку». 

Підтримка департаментів соціального захисту населення від УВКБ ООН продовжиться й 2023 року. Представництва УВКБ ООН, які географічно покривають усі області України, проводять регулярний моніторинг потреб департаментів соціального захисту населення.

«Ми бачимо, що управління потребують більшої підтримки, ніж вони отримують сьогодні, враховуючи масштаб їхньої роботи. Тож ми розбудовуємо нову екосистему, в якій така підтримка стане системною. Ця діяльність буде основною для нас у 2023 році», — коментує Володимир Цололо, представник Вінницького сабофісу Агентства ООН у справах біженців в Україні.

Цей проєкт реалізується Благодійною організацією «Благодійний Фонд “Стабілізейшен Саппорт Сервісез”» за фінансування Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Зміст цієї публікації є виключно відповідальністю БО «БФ «ССС» та не може використовуватися, щоб відобразити точку зору Агентства.

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами. Над матеріалом працювали: журналістка Вікторія Теравська, редакторка Христина Коціра, дизайнерка Тетяна Костік, креативна продюсерка Анна Соха.