Як віднайти баланс поміж батьківством та кар’єрою. Інтерв’ю з авторкою бестселеру «Французьке виховання»

Чому французькі батьки наважуються народжувати більше дітей, аніж інші європейці? Чому французькі батьки почуваються щасливішими за американців? Як віднайти баланс поміж батьківством та кар’єрою? 

На ці питання в інтерв’ю Громадському відповідає Памела Дракерман – американська журналістка та письменниця, авторка книги «Французьке виховання». Її книга перекладена понад 20 мовами світу, а український переклад у видавнитві «Критика»  став  бестселером. 

У книзі «Французьке виховання», яка є надзвичайно популярною в Україні, ви описуєте основні відмінності поміж американською та французькою системами виховання. В чому вони полягають? 

Однією із перших речей, які я відкрила для себе завдяки науковим дослідженням на цю тему є те, що американці із появою дітей стають нещасливішими. Саме так, народження дітей робить людей нещасними в Америці. У Франції, натомість, ситуація видається зовсім іншою, батьки почувають себе добре. 

Відтак, я почала звертати увагу на відмінності поміж двома культурами виховання. У Франції сімейне життя є набагато спокійнішим, французькі діти здатні їсти нормальну їжу, а не лише спеціальну дитячу їжу. Зрозуміло, що батьківство не є простою справою незалежно від того, де ви живете, але французька традиція робить його дещо простішим. Отже, моїм завданням в книзі було з’ясувати, чому так відбувається. 

На вашу думку, це стосується лише моделі виховання дітей, чи радше йдеться про якісь відмінності у ментальності французів та американців, відмінності в обох суспільствах? Можливо, йдеться про відмінності у цінностях? 

Я думаю, що спільними цінностями для обох суспільств є те, що батьки намагаються дати своїм дітям найкраще, вони хочуть долучити їх до культури, вони хочуть, щоби їхні діти бути успішними, коли виростуть. Зрештою, вони хочуть, щоби їхні діти були щасливими. Іншими словами, вони прагнуть однакового результату. 

Скрізь у світі жінки прагнуть соціальної підтримки материнства, а також такої моделі батьківства, яка би не зруйнувала їх як жінок, як професіоналів. І я думаю, що Франція має цю модель

Відмінність полягає у засобах досягнення цих результатів. Я думаю, що Америка – це дуже молода країна, дуже динамічна і завжди спрямована на майбутнє. Ми звикли прагнути нових трендів – чи то йдеться про нову дієту, новий тип фізичних вправ чи нову модель батьківства. Ми завжди прагнемо чогось нового. 

Франція, натомість, у порівнянні із Америкою, виглядає як достатньо консервативна країна. Якщо щось добре працює – чи то в моделі батьківства чи в будь якій іншій сфері – французи воліють цього притримуватися. Саме тому ми бачимо у Франції доволі консервативне суспільство, яке мало змінюється порівняно із іншими країнами. Тому і секрети успішного батьківства по-французьки також спираються на відтворення успішної моделі, яка була винайдена у минулому. 

Відомо, що у Франції, порівняно із іншими європейськими країнами, досить високий індекс народжуваності. Чи ви не думаєте, що модель  французького виховання, яку ви описуєте у вашій книзі, сприяє свободі жінок, а також підтримує їхню здатність народжувати та виховувати багато дітей?

Я думаю, що коли у Франції жінка стає мамою, то це не означає, що її життя має кардинально змінитися. Вона може продовжувати працювати, будувати власну кар’єру, і це надзвичайно важливо. 

Країною із протилежним досвідом є, наприклад, Японія. Якщо ви стаєте мамою в Японії, то вам надзвичайно важко продовжувати кар’єру. Це вже призвело до повного колапсу народжуваності. Скрізь у світі жінки прагнуть соціальної підтримки материнства, а також такої моделі батьківства, яка би не зруйнувала їх як жінок, як професіоналів. І я думаю, що Франція має цю модель. 

Зрозуміло, що із народженням дитини життя кардинально змінюється у всіх батьків у всьому світі, але у Франції ці зміни не носять характеру необхідного вибору поміж можливістю бути жінкою, бути професіоналом та можливістю бути матір’ю. І саме це пояснює той факт, що в Франції жінки народжують більше дітей, аніж в інших європейських країнах. 

А якщо порівняти індекс народжуваності Франції та США? 

Вони однакові. Американські жінки продовжують народжувати дітей попри драматичну нестачу державної підтримки. На жаль, Америка є єдиною із розвинених країн, яка не має державної стратегії відпустки по догляду за дитиною. 

Ви опублікували вашу книгу декілька років тому. Ви є мамою трьох дітей, вони вже трохи підросли. Чи ви змінили думку щодо певних ідей, які ви висловлювали у вашій книзі? 

Я зрозуміла, що французи не є ідеальними батьками, але вони дійсно мають декілька вдалих ідей та секретів для того, аби зробити своє життя трохи простішим, зробити роки, які вони проводять із своїми дітьми, трохи легшими. В кожній країні, і в Америці також, є речі, яким можна повчитися. 

На власному досвіді виховання дітей я намагалася поєднувати французький та американський досвід, саме тому мої діти дещо дезорієнтовані, хто вони такі та звідки. Загалом я можу сказати, що французи, зрештою, є достатньо негативними, достатньо песимістичними. Це дуже добре відомо. 

Наприклад, французькі школи є надзвичайно вимогливими, система шкільної освіти концентрована на підкресленні помилок. Як американка, я би хотіла, щоби мої діти почувалися позитивно та оптимістично щодо себе самих. Тому я намагалася дати їм щось і від американської системи, від американської історії успіху, яка завершується хеппі-ендом, водночас урівноважуючи це французьким підходом. 

французька система від самого початку вчить дітей, навіть маленьких дітей, терпінню.<...> Деякі американські дослідження з психології довели, що діти, які здатні довше чекати, як правило, є успішнішими і в дорослому житті

Цікаво, чи існує зв’язок поміж цими двома моделями, французькою та американською, та рівнем успішності дітей в школі та в університеті? Чи вам зустрічалися дослідження на цю тему? Дослідження, які могли би довести, що одна з моделей краща, або має суттєві переваги перед іншою?  

Так, тут важливим є те, що французька система від самого початку вчить дітей, навіть маленьких дітей, терпінню. Вони мусять навчитися чекати. Це дійсно одна із фундаментальних рис французького виховання. Вони мають навчитися чекати поміж прийомами їжі, вони мають чекати для того, аби отримати те, чого хочуть, і інколи доволі довго. Ця здатність чекати задоволення своїх бажань є надзвичайно важливим умінням. 

Деякі американські дослідження з психології довели, що діти, які здатні довше чекати, як правило є успішнішими і в дорослому житті. Вони не страждають від ожиріння, вони менше страждають від різного роду залежностей. Всім відомо, що французи менше страждають від ожиріння, аніж американці! 

Цікаво також те, що французи набагато меншою мірою, аніж мешканці інших країн світу, концентруються на майбутніх досягненнях своїх дітей, вони рідше ставлять собі запитання «Як я можу зробити свою дитину найуспішнішою в майбутньому? Це питання нерідко викликає почуття тривоги та навіть страху, і ці почуття насправді не є добрими для батьківства. 

Французькі батьки, натомість, концентруються на тому досвіді, який їхні діти мають зараз, вони фокусуються на теперішньому, на тому, аби дати хороший досвід саме зараз. Мені здається, що цей акцент на теперішньому є важливою відмінністю, яка робить досвід батьківства та досвід самих дітей іншим. 

В Україні одного боку, є пострадянський спадок та досвід батьківства наших матеріав. Він ґрунтується на дисципліні, на ідеї про те, що жінка, яка є мамою, водночас має працювати. Ця модель виховання не була зосереджена на дитині. З іншого боку, як реакція на цю модель, є досвід нового покоління – мами надзвичайно турботливі, зосередженими на дитині. Ваша книга є певним викликом цій дитино-центричній моделі. Якими були би ваші аргументи щодо переваг французького виховання саме для українських жінок? 

Я відчуваю симпатію до українських матерів, у них є багато спільного із американськими мамами. Ми живемо у глобалізованому світі, який постійно змінюється, і в цьому світі забагато нерівності. 

Саме тому батьки тривожаться про те, щоби їхні діти мали найкращі шанси для успіху в житті. Водночас, є багато наукових досліджень із суперечливими результатами про те, наскільки важливим є вік від 0 до 5 років. Іншими словами, існує величезний тиск на батьків. 

І в цій ситуації є дуже важливим «відфільтрувати» бодай трохи від цього «шуму» конкурентних філософій батьківства і зосередитися саме на вашій дитині. Важливо також зосереджуватися на тому, що ми дійсно знаємо, на тому, що є дійсно корисним.

Я знаю, що в Україні батьки прагнуть навчити дітей читати якомога швидше, матері відчувають, що вони мають приносити якомога більше жертв заради власних дітей для того, щоби бути гарними батьками тощо. Але в цій ситуації є дуже важливим бодай спробувати подивитися на власну культуру трохи ззовні, перевірити ці переконання та визначити для себе, чи є вони правильними. 

Для мене, американки, яка виховувала своїх дітей у Франції, це було надзвичайно корисним. Це дало мені розуміння перспективи, розуміння того, що є реальним, а що є надбанням культури, і що є насправді корисним.