Як живе Нікополь під постійними обстрілами з боку ЗАЕС

Із березня, коли окупанти захопили Енергодар та розташовану на його околицях Запорізьку атомну електростанцію, міста й села Дніпропетровщини праворуч від Каховського водосховища стали новою мішенню. Мешканці Нікополя, Марганця та довколишніх сіл страждають від шквальних обстрілів російської артилерії, які активізувалися в липні.

hromadske навідалося до Нікополя і побачило на власні очі, як це — жити й працювати за 5 кілометрів від найбільшої в Європі атомної станції.

«Маму встиг витягнути, батька — ні»

У п'ятиповерхівку на вулиці Віктора Усова два тижні тому влучила ракета. Три верхні поверхи зруйновано повністю. Уже кілька днів комунальники розбирають завали.

«Маму встиг витягнути, батька — ні, одразу повалило на третій поверх. Вона була в залі біля спальні, воно почало валитися. Я за руки, за ноги відтягнув до коридору. Воно так швидко все розліталося», — пригадує Павло Шишкін, який сидить біля зруйнованого під’їзду.

Поруч із ним 74-річна мама. Людмила Шишкіна з чорною пов'язкою на голові та сльозами на очах розповідає, що просила чоловіка вийти до коридору, але він вирішив лишитися у спальні. Далі все сталося миттєво. Було так голосно, що в жінки луснули перетинки у вухах.

У цій квартирі Людмила та її чоловік Анатолій прожили 46 років, а разом у шлюбі — 56. Я запитую, чи залишилися в неї світлини, і вона дістає із сумки стару вицвілу радянську газету з заміткою про чоловіка.

Зі шпальти газети усміхається щасливий чоловік років п'ятдесяти. Він працював слюсарем на прядильно-нитковому комбінаті, де, як пише автор, «лікував станки й механізми». Павло приносить зі зруйнованої квартири ще одне фото, зроблене торік, — на ньому вже сивому Анатолію 80 років. І все та сама щаслива усмішка, якої більше немає…

«Доводиться щоночі виїжджати»

Уперше росіяни обстріляли Нікополь з артилерії 12 липня. Відтоді ночі в місті неспокійні, а в серпні почастішали ще й денні обстріли. Зазвичай росіяни стріляють із тимчасово окупованих Водяного та Кам'янки-Дніпровської, які найближче до Нікополя. Через небезпеку приблизно половина мешканців міста виїхала. А частина тих, хто залишився, змушені ночувати за містом, щоб хоч трохи виспатися.

«У центрі міста [моя] квартира, я не можу тут жити. Мені доводиться щоночі виїжджати. Тут навіть у межах 20-30 кілометрів чути, що б'ють по місту», — каже Андрій Рассейкін, місцевий бізнесмен.

Нікопольці виїжджають до сусідніх сіл, якщо мають там дачі, змогли орендувати чи отримати в тимчасове користування житло, або ж ночують у наметах та машинах просто неба.

Щовечора на виїзді з міста формується велика черга, розповідає жителька Нікополя, фотографиня Тетяна Ревва. Сама вона воліє спускатися до погреба, щойно енергодарські партизани сповіщають про пересування російської техніки.

Оскільки росіяни обстрілюють місто з артилерії зблизька, то додаток «Тривога!» не завжди встигає попередити про небезпеку. Тому місцеві стежать за чатом, який створили партизани, — там попереджають про пересування російської техніки та вильоти з боку Енергодара.

З даху Тетяниного будинку, який нещодавно пробив один із російських снарядів, видно ЗАЕС, яка і стала «причиною всіх нещасть». Снаряд влучив у кімнату, де зазвичай спить Тетянин чоловік — бізнесмен і художник Андрій Ревва. Тепер стелю в кімнаті підпирають опори, які утримують її від остаточного обвалення. Сам чоловік вийшов покурити на вулицю за кілька хвилин до прильоту.

На запитання, чи уявляла вона, що Нікополь колись стане містом, до якого прийде війна, Тетяна відповідає ствердно: «Ми розуміли, якщо Енергодар не втримається, то відчуємо підлість “руського міру”. З жахом уявляли, що вони будуть витворяти тут».

«Ми всі пам’ятаємо Чорнобиль»

Обстріли — не єдина небезпека, яка загрожує нікопольчанам. За кілька кілометрів від міста — по інший бік Дніпра — Запорізька атомна електростанція, яку росіяни перетворили на військову базу, порушивши вимоги ядерної та радіаційної безпеки. Відколи вони захопили станцію, над містом нависають спогади про 1986-й.

«Страшно, звісно. Ми всі пам'ятаємо Чорнобиль, а це в шість разів сильніше від Чорнобиля. Атмосфера напружена. Люди тримаються. Місто не зупиняється. Комунальники працюють», — розповідає Андрій Куцик, місцевий електрик, який саме розбирає завали на ринку, у який влучили «Гради».

Щоб моніторити ситуацію в режимі реального часу, місцеві активісти встановили в Нікополі спеціальні станції, які спрацьовують як сирени й попереджають жителів про небезпеку, якщо в повітрі з'являються радіонукліди. Втім, досі радіаційний фон перебував у межах норми, розповідає технічний експерт проєкту «Чисте повітря для України» Максим Сорока.

Ще 4 березня, коли росіяни захопили ЗАЕС, міська влада почала роздавати пігулки калію йодиду й попросила сімейних лікарів поінформувати мешканців міста про те, як їх уживати в разі аварії. Андрій Куцик каже, що його сімейний лікар видав йому пігулки, а сам він має план на випадок надзвичайної ситуації: «закупоритися» у квартирі на тиждень-півтора, аби не потрапити під радіаційну хмару, а вже потім поїхати до району, який вказала міська влада як місце евакуації. Для цього Андрій має вдома необхідні запаси води та їжі.

Проте не всі жителі міста так відповідально ставляться до загрози.

«Ніякого плану дій ні в кого немає. Усі сподіваються на краще, що все буде добре», — зізнається нам місцева підприємиця Наталія Полякова. Ми зустрічаємо її біля шинку, який повністю згорів після влучання «Градів» у ніч на 22 серпня. Так росіяни знищили основне джерело доходу Полякової — залишилася тільки пенсія у 2 тисячі гривень. Однак жінка не втрачає надії відновити свій бізнес, адже це справа всього її життя.

«Холодильник ще ніхто не скасовував»

Нікополь — індустріальне місто з заводами металургійної та машинобудівної промисловості. Тут розташоване одне з найбільших металургійних підприємств країни — «Нікопольський завод феросплавів». Попри постійні обстріли, підприємства продовжують працювати, але не на всю потужність.

Юрій Мацко, директор «НПП Трубсервіс» і депутат Нікопольської міськради, розповідає, що його підприємство працює на 20% потужності. Усе через виїзд із міста робітників та проблеми з логістикою.

«На жаль, дуже великих замовлень немає і перспектив щодо них не видно. Лише невеличкі по Україні. Дуже складна логістика — не дуже дорого, а я б сказав, що дуже-дуже дорого. До нашого регіону не всі хочуть приїжджати через артобстріли. Сирена сповіщає, коли вже прилітає. Звісно, люди за своє життя переживають», — говорить Мацко.

На територію його заводу теж долітали «Гради», які пошкодили будівлю. Зараз на роботу виходить половина працівників. Буває страшно, але працювати можна, кажуть майстри, які саме завершують зміну в цеху.

«Працюємо тільки тому, що людям, які залишилися в місті, потрібно платити заробітну плату, сім’ям треба якось жити. Холодильник ще ніхто не скасовував», — каже Мацко.