«Якби не Майдан, України не стало б», – художниця Ольга Сорокіна

Ольга Сорокіна – талановита художниця, активістка та волонтерка. Під час Євромайдану вона створила серію художніх робіт, сюжети яких – сцени Революції Гідності. Разом із подругами Ольга облаштувала в Черкасах своєрідний «мистецький бункер».

Це місце, де зібрані картини, речі з барикад Майдану. У міні-музеї є куртка, яку видали її синові Олексію на Майдані, гермак із червоним хрестом, а також знайдений на барикадах телефонний довідник внутрішніх номерів Верховної Ради. Та найголовніше, що тут є, – життєві історії та спогади.

«Першу картину із «майданівської» серії я написала, коли всі кричали «Яник, підпиши!». Ця картина називається «Берегиня», дуже хотілося зобразити її саме з яблуками, тому що яблука для мене – це символ України, символ сімейного затишку, щастя, тепла, достатку. І мені хотілося, щоб Берегиня це щастя і достаток на всю Україну сипала!

Робота «Чорний тюльпан» виникла, коли почали гинути люди. У мене тоді така асоціація була з гелікоптерами, які з Афганістану вивозили «вантаж-200». Ця картина дуже похмура, і оці чорні тюльпани ніби летять вгору. В той час мій старший син вдруге поїхав на Майдан, він там був медиком. Я навіть не дуже добре пам’ятаю цей період, бо я тоді дуже за нього переживала і тільки про нього були всі мої думки.

А це картина «Вулиця Грушевського», тут горять шини, автобус. Намалювала такий невеликий момент затишшя. Наступна робота – черговий штурм, мені так здалося, що всі люди тоді були як тіні. Вони вже втомлені, але вони не кидають своєї справи і підтримують цей вогонь.

Ще я намалювала свого старшого сина, він був на Майдані під час розстрілу, намагався рятувати людей. Потім пішов воювати в зону АТО. Я зобразила його в бункері з автоматом.

Картини я писала дуже швидко, на одну роботу могло піти кілька годин. Мені дуже хотілося виразити свої емоції, те, що я відчувала, мене просто розривало на шматки. «Берегиню» писала 2-3 дні, але це для мене довго. Коли у мене з'являється образ і якщо є поряд полотно, я його одразу ставлю та пишу. Ще портрет свого сина писала кілька днів, а решту – дуже швидко.

Нещодавно я продала свою картину в Техасі, там українська діаспора час від часу влаштовує благодійні аукціони. Продала за $70, звичайно, це небагато, але все одно приємно. Купила за ці гроші берці нашим бійцям в АТО. Взагалі хочу, щоб мої картини продавалися, тому що я частину коштів від продажу кожної роботи передаю на потреби українських бійців.

Коли було побиття студентів, я наступного дня написала величезний плакат «Не пробачимо побиття студентів!» і вийшла до нашого драмтеатру. Звичайно, страшно тоді було, але я ходила із цим плакатом, тому що я не могла сидіти вдома.

Я вважаю, що Майдан почався логічно, і все правильно люди зробили! Просто раніше люди були більш наївні. Коли була Помаранчева революція, ще не усвідомлювали, наскільки глибока «кроляча нора». А тепер це вийшло на поверхню, люди побачили і зжахнулися. А як би ми жили нормально, якби не Майдан? Це Яник у нас був би президентом, він так би і далі крав, здав би повністю всю Україну Росії, і України не стало б взагалі! Була б якась губернія.

Хід революції був логічним, тому що Янукович зробив усім плювок у обличчя! Люди настільки сподівалися, що він підпише Асоціацію з ЄС, і він реально просто останню надію убив, і все, що найкраще було в людей, він втоптав у бруд. Правильно, його треба було прибирати, бо він як чужорідне тіло в Україні.

Перше, що я відчула, коли приїхала до Києва на Євромайдан, – це запах диму. Навколо побачила багато кіптяви, наметове містечко. Відчуття у мене тоді було дуже цікаве: з одного боку – якась тривога, але з іншого боку розуміла, що люди там настільки згуртовані, як одна сім'я. І в мене тоді таке натхення з'явилося, піднесення! Страшно за себе не було, мені навіть не страшно було, коли їздила на передову.

Найстрашніше для мене було – коли мій син поїхав воювати, це було влітку 2014-го, і в цей же час збили гелікоптер, і я думала, що мій син у цьому гелікоптері. У нього був вимкнений телефон, я не могла додзвонитися до нього. І це був найстрашніший момент у моєму житті, коли я думала, що він загинув. Після цього я вже мало чого боюся в житті.

Я думаю, що ідеали Майдану зрадили – це 100%. Я весь цей час була волонтером, і я, чесно кажучи, дуже від всього цього втомилася. У мене зараз таке ставлення, що я пішла б і перестріляла б їх усіх. Вони зрадили усе, що можна було зрадити. Через них скільки хлопців загинуло! І навіть якщо розповідають, що бійці там п'ють, я буду їх захищати до останнього, бо на тверезу голову на все це дивитися неможливо.

Я думаю, що нас просто здали. Здали Крим, Донбас, і я думаю, що це був якийсь страшний план, і ми нічого з цим зробити не могли. Ще я думаю, що революція не завершилася, що буде продовження, але вже не таке, як було, а жорстоке. Тому що у країні багато зброї, і багато хлопців, які повернулися із зони АТО із посттравматичним синдромом і які дивляться на все це і не можуть почати життя спочатку. Вони дивляться на цю несправедливість, і вони настільки злі, що тільки кинь сірник – і все вибухне.

У мене багато знайомих у Нацгвардії, які телефонують мені з передової, їх там обстрілюють. І я знаю, що якщо я почну жалітися і казати, як мені погано та як я втомилася, їм від цього краще не стане. Тому я тримаюся і намагаюся їх завжди морально підтримувати.

Я думаю, що Україна зараз проходить катарсис, очищення. Ми дуже довго спали, а зараз прокинулися. За той час, скільки у нас є незалежність, ще досі всі не прокинулися і не розуміють, що відбувається. Я думаю, що Україна повинна пройти це очищення, вона повинна принести жертву, і зараз ми цю ціну платимо».

/ Громадське. Черкаси