«Якщо всіх саджати — камер не вистачить». Яка доля підозрюваних у самовільному залишенні частини
Воював кілька місяців. Зрозумів, що це «не його» та не повернувся в частину — СЗЧ.
Потрапив на лікування. Готували до операції, але не зміг звʼязатися з офіцером — це теж СЗЧ.
СЗЧ — це самовільне залишення частини. Не слід плутати його з дезертирством. Перше означає, що військовий залишає частину без дозволу на певний час; а друге — що назавжди, з метою ухилитися від служби та без намірів повернутися.
У кожного бійця, який отримує лист про здійснення ним СЗЧ, — своя історія та свої причини. Та справ про СЗЧ — тисячі. Розбираємося в тому, про що зазвичай мовчать.
«Нащо ти мені кидаєш ці ганчірки?»
Віктору було 34, коли він пішов захищати Батьківщину. Його мама хворіє на рак. У перші місяці вторгнення її психологічний стан погіршився: постійно плакала, коли бачила новини про зґвалтування росіянами людей в окупації. Пригнічувало це й самого Віктора. Чоловік казав: «Хтось має їх захистити». Залишив роботу на СТО та регулярний спорт — і пішов добровольцем.
Досвіду військової служби Віктор не мав, але йому пообіцяли якісне навчання за кордоном. Та цього не сталося: тренувався він на полігоні в Україні. Чоловік розповідає, що саме там отримав перші травми, коли неправильно стрибнув в окоп. Припускає, що в нього були пошкоджені ребра й розтягнуті звʼязки, та це «нікуди не записали».
Пізніше, вже на позиціях, до фізичних проблем додалися й психологічні: через госпіталізацію мами у Віктора почалося безсоння, без таблеток він не засинав. Написав рапорт на відпустку за сімейними обставинами.
Відпустку військовий на позивний «Монах» отримав, хоч, згадує: у нього тоді немов у дезертира забрали зброю та кудись повезли без пояснень.
Поки мав час, вирішив обстежитися. Так усю відпустку й провів у лікарняних палатах. У поперековому відділі медики побачили чотири грижі, дві з яких потрібно було оперувати. Віктор згадує: «Вночі були судоми, спазми. Я кричав... Дуже сильно схуд».
Чоловіка готували до операції. Додзвонитися до свого офіцера, за словами Віктора, він не зміг, тож звʼязався зі старшиною та надіслав йому довідку з лікарні. У відповідь отримав повідомлення: «Нащо ти мені кидаєш ці ганчірки?». А невдовзі Віктору надійшов лист, де було зазначено, що він — у статусі бійця, який здійснив СЗЧ.
Пом`якшення відповідальності
Під СЗЧ законодавство має на увазі самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби. Фактом СЗЧ може бути те, що боєць протягом трьох днів без поважних причин не з'явився на службу — наприклад, із відрядження, відпустки чи лікарні.
Стаття 407 Кримінального кодексу України передбачає різні покарання за доведені факти СЗЧ, залежно від того, як довго бійця не було на місці. Та лиш частина пʼята — єдина, яка стосується вчинення злочину під час воєнного стану. Донедавна покаранням за це було від 5 до 10 років увʼязнення.
Тепер же військових, які вперше йдуть у СЗЧ під час воєнного стану, можуть звільнити від відповідальності, якщо вони добровільно захочуть повернутися на місце служби. Утім, самого бажання військового буде недостатньо — погодитися на його повернення також має і командир військової частини. Така згода має бути письмовою, її надають прокурору, і той на основі неї вже може клопотати перед судом про звільнення такого військового від відповідальності.
Для порівняння: за ухилення від мобілізації (стаття 336 ККУ) світить покарання у вигляді 3-5 років у вʼязниці. Адвокатка Тетяна Лєбєдєва, яка мала досвід ведення справ щодо СЗЧ до пом`якшення покарання, наголошує, що це суттєва прогалина в законодавчій системі. Вона припускає, що у статтю про ухильництво не встигли внести потрібні зміни, адже там досі не йдеться про посилення відповідальності, якщо злочин здійснений у період воєнного часу.
Двічі зникав — та знов у війську
Кримінальну справу щодо Монаха слідчий закрив за відсутності складу злочину, це сталося ще до того, як відповідальність за перше СЗЧ пом`якшили, розповів його адвокат Віктор Бондаренко. Військового направили до ЦВЛК, де визнали непридатним до військової служби з виключенням із військового обліку. Під час звільнення військова частина не виплатила Віктору грошове забезпечення за весь час незаконного відсторонення від посади.
Інше провадження щодо СЗЧ відкрили вже на початку 2024 року. 53-річного військового, на імʼя Василь, 1 лютого відправили в Бахмут. Через декілька днів після цього в родини обірвався звʼязок із Василем. У частині родичам сказали, що військовий нібито самовільно покинув позицію. Пізніше стало відомо, що весь цей час — 25 днів — чоловік був у лікарні з тяжким пораненням. Та медики не змогли його врятувати — військовий помер у лікарні.
Інша справа адвокатки Лєбєдєвої щодо СЗЧ усе ж дійшла до обвинувального вироку, хоч і тут минулося без увʼязнення. Причина, чому її підзахисний Віктор Гашимов залишив частину, адвокатці невідома — цю справу вона отримала, коли боєць уже був під вартою. Та військовий пішов на угоду з прокурорами й отримав 2 роки службового обмеження зі щомісячним відрахуванням від його зарплати 20% на користь держави. Віктор повернувся у військо, але перевівся в іншу частину — в ту, куди хотів сам.
«Не зʼявився на шикування». Підпис, ініціали
У Генштабі не готові говорити про кількість військових, які самовільно залишили частину або місце служби — мовляв, інформація не для розголошення. Але показники зростають — це підтверджують, зокрема, дані Нацгвардії. Так, якщо у 2022 році 1% їхніх бійців вчинили С3Ч, то у 2023 році — вже 2%.
Про зростання кількості випадків СЗЧ можна судити й зі звітів Офісу генпрокурора: у 2022 році зареєстрували 6 тисяч таких проваджень, а у 2023-му — 16 тисяч. За перші два місяці 2024-го правоохоронці вже розпочали 4690 проваджень, тож динаміка очевидна.
Та лише частина цих справ доходить до підозр: 24,9% у перший рік повномасштабної війни та 13,6% — у другий. У 2023-му прокурори закрили 265 справ щодо СЗЧ, а 1912 передали до суду — всі з обвинувальним актом.
Підозрюваних у СЗЧ бійців багато, зізнається командир 413 окремого стрілецького батальйону Роман Ковальов. Він пояснює, що якщо бійця не виявлять під час шикування чи не побачать ще під час якоїсь дії, — його починають шукати.
Якщо протягом трьох годин бійця не знайдуть, командування передає інформацію до ВСП, а також підписує накази про призупинення виплат. Перед повідомленням до ДБР проводять службове розслідування — перевіряють, чи є ознаки кримінального злочину. Зараз, як уточнив комбат Ковальов, із цим жорстко: майже всі інциденти із СЗЧ сприймаються як злочини.
Чимало справ про самовільне залишення частини закривали, коли підозрювані знову йшли служити, — зазначає Тетяна Лєбєдєва. Загалом, за словами адвокатки, не так багато справ дійшли до реальних вироків: активний розгляд проваджень за цією статтею почався лиш у середині 2022 року. Лєбєдєва каже: всіх відправляти у вʼязницю — камер не вистачить.
Поширена практика, коли військові після СЗЧ зрештою повертаються у стрій. Комбат Роман Ковальов каже, що їх поновлюють на посаді й повертають виплати. Однак якщо щодо бійця вже є підозра від ДБР, слідчі «паралельно ним займатимуться», поки він продовжуватиме службу.
Поновитися військовослужбовцям на посаді допомагає не військова частина, із якої вони йдуть, а адвокат і слідчі з прокурорами, зауважує Віктор Бондаренко.
Скучив за рідними? Ні, боїться смерті
«Не завжди складається так, як думаєш, або як хотів. Ще є третя сторона — здоровʼя. Здоровʼя непередбачуване», — каже Монах, якого визнав непридатним психіатр на ВЛК.
Тетяна Лєбєдєва наголошує, що військові не просто так ідуть на самовільне залишення частини: «Я не бачила жодного бійця, який би сказав: “Я просто хочу до дружини” чи “Я скучив за дітьми”, — каже адвокатка. — У кожного з них є свої відхилення за станом здоровʼя».
Адвокати погоджуються, що чинне законодавство щодо статті про самовільне залишення частини потребує змін. І почати треба із законодавчого розʼяснення, що саме вважається фактом СЗЧ, адже тут є неузгодженості. Також при визначенні відповідальності за здійснення СЗЧ має враховуватися термін служби підозрюваного.
«Зараз у СЗЧ ідуть ті, хто служать уже понад два роки, хтось — узагалі з 2014-го. У них просто не витримує психіка. Тому неможливо під одну гребінку й тих, хто місяць прослужив і вчинив факт СЗЧ, і тих, хто вже роками служить. Думаю, тут треба зробити якусь шкалу, за якою визначати, до якої відповідальності кого треба притягати», — вважає адвокатка Тетяна Лєбєдєва.
Покарання у 5–10 років увʼязнення було дуже суворим, переконаний адвокат Віктор Бондаренко. Каже, що за таких умов правоохоронці намагалися все ж не відправляти за ґрати, а підписувати угоди, де це можливо, та поновлювати військовослужбовців на посаді, щоб вони могли й надалі нести службу.
«Якщо усіх військових, яких обвинувачують у воєнних злочинах, помістити до буцегарні, це призведе до ще гірших наслідків — втрата мотивації та відчуття несправедливості. Крім того, їх ще потрібно буде весь цей час утримувати, годувати та вони не захищатимуть державу. Хто від цього виграє? Держава точно не виграє», — вважає адвокат.
У кожного, хто пішов на СЗЧ, є своя історія: хтось не ладнає з командиром, комусь стає страшно за життя під час небезпечного завдання.
«Військові психологи кажуть, що коли бійцям страшно — це нормально, — розповідає Тетяна Лєбєдєва. — То треба про це говорити й із цим працювати, а не саджати людей на реальні терміни».
Цей текст оновлено 24.09.2024
- Поділитися: