ENRU
Європа як стиль життя: Франція, Італія, Німеччина
23 липня, 2017

Яким є стиль життя у європейських країнах? Як їхні мешканці шукають відповіді на питання, що таке комфорт, насолода, приємні дрібниці, спорт, толерантність, спілкування? Що цікавого відбувається у їхній повсякденності?

Громадське продовжує публікувати матеріали про стиль життя в різних країнах Європи. Там, куди українці вже можуть подорожувати без віз. Зараз у фокусі нашої уваги Франція, Італія та Німеччина.

Наша тактика проста: ми питаємо людей, які мають багатий досвід життя в цих країнах – і водночас можуть порівняти його з Україною: або тому, що самі є українцями, або тому, що мешкали в нашій країні тривалий час. Нам цікаві передусім люди, які можуть порівняти.

Якщо ви самі хочете поділитися своїм досвідом життя у європейських країнах — можете перейти за цим посиланням  і надіслати нам свої історії та спостереження; найцікавіші ми опублікуємо в наступних матеріалах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Європа як стиль життя: Данія, Нідерланди, Швеція

Звісно, це суб’єктивні враження. Ми не прагнемо ідеально об’єктивної картини, з якою погодяться всі – радше, ми хочемо почути та показати вам максимально індивідуальне та життєве сприйняття різних варіантів європейського lifestyle.

Отже, почнімо з Франції.

ФРАНЦІЯ

  Анна Колен-Лебедєва, викладачка Університету Нантер в Парижі. Раніше Анна кілька років жила в Україні

Краса повсякденності

Французи вміють насолоджуватися життям. Порівнюючи Францію та Україну, я би сказала, що це вміння приблизно однакове – але головна відмінність полягає в тому, що у Франції воно існує на рівні автоматизму. Якісь навички такої насолоди від життя вже настільки очевидні для французів, що передаються від покоління до покоління.

Наприклад, важливою у Франції є традиція красиво накривати стіл – зокрема, коли сідаєш за стіл щодня. Тут поставлять красиві склянки – часом навіть для дітей -  красиво покладуть серветки, застелять стіл білою скатертиною (хоча це просто обід для своїх).

Мені здається, що в пострадянських країнах розподіл між святковим та повсякденним – вбранням, посудом, стилем життя – досить сильний, а у Франції він значно менш помітний. Все є повсякденним – і водночас все повсякденне має бути красивим.

Ще один важливий ритуал – сидіти на терасах у кав’ярнях. Цим люди роблять собі приємно, звісно, – але цей пошук приємного вже майже автоматичний, ніхто особливо над цим не замислюється. Для французів очевидно, що треба обов’язково піти посидіти в приємне місце, якщо воно десь поруч.

Після того, як дітей відводять до садочків, чимало батьків сідають на терасу, щось обговорюють між собою і лише потім ідуть у своїх справах. Вони не стоятимуть біля воріт дитячого садочка – а обов’язково сядуть десь у кав’ярні: якщо є приємне місце, приємний антураж, його треба обов’язково використати.

Фото: Ralph Rozema

Їжа

Їжа тут є ритуалом. Їдять у Франції чітко за розкладом – як обід, так і вечерю. Це фіксується в усіх офіційних розкладах: складно собі уявити робочий графік, де не було би прописано, коли саме люди обідають. Складно також уявити собі роботу, на якій принаймні приблизно не буде вказано, де саме люди обідають.

Обідають або в їдальнях, або в ресторанах. Для ресторанів працівники отримують так звані ticket restaurant – «квиток у ресторан», де вони можуть поїсти. Тільки у найменш оплачуваних професій – наприклад, у продавців, – перерва на обід не регламентована так чітко.

Цей ритуал для французів є ніби базовим правилом гігієни. Ця звичка трохи зупиняти свій ритм життя, щоб пообідати - так само важлива для кожної людини, як і звичка щодня чистити зуби.

Ввечері також усією сім’єю прагнуть сідати за стіл. Я не знаю родини, де не було би цього ритуалу спільної сімейної вечері за столом, який буде належним чином накритий, із правильними для цього моменту стравами.

У ресторани йдуть переважно для того, щоб зустрітися з друзями. У четвер, п’ятницю і суботу ввечері зустрічаються з друзями, щоб повечеряти. В решту днів – більше сідають на аперитив у кав’ярні.

Фото: Ralph Rozema

Вино

Споживання вина у Франції значною мірою залежить від родини та її традицій. Але принаймні раз на тиждень у кожній французькій сім'ї відкорковують пляшку вина. Достатньо найменшого приводу, щоб пляшку вина поставили на стіл. Вона завжди є, його ніколи не треба спеціально купувати. Вино завжди є вдома – 6-7 пляшок у родині точно знайдеться.

Фото: Ralph Rozema

Діти

Як і більшість європейців, французи народжують дітей пізно – вже після 30-и років, тобто коли батьки професійно більш-менш реалізувалися і можуть собі дозволити мати дітей. В цілому державна інфраструктура дуже добре батьків підтримує, особливо в маленьких містах. У Парижі, натомість, можуть бути проблеми з закладами, що опікуються дітьми.

Але у всіх дитячих закладах про маленьких діток справді дуже добре дбають. Я знаю, що враження від crèche («садочок для немовлят» - дитину сюди можуть взяти від 2-х місяців) та від école maternelle (сюди дитину віддають від 3-х років) зазвичай дуже позитивні.

Соціальне забезпечення

У медицині тут лікування гарантується усім людям. Людину лікуватимуть за будь-яких умов; є так звана couverture universelle (універсальне медичне покриття), що покриває захворювання будь-якої тяжкості. У разі вагітності, починаючи з 6-го місяця, будь-які проблеми зі здоров’ям, які виникають у жінки, - незалежно від того, чи є в неї mutuelle (страховка), чи немає – покриваються на 100%, навіть за відсутності будь-якого страхування. У лікарнях швидкої допомоги навіть не питатимуть, чи є в людини страховий поліс: лікуватимуть і ліками забезпечать.

Складнішою є ситуація для людини, що втратила дохід та роботу. У Франції дуже легко опинитися без помешкання, лишится на вулиці. Ситуація з житлом досить напружена. Можна втратити джерело прибутків, і зостатися без засобів до проживання. Прожитковий мінімум, який дається завдяки соціальній допомозі, справді мінімальний.

Існує стереотип, що у західних країнах вигідно не працювати, бо все одно можна отримувати соціальні виплати і спокійно собі на них жити. Але у Франції цього не вийде: мінімальних виплат вистачає на базове харчування – і нічого іншого.

Фото: Ralph Rozema

Толерантність

У Франції більш-менш вирішили питання толерантності до представників іншої сексуальної орієнтації. Переслідувати їх чи щось говорити проти них публічно ніхто не буде.

Натомість расизм досі присутній в суспільстві. Зростає проблема толерантності до ісламу. На мусульман дивляться дедалі з більшою підозрою – незалежно від того, якими саме вони є.

Довкілля

Французи уважно ставляться до довкілля: вони підійматимуть папірчики на пляжі, щоб не було брудно; вони піклуватимуться не тільки про своє подвір’я чи свій сад, але й про сусідню вулицю. Загалом французи переконані, що це їхня країна, що це їхня територія – і ось ця маленька територія навколо, територія їхнього міста – теж їм належить. Тому про неї потрібно дбати.

Фото: Ralph Rozema

ІТАЛІЯ

  Ірина Прус, спеціаліст з освіти та комунікацій, аспірантка Міланського університету «Бікокка». Мешкає в Італії вже 8 років

Dolce vita

Насолода від життя – це дуже важлива риса італійців. Це те, що можна назвати висловом dolce vita – «солодке життя», приємне життя.  Смачна їжа, сімейні застілля, дружні відносини, спокійне ставлення до проблем, цікавий відпочинок, гарний настрій - ось деякі інгредієнти рецепту щастя італійців.

Італія - це країна філософії повільного і якісного життя, тому у різних містах ви знайдете таблички  «città slow» (повільне місто), де гарантовано зможете спробувати на собі зміст висловлювання dolce vita.

Все ж існує певна відмінність між північчю та півднем Італії. Північ Італії - це промисловий, торговельний та фінансовий центр, тому північні італійці більш заклопотані і більше підвладні стресу. Натомість південь Італії є переважно аграрним, тому південні італійці мають завжди сонячний настрій, дружелюбний і відкритий характер.

Для італійців важливо багато працювати, але так само і гарно відпочивати. Тому вони піклуються про своє дозвілля і про позитивний настрій. У вихідний день для них важливо зустрітись з друзями, сходити до ресторану, відвідати якийсь ярмарок або просто пройтися центром міста.

Вільний час — це завжди свято, тому італійці прагнуть гарно вдягатися для дозвілля, щоб дійсно відчувати щастя від того, що вони живуть «тут і зараз».  Можливо, таке ставлення до життя і пояснює, чому в цій країні такий великий відсоток людей, які живуть до глибокої старості.

Фото: Ulf Bodin

Родина

Для італійців родина є важливим пріоритетом в житті, і в цьому італійці дуже схожі до українців. Традиційна італійська родина, яку часто показують у кіно, дуже відрізняється від сучасної. Її все ще можна знайти на півдні Італії: багато родичів, патріархальний устрій, мати, що опікується дітьми та всією сім'єю.

Сучасна родина, яка більш поширена на півночі, дещо інша: вона складається лише із батьків і дітей, і розподіл функцій у ній є менш чітким. Але і для сучасних італійських родин дуже важливо збирати всіх родичів разом на вихідних чи на святах. Щоб бути разом, часом треба перелетіти через океан (адже серед італійців є багато емігрантів). І вони готові до цього, аби підтримувати сімейні традиції.

В Італії пара може зустрічатися досить довго, – буває, по десять-п’ятнадцять років. За цей час вона перевіряє свої стосунки і готується до зрілого життя, щоб бути в змозі щось дати дітям. Італійці одружуються тоді, коли мають всі умови для нової родини – домівку, машину, стабільну роботу, якісь заощадження.

Оскільки родина виконує в Італії важливу соціальну функцію, держава намагається створити умови для її збереження. Тому розлучення в Італії триває декілька років, відбувається в декілька етапів, а діти завжди захищені законом.

Фото: kampana

Друзі

Соціальне життя та стосунки із друзями для італійців дуже важливі. Ще з часів Стародавнього Риму філософи розвивали уявлення про дружбу, а сьогодні цьому активно сприяє католицька церква. Для італійців друзі – це завжди взаємодопомога, моральна підтримка, а часто і суто економічні інтереси.

У великих містах молоді люди намагаються якомога частіше «виходити в світ», щоб підтримувати стосунки з друзями. Для цього часто запрошують друзів на «аперитив» чи вечерю. Але соціальне життя не обмежується їжею, адже в Італії проводять дуже багато культурних вечорів та ініціатив, які дозволяють людям знаходити собі друзів зі схожими інтересами.

На півночі Італії багато італійців відвідують курси, спортивні чи танцювальні кружки, займаються волонтерством, створюють свої аматорські театральні трупи чи музичні гурти. На півдні Італії культурні ініціативи мають більш розважальний характер та частіше за все виливаються у колективні фольклорні танці на головній площі. Особливо популярними є танці «піцціка» та «тарантелла».

Фото: kampana

Їжа

Італія давно відома своїми кулінарними традиціями, а нещодавно ЮНЕСКО внесла італійську «середземноморську дієту» до культурної спадщини людства.  Звісно, італійці пишаються своїми гастрономічними традиціями: і це не тільки смачна їжа, а саме ритуал споживання.

В італійській кухні є чіткі правила: що з чим їдять, як правильно подавати їжу, які страви підходять до якого сезону тощо.  Їдять італійці завжди тричі на день, тому всі ресторани і бари відкриті лише в певний час.   

Їжа для італійців – головний привід для зустрічі, як вдома, так і поза ним. Це ніби своєрідний осередок спілкування, а інколи і справжній культ.  Де б ви не були, з ким би ви не говорили, розмова про кулінарне мистецтво все одно рано чи пізно стане центром уваги. Італійці охоче діляться рецептами своїх улюблених страв, розвідують місця, де можна придбати найкращі і найсвіжіші продукти, а також експериментують з їжею.

Італійці часто запрошують додому родичів і друзів на вечерю чи обід, і за столом проводять принаймні три години (а деколи й більше). У цьому відмінність від України: у нас застілля здебільшого пов’язане з якимось святом, натомість у них це більш буденна річ. А коли італійцям бракує відчуття свята, вони неодмінно йдуть до ресторану.

Є великий вибір ресторанів, що відрізняються між собою і меню, і стилем закладу: тратторія, остерія, піццерія, піаддінерія, агротуристичний ресторан, і т.д.  Залежно від настрою відрізняються також і форми споживання їжі: легкий аперитив, аперитив «all you can eat», menu alla carta (замовлення з меню), menu fisso (фіксоване меню) і т.д.

Фото: Ralph Rozema

Задоволення та невдоволення

Італійцям подобається скаржитися на життя. Інколи, спілкуючись з ними, у вас може скластися враження, що ви наближаєтеся до кінця світу. Італійці ніколи не задоволені своїми політиками, своєю роботою, своїми футбольними командами, утриманням свого міста тощо.

Особливо це явище поширене у Мілані, де місцеві мешканці отримали прізвисько «il milanese imbruttito» – «зіпсований міланець» – це людина, яка постійно на все скаржиться, є нетолерантною до інших, повчає людей.

Як не дивно, ця звичка постійно скаржитися співіснує у італійців з їхньою здатністю насолоджуватися життям і зовсім не псує їм смак до життя. Самі італійці визнають, що, можливо, саме ця звичка отримувати насолоду від життя стримує їхнє невдоволення, їхній активізм, і гальмує розвиток держави.

Культура та естетика

Кожне місто, кожна вулиця, кожна площа в Італії – це історія. Красива архітектура, скульптура, фрески, живопис - все це впливає на людей у їхньому повсякденному житті. Мені здається, життя в цьому середовищі, красивому та естетичному формує людей , тому в Італії дуже популярні креативні професії (дизайнери, архітектори, стилісти).

Навіть якщо італійці часом не дуже заглиблюються в нюанси своєї культурної спадщини, вони в цьому антуражі існують щодня, а це визначає їхній потяг до естетики та до красивого.

Держава намагається захищати свою культурну спадщину, тому майже в усіх містах міська рада викуповує історичні будівлі, щоб розмістити там свої установи. Навіть проста людина, заходячи сюди зробити якісь документи, опиняється в центрі цієї краси, в оточенні прекрасних фресок і живописних картин. Також для державних і цивільних церемоній відводять найкрасивіші зали цих історичних будівель. Тож люди скрізь відчувають цю історію культури, цю глибину століть.

Фото: Shawn Harquail

НІМЕЧЧИНА

  Тетяна Лопащук, координаторка проекту Kiewer Gespräche/«Київський діалог» Міжнародного фонду «Відродження». Раніше Тетяна чотири роки мешкала в Німеччині

Комфорт

Комфорт є важливою рисою німецького стилю життя. Ви це помічаєте уже в транспорті, який тут дуже зручний і добре налагоджений. Є певні правила, яких люди дотримуються, і відповідно до цих правил проходять їхні будні. Транспорт, скажімо, працює як годинник; тут дуже добре сполучення між різними частинами міста, і все майже ідеально налаштоване.

Порядок

Можливо, у великих містах, через велику кількість приїжджих, дещо стирається ця німецька любов до порядку – але якщо приїхати у маленькі чи середні містечка, то справді бачиш цей акцент на порядку, який починається з найменших деталей. Наприклад, якщо автобус має приїхати на зупинку об 11.17, то саме об 11.17 він і буде.

В маленьких містечках люди люблять жити в невеликих будиночках – і там завжди буде ідеальний порядок, гарні клумбочки, доглянуті подвір’я. Ніхто не викидатиме сміття де завгодно: німці завжди нестимуть його до першого смітника – навіть якщо цей смітник трохи далі, ніж сто метрів від тебе.

Фото: Klaus Schuchlinski

Правила

Німці люблять дотримуватися правил. Це теж для них дуже важливо. Пам’ятаю, я щойно приїхала в Німеччину і одного разу перейшла дорогу на червоне світло. Це була другорядна бокова вуличка – але навіть там мене перестрів суворий німецький поліцейський, і я була вимушена сплатити невеликий штраф.

Цей епізод був для мене таким собі бойовим хрещенням у питанні порядку в Німеччині. І тоді я зрозуміла, що правил тут треба дотримуватися навіть щодо таких найелементарніших речей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Україна долала шлях до безвізу з Євросоюзом

Коли все має чіткі правила, і добре відомо, що можна, а чого не можна, жити стає легше. Люди дотримуються правил, ніхто не шукає двадцяти способів їх оминути.

Фото: Johann Sandner

Соціальна допомога

Життя у Німеччині облаштоване так, щоб жоден громадянин не почувався обмеженим. Чи то йдеться про батьків із дітьми на візочках, чи про людей з інвалідністю, які пересуваються на візках, – для всіх створені умови для нормального пересування містом.

У Німеччині також досить серйозна система допомоги безробітним. Німці платять високі податки: близько половини від своєї заробітної платні. Звісно, вони очікують того, щоб використання цих грошей було ефективним. Тому не завжди вітають, коли допомога від цих податків йде, наприклад, на допомогу мігрантам. Це дуже підживлює популізм правих сил, які переконують, що кошти платників податків йдуть не туди, куди треба.

Діти

У Німеччині не тільки жінки, а й чоловіки йдуть у декретну відпустку. Чоловіки беруть активну участь у вихованні дітей і часто зосереджуються на сім’ї та неробочих моментах.

Також цікава роль старших людей. Коли народжуються онуки, це не означає, що бабусі чи дідусі починають на них витрачати весь свій час. Люди тут поважають право інших на дозвілля. Звісно, бабусі та дідусі зустрічатимуться зі своїми онуками на свята чи вихідні, – але вони матимуть достатньо вільного часу, щоб займатися спортом, поїхати в якесь турне Європою, дбати про скебе. У Німеччині немає тієї самопожертви бабусь щодо своїх онуків, яка часто присутня в Україні.

Водночас тут хороша інфраструктура дитячих садочків. Німці багато працюють, рано встають та їдуть на роботу – тому вже о 6-ій чи 6.30 ранку відкриваються дитячі садочки, зокрема безкоштовні державні. Іншими словами, до садочків батьки можуть відводити своїх дітей дуже рано. І можуть забирати пізно – близько 7-ї вечора, наприклад.

Фото: re:publica/Jan Zappner

Навчання

У Німеччині навчання безкоштовне. Студенти платять певні внески, які дуже невеликі. Решту забезпечує держава.

Важлива особливість: у навчанні немає суворих рамок; студент сам має дбати про своє майбутнє. Це його вчить самостійно розставляти пріоритети: обирати предмети, які він хоче вивчати, інтенсивність навчання тощо. Наприклад, можна одну й ту саму програму пройти за два роки, а можна за чотири – але при цьому паралельно працювати. Це привчає студента і планувати, і вирішувати самостійно.

Спорт

Спорт для Німеччини – це щось на кшталт другої релігії. Ним тут займаються всі: ходять у спортивні зали, бігають, займаються гімнастикою. На відміну від Києва, в Берліні та інших німецьких містах день, коли проводиться марафон, є справжнім святом. На вулиці виходять дуже багато шанувальників, щоб під оплески зустріти на фінішний прямій марафонців, і ніхто ніколи не скаржиться на обмеження руху транспорту.

Я пам’ятаю, коли бігла свій перший марафон, то мене обігнала бабуся у футболці «В 70 життя тільки починається».

І це також дуже характерно: люди старшого віку часто особливо дбають про себе і займаються спортом.

Це дуже добре характеризує німецьке суспільство, яке побудоване на прагненні дати можливість для саморозвитку якнайбільшій кількості людей.

Фото: Steffen Zahn

Підписуйтесь на наш канал в Telegram