Засновник Aby Sho Music про вініл, «Кровосток» і нанайський арт-рок

Альтруїст, гедоніст і великий любитель музики — все це про Андрія Смірнова, засновника вінілового лейблу Aby Sho Music. На рахунку музичного видавництва релізи ONUKA, Івана Дорна, а також майбутня платівка за участю соліста Depeche Mode Дейва Гаана. У справі з артистами він живе за принципом «не надо стесняться» —  пише всім, хто подобається, та домовляється про випуск вінілу. В розмові з нами Андрій Смірнов розказав про те, як це — видати україномовний реліз Depeche Mode, чому він хоче створити касетний лейбл та що не так з культурою прослуховування музики в Україні.

Засновник лейблу Aby Sho Music Андрій Смірнов hromadske.ua

Ваша історія виглядає наче довгий шлях до здійснення дитячої мрії: школярем почали слухати Depeche Mode, багато років потому видали в Україні їхній запис на вінілі, сьогодні — створили власний лейбл і видаєте платівки українських і не тільки виконавців. Aby Sho Music — що це для вас взагалі?

Напевно, прагнення мати на вінілі те, що я хочу слухати. Я випускаю саме те, чого на вінілі немає. Можна порівняти з концертом, який ти сам організував. Не вдався — значить, ти купив дорогий квиток на виступ улюбленого гурту. Грубо кажучи, витратився, але отримав музикантів на сцені, поспілкувався з ними. Саме так було, наприклад, зі Stepan i Meduza. Не можу сказати, що їхній вініл дуже купується. Але я люблю таку музику, наївний синти-поп з 80-х. Власне, тому я їх і випустив.

Тобто ви самі обираєте людей, з якими працюєте? Як це відбувається?

З першими релізами мені допомагали, говорили: «Цей гурт хоче випуститися. Зробиш?» Я казав: «Давай». При тому, що я їх взагалі не слухав. Але гурт має ім’я і для реноме лейблу це було добре. Хоча, знову ж таки, Aby Sho Music — це не зовсім лейбл. Я позиціоную це більше як музичне видавництво. Повноцінний лейбл підписує артиста і повністю займається його промо, фінансами, тощо. Тобто, він на себе звалює всю навколоартистичну роботу. Я ж тільки випускаю носій.

А як ви знаходите артистів? Звідки ви берете нову для себе музику?

Шукаю в інтернеті. Читаю огляди на Comma чи Muzmapa. Сподобалася людина — я їй написав. Так було, наприклад, з Sasha Boole. Я послухав і просто прозрів — так він мені сподобався. При тому, що людина не вилазить з-за кордону, а в нас у нього зовсім мало концертів. І я знову не можу сказати, що ця позиція дуже купується.

Дуже багатьох артистів мені підігнав Євген Кібець (директор концертної агенції Happy Music Group — ред.), з яким ми разом організовуємо концерти. Він з ними знайомий, він з ними спілкується. В мене також є знайомий по лінії Depeche Mode, який живе в Ізраїлі, — Влад Літовченко — головна рушійна сила дуже закритої колекторської спільноти «DepMod». Він знає музикантів з Six Toes і він запропонував мені видати їхній спільний реліз з Дейвом Гааном.

А були виконавці, які відмовилися від вашої пропозиції видати вініл?

Так. Я не можу сказати, що вони відмовилися, сказали, що подумають, але думають вже півроку. Це «Кровосток». Знаючи підспідок цього колективу, мені здається, що «Кровосток» створили люди не дуже далекі від мистецтва. Вони художники-ситуаціоністи, роблять якісь перфоманси. І створення гурту було для них певним стьобом. П’ять років тому я потрапив до них на концерт і мене вразило те, що людей, які не приймають їх за чисту монету, було дуже мало. Весь цей натовп, який стояв біля сцени, це були пацанчики з райончика. Вони прийшли та кричали: «Шило, давай, валі», й слухали всі ці напівкримінальні штуки про гантелю в голові. Але мене приємно вразив нещодавній концерт в «Атласі», куди вже прийшли люди, які розуміють, що таке «Кровосток». Була повна зала. Мені здається, що випуск на вінілі примітивної музики, яка побудована на семплах і начитуванні, і яка, в принципі, не передбачає прослухування в якомусь аудіофільському форматі — це був би дуже гарний штрих до іміджу цього гурту. Але може вони не вважають це за потрібне.

Релізи Aby Sho Music hromadske.ua

Музиканти щось платять за те, щоб видатися на Aby Sho Music?

Ні.

А на що йдуть гроші при створенні платівки?

Перше — це мастеринг. Підготовка всіх файлів за частотною характеристикою. Компакт-диск або цифровий реліз стерпить будь-які коливання по частотах, втім, до вінілової платівки є певні вимоги. Якщо переборщити з низькими частотами, то голка від цього може просто вискакувати. Нарізана доріжка нерівна — коливання голки перетворюється на звукову хвилю.

Наступне — це, власне, замовлення пластмаси. Безпосередньо відбитка. Воно складається з багатьох етапів, спочатку роблять, так званий, «vinyl cut» — праотець кінцевої платівки, потім з цього робиться матриця, яка згодом відправляється на друк. Це основна частина витрат.

«Aby Sho Music — це не зовсім лейбл. Я позиціоную це більше як музичне видавництво», — Андрій Смірнов hromadske.ua

Після цього — обкладинки. Обкладинки я всі друкую в Україні. Якщо на заводі замовляти готовий реліз — то в результаті якість друку буде суттєво нижчою. Я зіткнувся з цим, коли замовляв The Ukrainians — англійський гурт, який нещодавно вийшов на Aby Sho Music. Було зроблено очманілий дизайн. Баухаус, щось від Малевича, дуже класно. Воно круто виглядало на макеті, а коли це все надрукували в Німеччині, вся краса була трохи втрачена. Кольори розпливалися, обкладинка була бляклою. Все одно всі говорять, що вийшло класно, але я розумію, що могло бути й краще.

Як ви підбираєте дизайнерів?

Я в цьому, на жаль, не компетентний. Цю місію на себе взяв мій помічник Євген Володько. В нього є дизайнер, з яким він працює. Я доношу певні вимоги. У випадку з Дорном я просто на папері намалював яблука та й показав Євгену. А він узяв і показав дизайнеру. В більшості випадків гурт дає свої ескізи. І на основі цих файлів ми вже доповнюємо його своїми текстами, каталоговими номерами, тощо.

«Фішка ще в тому, що ніхто не знає, який колір всередині. Цим створюється певний ексклюзив», — Андрій Смірнов hromadske.ua

А хто наполягає на кольорі платівок? От, наприклад, реліз «ONUKA», який зроблено під дерево.

З нею вийшло дуже цікаво, бо є два варіанти вигляду платівки. Я замовив наклад в Італії. Італієць пропав. Я розумів, що горю, бо це був перший реліз, яким би я міг про себе заявити. Тому я швиденько зробив замовлення в Німеччині. Але через бідність моєї англійської, я написав, що мені потрібна «clear vinyl». І все. Якби я написав «white clear» або «crystal clear», то платівка б вийшла саме такою, як мені потім зробив італієць — біла й прозора. Німці ж просто зрозуміли, що мені потрібна прозора. 90% платівок робляться чорними й після цієї чорної маси вимити машину ніхто не намагається. Зазвичай її виробляють якоюсь іншою масою, і отримують так званий «marbled vinyl», а потім вже друкують чистий. Я так розумію, що у випадку з «ONUKA», вони додали прозорі вінілові гранули в залишки чорної маси, тому вийшла така цікава штука. Згодом несподівано з’явився італієць і таки надіслав той наклад. Кажу йому: «Я ж тобі не платив». А він: «Це не важливо. Я зробив. Не забираєш — я відправлю на переробку». Звісно, що я забрав. Можна сказати, що саме італійський наклад — це першопрес.

Біла платівка Stepan i Meduza — це було моє бажання. Dead Boy’s Girlfriend зробили рожевою, бо в них і обкладинка рожева, і яблуко. Така концепція альбому була. The Gitas — в трьох кольорах. Синій, зелений і рожевий. Фішка ще в тому, що ніхто не знає, який колір всередині. Цим створюється певний ексклюзив.

Яка з платівок, виданих на Aby Sho Music, для вас найбільш знакова?

По-перше, ONUKA, оскільки я не очікував, що зможу її видати. Коли я її послухав, то, грубо кажучи, приторчав. Ще знаковою буде Six Toes, оскільки це саме той реліз, який продаватиметься на Заході, і всі дізнаються про Aby Sho Music.

А чим був той реліз Depeche Mode, повністю зроблений в українському оформленні («Персональний Ісус», 2011 — ред.)?

У Depeche Mode були такі речі у 80-х. Наприклад, у Латинській Америці просто перекладали всі назви. Я бачив таку саму штуку, коли був піонером, здається, у 88-му році. Від палацу піонерів я їздив до Угорщини, і там бачив платівку Мадонни, де під кожною назвою пісні в дужках курсивом — переклад угорською. Я запропонував такий реліз Comp Music, представнику EMI, який володів каталогом Depeche Mode. Вони написали листа, не впевнені, що нам це дозволять зробити, а в EMI погодилися. І вийшов такий локальний український реліз. По-перше, це була кирилиця, по-друге, це вперше була українська мова, і поки більше ніхто такого не робив, по-третє, це був чорний вініл. Мільйонний наклад на весь світ був фіолетовий, а я запропонував зробити чорний, вони не відмовилися. Плюс він був пронумерований — 300 штук, не більше.

Ви пам’ятаєте свою першу платівку в колекції?

Якщо говорити про новітній час, десь з 2005-го року, то це Depeche Mode «Remixes» — коробка з реміксами за певний часовий зріз. Програвач в мене з’явився, мабуть, через рік після того, коли в мене вже зібралася певна кількість платівок Depeche Mode. Мій друг дитинства подарував мені вертушку. Згодом я вже купив собі два діджейські програвачі, мене навчили зводити платівки в один трек, хоча все одно я не знаю всіх цих діджейських фішок.

Тобто ви видаєте платівки, організовуєте концерти, займаєтеся діджеїнгом. Це ваша основна діяльність, чи ви ще чимось займаєтеся?

Чимось ще займаюся, але про це я говорити не буду. Aby Sho Music для мене більше як хобі. Якось я зрозумів, що друга пара джинсів чи другий дорогий швейцарський годинник  — вже нецікаво.

Скільки платівок нараховує сьогодні ваша колекція?

Більш ніж 2000. Але це не можна назвати колекцією. Вона не каталогізована. Я купляю тільки те, що мені подобається. Це і електроніка, і фолк, і рок, і може, якісь радянські платівки. От, наприклад, був такий Кола Бельди, нанаєць. На останньому в його дискографії альбомі «Білий острів» він переспівав пісні народів Півночі в дуже похмурій манері. Навіть не знаю, з чим її можна порівняти. Якийсь арт-рок. Хтось слухає його: «Ай-на-не, ай-на-не! Увєзу тєбя я в Тундру…» — веселі пісеньки. А насправді людина — глибокий митець, який перетворив спадок свого народу на просто несамовиту річ. Ця платівка сьогодні коштує 300 доларів. Я поки шукаю її за більш демократичну ціну. Але все одно менш ніж за 100 доларів я її не куплю.

На вашу думку, як сталося, що вініл вижив і дуже швидко набирає популярність, не зважаючи на його велику вартість?

Мені складно судити про це, тому що я не маркетолог, не психолог. Напевно, це якась тяга людей до фетишизму. Якщо раптом все пропаде й нічого не залишиться, раптово вимкнуть струм, то ні в кого не буде ані музики, ані листування. А якщо взяти якийсь найпростіший привід, скрутити рупором папірець, вставити затуплену голку і поставити платівку, ви почуєте звук. Але, звісно, платівка буде подряпана.

В одному з інтерв’ю ви сказали, що в Україні дуже низька культура прослуховування музики. Що, на вашу думку, має статися, аби ця ситуація змінилася?

Має збільшитися купівельна спроможність населення. Тому що, як не крути, купити програвач — це певні гроші. При тому не втомлююся повторювати, що за вартість якогось айфону цілком можна поставити у себе вдома програвач із підсилювачем і колонками. Навіть можна купити радянський програвач вищого класу — на OLX їх продають умовно за три рублі. В мене теж не космічний апарат. Наскільки я знаю, мій товариш заплатив за нього 600 доларів. Я бачив апарати, в яких тільки стіл, основа під нього, коштує 3 тисячі фунтів, тонарм (пристрій, що утримує голівку звукознімача і проводить сигнал з нього — ред.) — ще 3 тисячі фунтів, голка — 2 тисячі фунтів, а ще й дроти — по тисячі за метр.

Є люди, які женуться за звуком, але вони не думають про те, що має бути відповідне приміщення. Я читав історію про чоловіка, який постійно змінював програвачі — купляв, продавав — не звучить. В чому проблема? Він у нього стояв в прохідній кімнаті: сервант, батарея, штора, — жодного звукового відбивача, окрім килима на стіні. Якщо приміщення немає, то й ганятися не треба. І так чудовий звук іде. В мене на роботі стоять якісь китайські колонки від домашнього кінотеатру за 300 доларів і чудово грають. Я все чую. Це все одно краще, ніж звук з телефона, чи на комп’ютерних колонках.

В ваших планах — створення касетного лейблу. Це ностальгія чи гра?

Так, здебільшого гра. Гра на почуттях людей. Касета коштує 50 гривень. А вартість її виробництва — 30 гривень. Заробіток, що у випадку з касетами, що у випадку з вінілом, не вигорає. Але чого б ні? Останній сингл «Бумбоксу» теж вийшов на касетці. Чудово продається, наскільки я знаю. В людей ще залишилося, де слухати. Навіть в старих автівках ще є касетні програвачі. Поставив — слухаєш. Прикольно.

Першим релізом на касеті буде київський гурт Melting Clouds. Потім на додаток до вінілу вийде «Vidlik» ONUKA. Це буде вже скоро.

А що ще побачить світ на Aby Sho Music найближчим часом?

Six Toes. ONUKA «Vidlik». Потім альбом Cape Cod. І ще «ДахаБраха». Я боюся наврочити, але вони вже зібрали матеріал і готові віддавати мені.

Ще буде дуже близький мені реліз — «Kyiv Underground 1986 – 1996». На ньому будуть гурти, які в той час існували в Києві. Багатьох з них молодь вже не знає, а старі ще пам’ятають. Там буде перший трек ВВ — «Танці» — саме в першому записі, який відрізняється від того, який знають усі. Буде також знаменитий київський гурт «Коллежский асессор», який ще тоді Артемій Троїцький назвав єдиним з радянської музики, що вартий уваги і має якісь перспективи. Будуть якісь знакові гурти, на кшталт, «Квартири 50» чи «Едему» — першого хеві-металу, який в нас тут звучав. Від усіх гуртів отримали дозволи. Домовитися і все це зібрати допоміг Сергій Сподобаєв, який дуже захоплюється тим періодом. Знову ж таки буде невеликий наклад, буде певна фішка, але не будемо розкривати всі карти.

Спілкувалася і готувала інтерв’ю Марія Педоренко

Фото: Андрій Шурпенков