Культура

ЖАДАН: Що має робити письменник на війні?

Культура/ЖАДАН: Що має робити письменник на війні?
Зберегти
Вигляд

Сергій Жадан та група "Собаки в космосі" записали 3-й спільний альбом. Називається він "Бийся за неї". Писали ще у 2013-му і тоді навіть не думали, що назва зараз буде звучати зовсім по-іншому. На всі концерти промо-туру альбому вхід безкоштовний. Гроші ж на виступах збирають просто в скриньку, хто скільки дасть. Потім їх відправляють в госпіталі, де лежать поранені українські військові. Уже за чотири концерти назбирали більше 30 тисяч гривень.

Сам культовий український письменник, уродженець містечка Старобільськ Луганської області Сергій Жадан все більше пише про війну та проблеми переселенців. У нього на Донбасі залишилися батьки та багато рідних і друзів. Сам він каже, що часто замислюється над тим, що має зараз робити український письменник, може навіть піти і записатись добровольцем в АТО.

Хоча більше Жадан схиляється до того, що поки є у письменника можливість – треба спробувати говорити з тими, хто ще готовий слухати. Також автор звинувачує своїх колег, каже, багато хто з них в цій ситуації зайняв одну з позицій і лише підливає масла у вогонь й розпалює ненависть. 

Інтерв'ю з Сергієм Жаданом про Донбас, чи можна його ще почути, про елементи громадянського конфлікту, новий роман та рідних, що залишилися в зоні бойових дій Громадське записало після його виступу у Львові на Форумі видавців.

Що має в усій цій ситуації робити письменник?

Я теж ставлю собі це питання – що має робити письменник? Я не жартую. Для мене серйозне таке це випробування. Чи варто робити ці виступи, культурні заходи, чи можливо варто записатись добровольцем, чи поїхати добровольцем в АТО возити якісь речі? Ми з «Собаками» вирішили, що будемо збирати гроші для поранених. Раз уже люди будуть збиратися у великій кількості в одному місці, то добре було б, щоб вони не просто стрибали, а пам'ятали про те, що відбувається в країні. Загалом у всій цій ситуації поет, якщо він не бере в руки зброю, якщо він вирішив залишитись в тилу, він не має права замовкати, тому що, якщо зникають голоси, якщо стає більше пустки, і чим її заповнити? Якщо людина перестане слухати вірші, може, вона почне слухати якусь пропаганду. Тому я для себе вирішив, якщо є така в тебе можливість – говори. Можливо, нам завтра всім прийдуть повістки, ніхто звісно ховатись не буде.

Про виступи в Луганську і Донецьку

Я би поїхав виступати в Донецьк і Луганськ зараз, якби була така можливість. З тими людьми, які не взяли в руки зброї, які не стріляють в твоїх співвітчизників ще є якась можливість вести якийсь діалог, і доки є якась можливість – його треба вести. 

Про альбом та пісні, яких тепер не виконує

Ця назва "Бийся за неї" і весь цей альбом писався ще в 2013-му. Тоді, звісно, не йшлося ні про яку війну і ні про який Донбас. Але я розумію, що тепер воно все звучить трохи інакше. Я свідомо не виконую тепер пісню про армію. І є в нас ще така пісня про Генадія Адольфовича Кернеса – «Інстаграм». От коли він отримав поранення, ми її теж один час не виконували, тому що воно якось не по-людськи, бо не зрозуміло було, в якому він стані і що з ним буде, а коли він повернувся і почав зривати українські прапори, ми подумали – він за старе і ми за старе. 

Про розпалювання ненависті в ЗМІ щодо Донбасу

Свідомо чи несвідомо, ЗМІ підігрівають цю ненависть між українцями. Скоріше несвідомо. Але це от просто нагнітання істерії та демонізація Донбасу, що там всі сусіди здають одне одного. І всі зривають українські прапори. На жаль, ми часто самі дозволяємо собою маніпулювати. Взагалі про людей бажано говорити індивідуально. Люди різні, я впевнений, що людина має на сьогодні таку позицію, на завтра її змінить. От я впевнений, що частина людей там змінила свої погляди після того, як, скажімо, там була яка-небудь «ДНР», а потім прийшла Нацгвардія. Звісно, є люди, котрі залишились при своїх поглядах. Я про це говорив ще в березні, але тоді мене ніхто не слухав. У всіх тоді була загальна ревоюційна ейфорія, у других контрерволюційна ейфорія, всі намагалися одне одному щось довести, а порозумітись – тоді в принципі про це не йшлося. А насправді, коли б не закінчилася ця війна, Донбас залишиться тут. Чи він буде в складі України, чи він буде в «ЛНР/ДНР», чи це буде Росія, чи це буде частина якогось відкритого космосу, чи там будуть зруйновані міста і села – люди там будуть все одно, хтось виїде, хтось повернеться і нам з цими людьми поруч жити. І дуже легко сьогодні втратити ці рештки людяності, переступити ту міру, той поріг, за який потім буде дуже-дуже важко повертатися. І я говорю про людей як з одного, так і з іншого боку. Тому що, насправді, коли є такі конфлікти, хай інспіровані ззовні, хай з великою кількістю російських військових, хай за прямої агресії Росії, але також з елементами громадянського конфлікту – в громадянському конфлікті не може бути винних і правих. Тому що тут до якоїсь злагоди треба прийти, тому що інакше конфлікт не буде вирішений.

Мені дзвонить знайомий. Він живе під Волновахою. Він сам з Донецька, він переїхав з Донецька, коли там зовсім стало неможливо жити. А у Волновасі від початку сепаратистів погнали. А він на таких проукраїнських позиціях. І от він мені телефонує і каже: я перебираюсь в центральну Україну. Я кажу, а що там вже сепаратисти? Він каже: та ні, там українська армія, все нормально, просто на Донбасі в принципі була велика кількість неадекватних людей, а зараз, коли звідти виїхала велика кількість хороших людей, цей відсоток різко зріс. І, насправді, це страшна трагедія. Я це говорю не для того, щоб поливати помиями Донбас. Але справді я багато стикаюсь з тим, що багато людей їде звідти. Вони кажуть: ми більше не хочемо жити з цими людьми, ми і так жили з ними 23 роки і тепер виявилось, що вся ця країна для них нічого не значить, ці прапори нічого не значать. Вони 23 роки сиділи і чекали, коли прийде армія сусідньої держави. Тому вони все це так просто здали. І це трагедія, і нам всім доведеться щось з цим робити.

Про стіну на межі з Донбасом

На Донбасі зруйновано щось 600 з чимось підприємств, шкіл, садочків. А Луценко пропонує будувати стіну. Таке враження, що нема більше куди гроші дівати. А що Росія тоді зникне, чи люди зникнуть за цією стіною, чи вони інші стануть? 

Про те, чому треба їхати на Донбас

Те, що туди приїхав Макаревич – це більше дало, ніж те, що туди приїхав Порошенко. Чи те, що в Слов'янськ приїхав Славко Вакарчук дало більше, ніж коли туди приїхав Арсен Аваков, бо коли людина бачить не просто представника влади, якій недуже довіряє та за яку не голосувала, а людину, яку вона до цього кошмару слухала, то це інший ефект. Я хочу робити в Донецьку який-небудь проект, наприклад, в театрі, мені здається, це потрібно робити, це потрібно було робити і до Майдану, це дуже мало робили, був оце стереотип про антиукраїнський Донбас, на який взагалі не варто вважати, тому що там живуть українофоби, з якими взагалі нема, про що говорити. А там насправді дуже різні люди – на півночі і на півдні, в промислових районах і в сільськогосподарських, Донбас ніколи не був монолітним, про це ніхто не говорив, на нього в принципі ніхто не зважав. До них в принципі мало хто доїжджав. Це ніби вже була територія Росії, а тепер ми кажемо: Боже, а чому вони не слухають українську музику? Чому вони не читають українську книгу? 

Про колег і агресивне слово письменника

Мені страшенно несимпатична позиція багатьох моїх колег, які активно підливають масла у вогонь, стаючи на той чи на інший бік, і займаються віртуальними війнами. Ну якщо ти вже не на фронті, не в окопі, то постарайся говорити – ні не нейтрально, а менш агресивно. Ну війна закінчиться, а потім нам зі всім цим жити, наші слова залишаться при нас.

Про новий роман

Я зараз пишу велику прозову штуку. Про людину, яка живе між двома фронтами, про таку нейтральну людину, яка не була на Майдані і не була на Антимайдані, живе своїм життям, і тут вона виходить за хлібом, а навколо їздять танки, стріляють гради і змінюється влада. І от вона намагається зрозуміти, що вона пропустила останні 30 років у своєму житті. Тому що мені здаєься, що таких людей там дуже багато і от за них варто поборотися. Тому що це ті люди, які справді у всій цій ситуації виявилися заручниками. 

Чого боїться Сергій Жадан і чи читає він новини?

Новини читаю. Я просто боюся, що одного ранку я прокинуся і дізнаюся, що місто Щастя взяли, а Щастинська ТЕЦ розбомблена, тому що багато моїх друзів і родичів залежать від цієї ТЕЦ і вони будуть зимувати на дровах. 

 

Пов`язані новини