Світлана зустрілася зі своїм чоловіком Олексієм. Тепер вони знову можуть бути разом після його кількамісячного полону у сепаратистів. Він приховував свій ВІЛ-статус від викрадачів, а Світлані тимчасом вдавалося таємно переправляти йому ліки. Київ 2014
Фото: Misha Friedman
Попри те, що увага світу змістилася з війни на сході України на інші події, щоденні спорадичні бойові дії в регіоні досі тривають. Але ще більший вплив ця війна мала на життя незахищених людей — зокрема, на жінок і дітей, які живуть з ВІЛ.

Попри те, що увага світу змістилася з війни на сході України на інші події, щоденні спорадичні бойові дії в регіоні досі тривають. Але ще більший вплив ця війна мала на життя незахищених людей — зокрема, на жінок і дітей, які живуть з ВІЛ.

За останнє десятиліття Україна стала однією з тих країн світу, де епідемія ВІЛ/СНІД поширювалась найшвидше. Кількість хворих у східній Україні, порівняно з рештою території, зростала втричі швидше. На території, контрольованій сепаратистами, понад 8 тисяч людей живуть з ВІЛ, потерпаючи від нестачі ліків та лікарів. ВІЛ-інфекція поширюється через те, що проросійські сепаратисти, які керують регіоном, заборонили більшості міжнародних медичних організацій надавати допомогу і збирати точну інформацію про ситуацію.

На підконтрольній Україні території ситуація ускладнюється через велику кількість внутрішньо переміщених осіб і тисячі демобілізованих солдатів, які повертаються до своїх сімей з ПТСР [посттравматичним синдромом]. Минулого року спостерігалося значне зростання насильства, від якого потерпають жінки. У сім’ях, де обоє або один з батьків живуть з ВІЛ, ситуація є особливо тяжкою: досі поширеними є дискримінація і стигматизація людей, які живуть з ВІЛ. Війна триває понад рік – і весь цей час переміщені жінки і діти з ВІЛ і далі ведуть боротьбу у пошуках житла і постійної роботи.

 

Алла та її син у квартирі, орендованій місцевою неурядовою організацією. Ця організація допомагає ВПЛ, які мають проблеми з наркотиками. Краматорськ

 

33-річна Тетяна зі своїми трьома дітьми. Заразилася ВІЛ від свого чоловіка, який вживав наркотики і помер від СНІДу в січні 2016 року. Під час тяжких боїв Тетяна з дітьми були змушені тікати від війни. Зараз живуть у Краматорську, дістаючи підтримку лише завдяки громадським організаціям та релігійним осередкам. Тетяна не може працювати, оскільки сама доглядає за своїми дітьми.

 

Ольга, соціальна працівниця, слухає Тараса, хлопця Яни. Тарас, говорить про виклики, з якими стикаються люди, що прагнуть позбутися своєї залежності  і пристосуватися до нормального життя в Маріуполі.

 

40-річна Яна (ліворуч), з соціальною працівницею Ольгою, яка нею опікується. Яна нещодавно вийшла з в'язниці. Ольга допомагає їй пристосуватися до повсякденного життя. Маріуполь

 

Позбувшись 20-річної наркотичної залежності, Поліна тепер є соціальною працівницею, що допомагає жінкам з ВІЛ-інфекцією в Маріуполі.

 

Яна, аутрич-працівник, відвідує пацієнта, який проходить лікування від туберкульозу в районній лікарні Донецька. Він живе з ВІЛ, вживає наркотики. Україна, 2011 рік.

 

Пацієнт з ВІЛ та туберкульозом у лікарні в Донецьку. 2011-й рік.

 

Яна, аутрич-працівник невеликої місцевої ГО, все ще бореться зі своєю залежністю. Тепер вона допомагає іншим людям, що мають подібне минуле, які живуть з ВІЛ та страждають від багатьох інших захворювань. Україна, 2011-й рік.

 

Тетяна грається зі своїм сином (повністю здоровим) Давидом. Вона була наркозалежною, вживала наркотики внутрішньовенно, зараз живе з ВІЛ. Надає консультації та аутрич-послуги для ГО, прагнучи допомогти іншим людям позбутися своєї наркотичної залежності та почати вести здоровий спосіб життя. Донецьк, 2011 рік

 

Жінка, хвора на туберкульоз, проходить рентгенологічне обстеження. Маріуполь, 2011 рік

 

Роза, аутрич-працівник з невеликої місцевої ГО, все ще бореться зі своєю залежністю. Аби мати гроші на наркотики, Роза надавала секс-послуги, була ув'язнена. Тепер вона допомагає іншим людям із подібним минулим, які живуть з ВІЛ та страждають від багатьох інших захворювань. Україна, 2011-й рік.

 

Світлана зустрілася зі своїм чоловіком Олексієм. Тепер вони знову можуть бути разом - після його кількамісячного полону у сепаратистів. Він приховував свій ВІЛ-статус від викрадачів, а Світлані тимчасом вдавалося таємно переправляти йому ліки. Київ 2014

 

Світлана вже майже двадцять років знає, що вона є ВІЛ-позитивною. Вона – активістка, що була змушена покинути свій рідний Донецьк. Сьогодні вона керує НПО, яка допомагає ВПЛ, які мають проблеми з наркотиками. Київ

 

Роза, аутрич-працівник (ліворуч) стоїть навколішки перед 37-річною Катею, яка лікується від пневмонії у районній лікарні Донецька. Катя живе з ВІЛ, вживає наркотики і, ймовірно, уражена туберкульозом. Її ноги вкриті шрамами і заражені брудними голками. Україна, 2011-й рік.

 

Міхаіл Фрідман народився у Молдові 1977 року, закінчив Бінґгемптонський університет та Лондонську школу економіки, де вивчав економіку та міжнародні відносини. Працював у сфері фінансів, а потім – у гуманітарній медичній допомозі, самостійно вивчаючи мистецтво фотографії. Міхаілів аналітичний підхід до оповіді передбачає погляд крізь факти, пошук причин та порушення складних питань. Часом йому це вдається.

Регулярно співпрацює з провідними міжнародними медіа та некомерційними організаціями, серед яких: New Yorker, Time Magazine, Spiegel, GQ, Le Monde, Bloomberg Businessweek, Sports Illustrated, Amnesty International, Doctors Without Borders та інші. Його роботи часто бувають на виставках і здобули численні нагороди у галузі, серед яких і багато грантів від Пулітцерівського центру кризових репортажів.


 

Поділитись: