УКРАЇНА

«Покинути Крим — все одно що покинути хвору матір», — спецрепортаж до третьої річниці окупації

2 березня, 2017 18:35
УКРАЇНА/«Покинути Крим — все одно що покинути хвору матір», — спецрепортаж до третьої річниці окупації
Зберегти
Вигляд
lead
«Дуже складно визнати, що живеш у концтаборі» – кажуть одні, інші ж адаптувалися і буденно говорять про відмінності життя в іншій країні. Є й ті, хто святкують.

Три роки тому в ніч проти 27-го лютого 2014 року озброєні люди захопили Верховну раду АР Крим. Вони виявилися російськими військовими, що згодом підтвердив президент РФ Владімір Путін. Так почалася анексія півострова Росією.

«Дуже складно визнати, що живеш у концтаборі» – кажуть одні, інші ж адаптувалися і буденно говорять про відмінності життя в іншій країні. Є й ті, хто святкують.

Готуючи цей матеріал, кореспондент Громадського поспілкувався з десятком людей у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї та Ялті. Адвокати, родини політв’язнів, ті, хто перебувають під домашнім арештом, відносно відверто спілкуються з журналістами, усвідомлюючи, що публічність – це чи не останній спосіб захисту.

Людям, які вирішили залишитися на півострові, ліпше не ризикувати, навіть, якщо йдеться просто про ціни або дороги. Редакція вирішила подавати їхні коментарі, не вказуючи імен.  

Військові у формі без опізнавальних знаків у Сімферополі на початку березня 2014 року - початок анексії Кримського півострова Фото: архів RadioSvoboda.org (RFE/RL)

«А навіщо ви їздили до Америки?» ­­– запитав молодий російський прикордонник, коли перетинала адмінкордон з Кримом попереднього разу. Тож тепер вирішую їхати з українським паспортом без віз і позначок перетину західних кордонів.

На підконтрольному Україні боці співробітниця прикордонної служби таки вимагає голосніше назвати професію і місце роботи – чують усі, хто в черзі. Щоправда людей небагато – тільки ті, в кого є потреба. Скажімо, двоє україномовних заробітчан, які їдуть на будівельні роботи до Севастополя.

Щоб дістатися на той бік, треба вийти з авто і з речами хвилин п’ятнадцять пішки йти до російського КПП. Пів на третю ночі, жодного освітлення, зорі незвично яскраві.  В тиші  чути хвилі.

«Чого у вас такий потріпаний паспорт? – прискіпується на паспортному контролі росіянин. — Чи ви вже вирішили не міняти документ до заміжжя? Але щось ви в дівках засиділися. Я б запропонував, але наступного дня звільнять – нам заборонено одружуватися на громадянах інших країн. Їдете, бо гарно? Та хіба ж гарно? От у Пітері гарно, а тут ні. Та ні, такий самий клімат. Кажете, тепліше? Але ж вологість ну така самісінька».

«ТРЕЗВЫЙ КРЫМ НЕПОБЕДИМ»

В’їжджаючи до Криму, миттєво зникає телефонний сигнал. Тут працюють  лише російські оператори. Картка, придбана «на материку» – як називають територію Росії, – працює погано, так званий «внутрішньоросійський» роумінг може обійтися у 20 доларів на день. Місцеву сім-карту можна придбати лише з російським паспорт, хоча рік тому мені вдалося купити сімку без документу, однак втричі дорожче.

Я потрапляю на чотири вихідних дні ­– так тут святкують День захисника вітчизни.

З приводу «Дня захисника Вітчизни» кримчани мають чотири вихідних дні

Фото: Громадське

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Культ зброї та армії: як у Криму відзначають 23 лютого (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Обмінні пункти закриті в принципі. З валютою працюють місцеві банки, — в тому ж віконці оплачують комунальні послуги і штрафи. Курс гривні навіть не вказано – тільки євро та долари.

Міжнародні платіжні системи Visa та Mastercard були заблоковані одразу після анексії. Тривалий час на півострові обходилися готівкою. Нині навпаки – повсюди банкомати спеціально перепрофільованих для роботи в Криму «Генбанку» та «РНКБ», але зняти кошти можуть тільки власники рахунків. Великі ж банки не хочуть потрапляти під санкції.

Обмінні пункти закриті Фото: Громадське

Відділення Російського національного комерційного банку Фото: Громадське

«Ну и дела, ночь была, все объекты разбомбили мы дотла», – лунає з динаміка сучасний російський поп-гурт, переспівуючи пісні Другої світової. Це мітинг біля кінотеатру «Сімферополь», організований партією Жиріновського ЛДПР­. Депутат російської Держдуми починає зі згадок про бій на Чудському озері 1242-го року, а закінчує привітаннями з нагоди третьої річниці «Кримського ополчення». Саме 23-тє лютого нарекли Днем їхнього [ополченців] «народження». Школярі з георгіївськими стрічками співають патріотичних пісень.

У цьому ж скверику «Поставлений комуністами України пам’ятник жертвам ОУН-УПА», а у кількох метрах звідси червоні гвоздики покладено радянському дисиденту – генералу Петру Григоренку, який, зокрема, вболівав за права кримських татар.

Фото: Громадське

«От Распутина и до Путина — это Родина моя», – це вже співи на площі Леніна перед тепер будівлею Ради міністрів республіки Крим. На виставці озброєнь малеча фотографується зі зброєю в руках на БТРах та «Уралах», тоді як дівчата роблять селфі з юнаками у формі.

Фото: Громадське

Неподалік від Верховної Ради Криму — пам’ятник «Ввічливим людям» – дівчинка дарує квіти військовому. Саме тут 26-го лютого 2014-го зібралися два мітинги — на підтримку територіальної цілісності України, а також руху «Русcкое единство».

Передивляючись архівне відео, можна побачити, як Ахтем Чийгоз – заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу (який у 2016 в РФ визнано екстремістською організацією) — намагається утримувати порядок, щоб між двома гуртами не було сутичок. За це уже два роки Чийгоз перебуває за ґратами – йому  інкримінують «організацію масових заворушень», що передбачає позбавлення волі на 10 років.

26 лютого 2014 року на місці, де теперь стоїть пам’ятник «Ввічливим людям», зібралися два мітинги — на підтримку територіальної цілісності України, а також руху «Русcкое единство»

Фото: Громадське

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Його посадили за те, що не зрадник» — інтерв’ю з батьками кримського політв'язня Ахтема Чийгоза

Я звертаю увагу на кримськотатарський прапорець в одному з таксі, але це радше виняток. Минулорічна поїздка до Криму запам’яталася тим, що водії промовисто і не скаржилися, і не вихвалялися. Та й мені не хотілося зайвий раз пояснювати, що тут роблю.

«Ви, певно, здалеку? В нас так російською не говорять. На Західну автостанцію? У Севастополь зібралися?» – перепитує вже інший водій. В тому ж напрямку і Бахчисарай, але хай думає, що хоче. Зрештою, таки відповідаю, що з Києва.

«А у вас там, мабуть, за російський прапор затримають. А в нас, бачите, бувають номери українські».

Попри вихідні, у Сімферополі величезні затори – у Криму автомобільний бум. Машини подешевшали: «Ладу» можна купити за 10 000 рублів (200 доларів), тоді як новий Ford середнього класу — 9000 доларів.

Окрім того, на півострів передислоковано військових, силовиків та бюрократів з Росії. В прокуратурі, судах, міліції та держорганах чимало «варягів», як їх тут називають. А з ними приїхали також і родини.

У знайомої викладачки ­з’явилася колега з Іжевська. Інші здають квартиру хлопцю з Кубані, якому обіцяли «золоті гори» на будівництві – 3 000 рублів на день (трохи більше 1000 грн), але не платять зовсім, тож той заборгував оплату.

У Джанкої, наприклад, розквартирувався вертолітний гарнізон. Ведеться масова забудова. Ціни на нерухомість підскочили в рази. Квартира, яка коштувала 25 000 доларів США тепер вартує 35 000. Щоправда, за таку ціну – відповідно до оголошень ­– можна купити житло і в Ялті. Набережна там переповнена оголошеннями про «елітне житло». Утім, про гарантію права на цю власність в окупованому Криму воліють не  говорити.

Ялта переповнена оголошеннями про «елітне житло»

Фото: Громадське

«Бачив, який гігантський санаторій в управлінні справами президента?  ­­­– звертається до чоловіка жінка з відчутним російським акцентом, проїжджаючи повз містечко Симеїз. — «Міра» якась така назва».

Йдеться про курорт «Mriya Resort&Spa» – українська назва написана латинкою. Реконструювати цей радянський пансіонат ще до анексії взявся «Сбербанк России». Реконструкція за проектом британського архітектора Нормана Фостера почалася восени 2013-го, тоді як готель відкрили вже в серпні 2014-го. Комплекс перебуває в управлінні турецької готельної мережі Rixos, байдуже що Туреччина не визнає анексію Криму.

Насіння «Тамбовский волк», «Смоленская тушонка», «Тульський сахар», сметана «Кубанская буренка», клініка «Сибирское здоровье». Далекі для українського вуха географічні назви ніби сигналять про те, як швидко виявляється, можна провести це заміщення.

Фото: Громадське

Гугл-мапа і далі показує, що одна з центральний вулиць Ялти називається Київською, хоча новісінькі вивіски стверджують Московська.

«У Росії 8 мільйонів людей мають алкогольну залежність», – з вуличного динаміка говорить диктор в рамках загальноросійської боротьби з пияцтвом. «Трезвый Крым непобедим. Слушайте нас от Крыма до Чукотки, от Иваново до Новороссийска».

«НЕ КРІПАКИ, А ГОСПОДАРІ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ»

«Я народилася в депортації, але нас виховували, що наша батьківщина – це Крим. Батьки зробили все, аби ми сюди повернулися. Коли ми приїхали, то ніколи не казали «Віддайте нам наші будинки». Ми зверталися до влади, аби та дала нам землю», ­– говорить Ельміра Аблялімова, дружина ув’язненого два роки тому Ахтема Чийгоза.  

Ми спілкуємося в самозабудованому кримськими татарами мікрорайоні Бахчисарая. Ельміра згадує про те, що до 2014-го не усвідомлювала, що опиниться по інший бік барикади з людьми, яких вважала друзями і сусідами.

«Перший рік ми жили в умовах постійної небезпеки. Потім заарештували Ахтема. А якоїсь миті я зрозуміла, що втомилася боятися. Я дуже добре усвідомлюю, що ми нічого ні в кого не вкрали і живемо на власній землі. Саме тому вкрай боляче читати про плани якихось політиків здати Крим в оренду. Ми не кріпаки, щоб здавати нас в оренду. Ми господарі цієї землі і з нами треба вирішувати ці питання».

Цього тижня затримано 11 кримських татар. Формально чоловіки начебто заважали пішоходам. Але насправді їх забрали до відділку просто за те, що вони прийшли підтримати активіста Марлена Мустафаєва, якого затримали того ж дня і звинуватили у розміщенні у соцмережах «екстреміського матеріалу».

Обшук в будинку активіста Марлена Мустафаєва Фото: Anton Naumlyuk

Десять кримськотатарських активістів були затримані, коли підійшли до оточення навколо будинку активіста Марлена Мустафаєва в Кам'янці на околиці Сімферополя Фото: Anton Naumlyuk

За словами адвоката Еміля Курбедінов, йшлося про розміщене кілька років тому відео з мітингу. Щоправда, єдиний свідок звинувачення на суді сказав, що просто підписав те, що йому наказав поліцейський.

Це був адміністративний арешт, тож чотирьох випустили, ще шістьох обіцяють звільнити найближчим часом. Якщо за цю статтю затримають вдруге, то можуть посадити на 30 діб, а далі – кримінальна справа.

Перших чотирьох звільнених з десяти заарештованих під час обшуку у Марлена Мустафаєва зустрічають у відділу поліції Фото: Anton Naumlyuk

Юрист вважає такі дії силовиків попередженням:

«Завдання зробити так, щоб арешти не висвітлювалися. Вони ж бачать, що є небайдужі. А, певно, хочуть, щоб було як в інших регіонах Росії – щоб всі розбігалися, коли приїздить автозак».

Методи тиску на кримських татар звичні для російських республік, де мешкають мусульмани – Закавказзя, Татарстану та Башкортостану. Нині ФСБ Криму очолює генерал-лейтенант Віктор Палагін, який перебрався до Сімферополя з Уфи, де займався справами забороненої в РФ мусульманської партії «Хізб ут-Тахрір», членів якої звинувачують у тероризмі.

Еміль Курбенінов, якого нещодавно теж тимчасово затримували, що суперечить будь-яким юридичним практикам, якраз і працює з кримською справою «Хізб ут-Тахрір».

Еміль нарікав, що навіть частина правозахисників стояла осторонь справ, які стосуються практикуючих мусульман:

«На моїх підзахисних навішали ярлики терористів. Але останнім часом стіна ламається, люди усвідомлюють, що це просто інструмент тиску. Люди гуртуються».

В одному зі спальних районів Сімферополя у переповненій галасливою малечею кімнаті важко усвідомити, що практично всі діти у залі – діти політв’язнів. В сусідній залі з солодощами та чаєм жінки, більшість з покритою головою, – дружини та доньки затриманих.

В голові стола — ще четвірка кримських татар, яких щойно випустили з СІЗО. Так відбувається зустріч «Кримської солідарності» – ініціативи, що зібрала найближчих родичів потерпілих заради підтримки один одного.

А поки дорослі радяться, як допомагати одне одному, свято для малечі влаштувала волонтерська група «Наші діти» («Бізім балалар»), яка заснована у червні 2016-го. Вони збирають кошти для 66 дітей кримських політв'язнів, а також допомагають сім’ям трьох зниклих безвісти кримських татар та родині Олега Сенцова. Щомісяця кожна дитина отримує 5000 рублів (2 500 грн).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СПЕЦПРОЕКТ «ІМЕНА: Кримські політв'язні, які опинились за ґратами через анексію Криму Росією»

Фото: Громадське

 

У більшості затриманих – а це практикуючі мусульмани – багатодітні родини, жінки або не працюють, або ж не можуть влаштуватися на роботу.

Організація не зареєстрована офіційно, але діє в правовому полі, бо така благодійність дозволена російським законодавством. «Хай лишень посміють щось зробити тим, хто допомагає дітям» – впевнено говорить одна з волонтерок.

«Можливості того, що ми можемо робити доволі обмежені. Ми не визнаємо юрисдикцію РФ», – каже заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров, який і сам перебуває під слідством та підпискою про невиїзд. У 2014-му йому пропонували роботу в Києві, але той вирішив залишитися в Криму.  

«Те, що ми залишаємося тут жити, – це найважливіше. Це як більмо на оці».

З 300 000 кримських татар за час анексії близько 20 000 наважилося покинути батьківщину.

«Покинути Крим — все одно, що покинути хвору матір», — говорить мені ще одна відома кримчанка. На відміну від частини кримських татар, вона категорично проти блокади Криму, бо вважає, що більшість має лишатися на омріяній землі.

Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров  Фото: Громадське

НЕСТЕРПНА СКЛАДНІСТЬ І ЛЕГКІСТЬ БУТТЯ

«Я завжди їжджу об’їзною дорогою, щоб просто не бачити міста. Ми створили паралельний світ і живемо в ньому. Тільки так можна не збожеволіти».

«Страх та емоції роблять людей слабкими».

«Спершу було обурення, потім — біль, а тепер —  байдужість. Головне — ставити собі маленькі цілі, наприклад, вивчити дитину... і так крок за кроком рухатися», – говорять інші кримчани.

Паралельний світ, в якому немає арештів кримських татар, існує для тих, хто погодився на статус-кво. Деякі жителі півострова демонстративно просто не вірять в переслідування. Інші апелюють до цифр і  того, що «умовна більшість» вже звикла до змін. Ця «умовна більшість» – так ніким і не зафіксоване за три роки поняття, яким найчастіше підкріплюють особисту позицію чи враження: чи це розмови про тотальне розчарування, чи всенародна підтримка режиму, чи незадоволення одних, чи єдність інших.

«Виїжджати варто, коли тобі загрожує небезпеки, або можеш впливати на щось з материка», – говорить мені український пенсіонер.

Для кримських татар вибір залишатися в Криму зумовлений сталінською депортацію 1944-го, однак, не тільки вони не згодні з окупацією. За весь час близько 3500 громадян України в Криму відмовилися приймати російські паспорти. Поміняти їх треба було надзвичайно швидко, а життя без російських документів створює величезну кількість проблем. Скажімо, пенсіонерці треба доводити, що вона має достатньо грошей для перебування в Росії. Хворі не зможуть отримувати медичну допомогу. Ще й існує ризик, що після другого адмінпокарання можуть просто депортувати з півострова.

Потурбувавшись і відкривши український рахунок на материку коштами там все одно не можна розпоряджатися з Криму – інтернет-банкінг заблоковано.

Школяр, який має «дозвіл на проживання» може вважатися неблагонадійним. У деяких випадках батьки забирали дітей зі школи, щоб  ті займалися по скайпу. Все ж лишається питання, наскільки легко буде вступити до українського вишу після такого навчання.

«Це ж три роки, відколи по суті ми втратили бізнес і заробіток»,– мимоволі усвідомлює родина кримчан в річницю захоплення Криму.

Я спілкуюся з молодою українською парою, яка, хоч і не ідентифікує себе як «відносно аполітичних», все ж займає найближчу до цього позицію.

«Всі купили собі автівки, а для наших людей машина — досі ознака розкоші. Та  й бензин по 42-45 рублів за літр (20 грн). Ще от почали відправляти у відрядження літаком. І от у людей відчуття, ніби й справді рівень достатку піднявся. Принаймні так відчувається».  

Рейси «Сімферополь — Москва», зокрема і компанії «Аерофлот», відправляються щогодини.

Зарплати дійсно піднялися. Офіційна середня зарплата в Криму 32 000 руб (14 500 грн), однак мені називають цифри від 19 000 руб (8600 грн) до 25 000 руб (12 000 грн). Викладачі мають голу ставку до 6000 руб  (2700 грн), але з різними стимулами (перемога учнів в Олімпіадах тощо) можуть отримати до 20 000 руб  (9500 грн). Найвищі ж зарплати у силовиків.

«Нащо цим депутатам зарплати платити, все одно вони нічого не вирішують. А потім ще й пенсії їм плати», – зачинається розмова в сімферопольській маршрутці. Йдеться про місцевих депутатів. Зважаючи на ціни, пенсії досі бракує.

Середня   пенсія — 5000 до 15 000 руб  (2000-7000 грн) – таку отримують ті, хто закінчив роботу, як тут кажуть «за України». Вона була збільшена удвічі та індексована за завищеним курсом. Ті, хто виходять на пенсію сьогодні, мають вже менше – пенсію зрівняли з загальноросійською.

Але справді суттєва різниця в пенсіях держслужбовців – до 30 000 руб (14 500 грн) і дуже рідко — 60 000 (29 500 грн) для ветеранів Другої світової, які отримали бойову травму і мають нагороди.

Та все частково нівелюється дорожнечею продуктів. За різними мірками, ціни підскочили відповідно до зарплат. Товари дорожчі, аніж в середньому по Росії, ще й тому що їх доправляють поромом через Керченську протоку. «Кримський міст» – нова мрія, яка прийшла на зміну сподіванням на «російські пенсії та зарплати».

Якщо розмовам про погану якість російських продуктів, порівняно з українськими, доводиться вірити на слово, то вартість можна бодай якось перевірити. Заходжу в супермаркет у центрі Сімферополя і обираю відносно середні показники:

Десяток яєць: 60-80 руб (27-36 грн)

Цукор: 67 руб за кг (32 грн)

350 г сметани: 100 руб (45 грн)

М’ясо: 150-300 руб. за кг (68-136 грн)

Сир: 400-700 руб за кг (175-318 грн)

Скаржаться також на погані ліки. У Росії працює імпортозаміщення – якщо існує хай і поганий «вітчизняний аналог», лікар зобов’язаний виписати саме його.

Ще один тест на якість життя – дороги. Водій на стареньких «Жигулях» забирає з самозабудованого кримськотатарського мікрорайону. Інші автівки не готові їхати по таких дорогах.

— В Сімферополі, кажуть, все відремонтували.

— Подивитеся самі.

— Це центр міста? Та вони не ліпші за наші бахчисарайські. Як же я виїду назад? – переймається розчарований таксист.

Дороги — тест на якість життя Фото: Громадське

Хоча всюди триває ремонт, це справді суцільні дірки. Екс-прокурор, а нині заступниця очільниці комітету Держдуми з безпеки і протидії корупції РФ Наталя Поклонська звернулася з проханням змусити чиновників нести кримінальну відповідальність за неякісний ремонт доріг, – передає ТАСС. Показова боротьба з корупцією на телеекранах — ще один показник нинішнього Криму. Але й через три роки окупаційна влада називає це спадком України, хоча на хабарях ловлять і приїжджих.

І згодні, і незгодні з окупацією звертають увагу на організованість державницького апарату, швидкості, з якою ввели зміни, та наявність державного фінансування, наприклад, фермерам. Приміром, на викорчовування виноградника можуть дати безповоротну позику, так само як і на деяку сільськогосподарську техніку.

Люди, яких не можна назвати симпатиками влади, підтверджують, що цієї зими світло майже не відключали. Торік на відновлення енергопостачання знадобилося чотири місяці, але все працювало за розкладом, тоді дуже швидко доправили генератори.

«Відімкнення світла та води – те, що змусило українців відвернутися від України» – така думка також існує. Та, певно, найвагоміший аргумент для того, щоб не скаржитися – російсько-українська війна на Донбасі. «Тут же багато людей, в яких родичі в Україні, чиї діти отримували повістки в армію, а тут немає мобілізації», – пояснюють мені.

«Троє жителів Сімферопольського району нагороджені медалями за участь у військовій операції в Сирії», – пише місцева провладна інформагенція Кримінформ.

«Найстрашніше, що мені уявляється, це якщо за двадцять років кримськотатарський хлопчик, який виросте, дивлячись місцеве телебачення, піде служити в російську армію і стрілятиме в такого ж кримськотатарського хлопчика, який буде відвойовувати Крим», – кажуть мені. Попри все, думки кримських татар також розділені щодо того, як саме повертати законний статус півострова.

Цієї зими у Криму світло майже не відключали Фото: Громадське

«Сьогодні день народження Лесі Українки, пам'ятник їй стоїть в Балаклаві, де вона жила півроку. А от тут три роки тому ми влаштовували Майдан», — вказують мені колишні українські військові та активісти, поки ми доїжджаємо до серця Севастополя — площі Нахімова. На автівці українські номери. В сусідньому ряду — розмальований тролейбус «Москва — Севастополю». У столиці анексованої автономної республіки я бачила також тролейбус, подарований Санкт-Петербургом.

Один із співрозмовників таки обурюється тими, хто продав батьківщину за гроші, називаючи всю дискусію про ціни і зарплати підміною понять. Інший розповідає про колишнього співслужбовця, що переправляє російську пенсію синові, який служить в українській армії – тому бракує на житло. У своє виправдання колишній офіцер ВМС України твердить, що таким чином «підриває російську економіку».

Пам'ятник затопленим кораблям поруч з площею Нахімова у Севастополі

Фото: Громадське

Військовослужбовці Чорноморського флоту РФ, які раніше базувалися в Севастополі, тепер отримують вдвічі менше – перестали отримувати кошти на відрядження. Та, як мене переконують, вони не нарікають.  «Вистояти» стало самозавданням.

«Это ты пытаешься увидеть в каждой тени своего врага, потому что без врага нет боя, а без боя нет победы. Твоя задача — выследить врага, догнать его, превзойти, стать лучше, чем он», – на великому екрані на площі Нахімова ролик закликає приєднуватися до контрактної армії в Севастополі». Він змінюється кліпом, в якому юна дівчина в оточенні дітлахів в костюмах матросів не дуже добре виводить:

«Этот город поклонения и славы
Этот город не держит слабых
Этот город всегда со мной
Город-герой, Севастополь мой!»

В Артбухті продають надувні кульки у формі танку. Проходимо повз екскурсію для туристів з Росії. Засмагла спортивна на вигляд бабця з яскравою червоною помадою розповідає, як Україна збиралася відвантажувати вугілля у місцевому порту, тож місто ризикувало стати чорним, мов Донецьк. Демонструючи мапу міста, пояснює, що рельєф Севастополя допоміг «захистити місто» і під час Другої світової, і в 2014-му, бо «Донецьк — серед степу, там немає ані гір, ані моря...»

В Артбухті продають надувні кульки у формі танку Фото: Громадське

Подружжя з Ростова-на-Дону перепитує як проїхати до одного з воєнних меморіалів. Інша літня жінка вишуканою російською пояснює, що там, куди вони хочуть потрапити, раніше була чудова приватна колекція українського музею, але її вивезли, тож катер більше туди не ходить. Вона нарікає, що хоча за цим сквером – Єкатериненським – доглядала Росія, за України він був доглянутішим.  

— А що змінилося за ці три роки?

— Жорстко дуже стало. Віддали гору Гасфорту цим «Нічним вовкам». Жах. А ще цей поставний патріотизм. У вас патріотизм зрозумілий, ви його змалку викохуєте зрозуміло чому. А от в Москві я бачила по телевізору створюють Парк патріотів. Що це за мілітаризація суспільства? От тут адмірал Міняйло керував. І що? Вибачте, я розумію, що ви військовий. (Мій знайомий встиг пояснити, що він у відставці, а я — гостя з Києва) Але, дитинко, дай мені відповідь, а чого насамперед вчать в армії? Ну насправді? Ну чого?

— Послуху.

— Молодець! Слухатися і не думати, інакше б армії не було. А що друге? Ну, думай, поміркуй, чого насправді вчать ще? Що має уміти військовий? Кажи... Наполегливо вона вимагає відповіді.

— Ну... вбивати...

— Молодчинка!  Правильно, саме так вбивати.

Сама вона народилася в Оренбурзі, вчилася в Пітері, у Севастополі живе з 1976-го. З подругами, більшість яких ходили на «референдум», посварилася ще тоді... Хоча старається пояснити, що брак конкуренції ні до чого хорошого не призводив, тож, якщо в лікарнях будуть лише «вітчизняні» російські стенти, то від цього нікому не краще. А північні, скажімо, Пітерські заводи не дуже хочуть віддавати свої замовлення на південь. Хіба лише радить усім не дивитися телевізор. «Але що дивитися, якщо людині нудно?»

Запис на екскурсію для туристів з Росії Фото: Громадське

Я зрештою зауважую, що росіянка з Севастополя в теорії мала б підтримувати прихід Росії.

«А чому я мала б? Ми стали провінційним шматком землі, як та Абхазія». — Починається злива і ми прощаємося. Вона повертається.

« Ви підніметеся. От що я хочу сказати. Вірю. Виборсаєтеся», — каже на прощання.

«Що нас тримає, – це хороші новини з України. Раніше я із запалом дивився на нашу владу, на політологів, але в якусь мить збагнув, що вони ніби живуть у паралельній реальності, не розуміючи ані мотивів свого опонента, ані їхніх дій, – говорить мені український офіцер у відставці.

«Як там справи в Україні? Що насправді відбувається?» — буквально так закінчується кожна моя розмова.

«Що можуть робити українці для Криму?» — перепитую я. — «Вимагати повернути територію власної країни».  

Вже їду. Зв’язок поганий, але таки проривається дзвінок.

«Слухайте, що ще хотів сказати. Що зробити треба? От, коли їдеш через Чонгар, перше, що бачиш на підконтрольній Україні, перетинаючи кордон, — це бездомні собаки, пустка. Отак три години чекаєш, а там казна-що… Дрібниця, але... Ну ви зрозуміли? »

Сімферополь-Бахчисарай-Севастополь-Ялта

Підписуйтесь на наш канал в Telegram

Пов`язані новини